Вітряна віспа - оперізуючий герпес

Збудник вітряної віспи й оперізуючого герпесу належить до роду Varicellovirus і є двома варіантами одного і того самого вірусу. За морфологічними, біологічни­ми властивостями вони ідентичні до вірусів простого герпесу, але не репродуку­ються в організмі лабораторних тварин. Той самий вірус у дітей до 10 років ви­кликає вітряну віспу - сильнозаразне, але легке захворювання. У дорослих (і дуже рідко у дітей) він викликає оперізуючий герпес (герпес зостер). Розпізнавання цих захворювань, як правило, проводять на основі характерних клінічних симптомів та епідеміологічних даних. Значно рідше використовують вірусологічні або серо­логічні дослідження.

Лабораторна діагностика. Найбільш цінним матеріалом для виділення вірусів є вміст пухирців (везикул). Забирають також зскрібки з папул, кірочки,

виділення з носоглотки, кров для постановки серологічних реакцій. Лабораторні дослідження проводять так само, як і при простому герпесі, але необхідно врахо­вувати, що віруси вітряної віспи і оперізуючого герпесу не вражають клітин куря­чого ембріону, нервових клітин мишей, рогівки кролів. У культурах клітин вони розвиваються значно повільніше (3-5 днів) у порівнянні з вірусом простого герпе­су (18-24 год).

Експрес-методи базуються на виявлені вірусспецифічних антигенів у мазках і відбитках за допомогою реакції непрямої імунофлуоресценції. Використовують антивидову сироватку проти імуноглобулінів людини, мічену ФІТЦ. Специфічне світіння проявляється в цитоплазмі і ядрах уражених клітин. Герпесвірусні анти­гени можна виявити і за допомогою імунодифузії в гелі з відповідними преципі- туючими сироватками. При наявності діагностичних тест-систем і відповідної апаратури можна використати полімеразну ланцюгову реакцію.

Виділення вірусів проводять на первинних і перещеплюваних культурах клітин щитоподібної залози людини, фібробластів, ниркового епітелію, амніона людини тощо. Цитопатична дія носить острівковий характер, розвивається по­вільно і супроводжується утворенням багатоядерних клітин з характерними вклю­ченнями.

Ідентифікацію виділених вірусів проводять в реакціях нейтралізації, зв'язу­вання комплементу і непрямої імунофлуоресценції.

Серологічна діагностика проводиться на основі постановки реакції зв'язу­вання комплементу, нейтралізації, непрямої імунофлуоресценції з парними сиро­ватками хворих. Необхідною умовою для постановки діагнозу є 4-кратне збільшен­ня титру антитіл. Останнім часом для серологічної діагностики частіше викорис­товують імуноферментний аналіз.

Цитомегалія

Цитомегаловірус подібний до інших видів герпесвірусів, але відрізняється більш тривалою репродукцією всередині клітини. Він викликає захворювання, що характеризується ураженням слинних залоз та інших органів з утворенням в їх тканинах гігантських клітин з крупними внутрішньоядерними включеннями.

Діагноз цитомегалії встановлюють на основі проведення цитологічних, вірусологічних і серологічних досліджень. Матеріалом для дослідження служать слина, осад сечі, ліквор, пунктати лімфатичних вузлів, печінки, а також лейкоци­ти крові. Найхарактерніша ознака цитомегалії - поява гігантських клітин з ядер­ними включеннями розміром від 8 до 20 мкм.

Виділення вірусів проводять шляхом інокуляції досліджуваного матеріалу в первинну культуру фібробластів шкіри та легеневих клітин ембріона людини. Цитопатична дія виявляється через 2-3 тижні особливо у вторинних і третинних субкультурах у вигляді появи гігантських клітин, що мають внутрішньоядерні включення. При генералізованій формі хвороби цитомегаловірус проникає в лей­коцити крові, тому для його виділення краще брати лейкоцитарні культури клітин.

Ідентифікацію виділених вірусів, а також їх антигенні варіанти визначають у реакції нейтралізації з відповідними антисироватками. Титр вірусу встановлю­ють за допомогою бляшкоутворення або підрахунків фокусів уражених клітин методом імунофлуоресценції.

Серологічна діагностика. Для визначення титру сироваткових антитіл на початку захворювання і в період реконвалесценції використовують реакції зв'язу­вання комплементу і нейтралізації цитопатичної дії вірусу або феномену бляшко- утворення. Метод флуоресцуючих антитіл застосовують як для визначення 4-крат­ного наростання титру антитіл, так і для виявлення концентрації ^ М. Для серо­логічної діагностики цитомегаловірусної інфекції більшість лабораторій починає широко застосовувати імуноферментний аналіз.