Жовта гарячка

Вірус жовтої гарячки - типовий флавівірус, нестійкий у зовнішньому середо­вищі, швидко втрачає свою активність при підвищеній температурі (60 °С), кис­лому середовищі, при дії ультрафіолетового проміння, детергентів і органічних розчинників, а також хлормістких дезінфектантів.

Для культивування вірусу використовують мишей, курячі ембріони і різно­манітні культури клітин: Детройт-6, ВНК-21, НеЬа, КВ, фібробласти курячих ем­бріонів.

Жовта гарячка - особливо небезпечна, карантинна хвороба, яка може розпов­сюджуватися серед людей у вигляді епідемій. Ареалом вірусу є тропічні райониАфрики, Південної і Центральної Америки, зустрічаються випадки захворювань в країнах Середземноморського регіону: Італії, Іспанії, Португалії, Франції. Існу­ють дві епідемічні форми жовтої гарячки - джунглева і міська. Природним вогни­щем вірусу в природі є мавпи, переносником - комарі. При міській формі хвороби джерелом інфекції є хворі люди, а переносником комарі.

При укусі комара віруси по лімфатичних судинах потрапляють у лімфатичні вузли, де розмножуються, і звідти проникають у кров і гематогенним шляхом роз­повсюджуються по всьому організму, уражуючи печінку, селезінку, нирки, кістко­вий мозок. Інкубаційний період в середньому триває 3-7 діб. Хвороба розвиваєть­ся швидко, з гарячкою, сильним головним болем, світлобоязню, болем у м' язах, нудотою та блюванням. Характерно виражена гіперемія обличчя, верхньої части­ни тулуба, ін'єкція склер і кон'юнктиви. На 3-4 добу може розвиватись жовтяни­ця. Як правило, хворі гинуть в результаті розвитку геморагічного синдрому і пе­чінково-ниркової недостатності.

Діагностика. Вірусологічна діагностика жовтої гарячки проводиться тільки в лабораторіях закритого типу, що мають право працювати із збудниками особли­во небезпечних інфекцій.

Матеріалом для виділення вірусу служить кров, яку забирають в перші 5 днів захворювання, а також суспензії шматочків печінки і мозку, взятих від померлих. З цією метою досліджуваний матеріал вводять у мозок мишам або заражують ку - рячі ембріони чи чутливі культури клітин. У заражених дорослих мишей через два тижні розвивається смертельний енцефаліт, а мишенята-сисунці гинуть на 5- 6-ий день після зараження з попереднім розвитком атаксії і паралічів.

Ідентифікацію вірусів проводять за допомогою РГГА, РЗК, РН. Проте найча­стіше використовують реакцію нейтралізації на білих мишах. У даний час набули застосування ІФА і ПЛР.

Серологічну діагностику здійснюють з використанням ІФА, РЗК, РН з пар­ними сироватками хворого.

Геморагічні гарячки

Основною ознакою цих захворювань є розвиток геморагічного синдрому, що характеризується висипкою і крововиливами на шкірі і слизових оболонках, а також кровотечами різної локалізації (шлунково-кишкові, ниркові, носові тощо). Цей синдром тісно пов'язаний з тропізмом збудників до ендотелію судин. Найчастіше джерелом інфекції є дрібні гризуни.

Кримська-Конго геморагічна гарячка

Вірус належить до родини Bunyaviridae і має характерну будову: фрагменто- вану РНК, упаковану в 3 нуклеокапсиди спірального типу симетрії, які оточені зовнішньою суперкапсидною оболонкою.

Вірус не відзначається резистентністю в зовнішньому середовищі, легко руй­нується під дією хімічних і фізичних факторів, чутливий до органічних розчин­ників ефіру і дезоксихолату натрію. При кип'ятінні гине миттєво. У той же час він здатний тривалий час зберігати свою активність у замороженому стані.

Основним джерелом і переносником вірусу в природі є різноманітні пасо­вищні кліщі. Існування вірусу у вогнищі забезпечують їжаки і зайці, а також свійські тварини - корови і вівці.

Після укусу кліща або при контакті з інфікованою твариною вірус через мікро- ушкодження шкіри і слизових оболонок, а також повітряно-краплинним шляхом проникає в кров і розмножується в ендотеліоцитах.

Інкубаційний період хвороби в середньому становить 3-7 діб. Основні симп­томи, пов'язані з гарячковим станом і геморагічним синдромом. Під час лихоман­ки вірус знаходиться в крові в значній концентрації, тому існує велика ймовірність зараження осіб, які надають допомогу хворому при кровотечі.

Лабораторна діагностика. У зв'язку з високою небезпекою зараження всі вірусологічні дослідження повинні проводитись тільки в спеціальних, оснаще­них необхідним устаткуванням, лабораторіях.

Основним матеріалом, з якого можна виділити вірус, є кров, яку у хворого забирають на висоті гарячкового стану з дотриманням всіх правил санітарної без­пеки. Від осіб, які загинули, беруть головний або спинний мозок, внутрішні органи.

Для швидкого нагромадження вірусу матеріал вводять у мозок мишенятам- сисунцям і через 4-5 днів суспензією мозку цих тварин заражують інших мише­нят, щурів або культуру клітин ембріона свиней.

Ідентифікують вірус за допомогою РЗК, РОНГА, ІФА, РІА. Використовуючи метод імунофлуоресценції, можна виявити вірус у мазках-відбитках печінки ми­шенят, які загинули, а також у культурах клітин.

Серологічна діагностика проводиться за допомогою РЗК, РНГА, РГГА, РН, ІФА. Комплементзв'язуючі антитіла можна виявити в сироватці крові вже на 6-10 добу, максимальний титр яких спостерігається через 60 днів і зберігається до 6 місяців.