Ендемічний поворотний тиф

Поворотна кліщова гарячка - трансмісивна рецидивуюча інфекційна хворо­ба, яка викликається бореліями і передається кліщами. Залежно від резервуару, географічного регіону і переносника розрізняють біля 20 самостійних нозологіч­них форм ендемічного поворотного тифу, кожна з яких має свого збудника. Найча­стіше ці захворювання викликають Borrelia caucasica, B. persica, B. duttoni, B. his- panica, B. hermsii, B. latyschewii та ін. Вони є своєрідними ековарами збудника хвороби. За своєю морфологією всі вони схожі на борелії епідемічного поворот­ного тифу. Клінічна картина цих захворювань теж подібна. Люди заражаються при укусі кліщів. Останні паразитують на хворих гризунах і тваринах-носіях, за­ражаються від них бореліями і самі стають джерелом збудника в природі.

Матеріалом для мікробіологічної діагностики ендемічного поворотного тифу служить кров хворих. Для виявлення борелій проводять бактеріоскопію товстої краплі і звичайних тонких мазків крові, забарвлених за Романовським-Гімзою, метиленовим синім чи фуксином. Необхідно пам'ятати, що при цьому захворю­ванні спірохетемія досить помірна або навіть слабка (1-2 борелії в декількох крап­лях), але вона має місце і між нападами. Суттєва морфологічна особливість бо- релій ендемічного поворотного тифу та, що при дослідженні їх у темному полі зору вони мають два контури, а B. recurrentis - один.

Досить суттєву допомогу при розпізнаванні ендемічного поворотного тифу може надати зараження гвінейських свинок. Кров хворого в кількості 3-5 мл вво­дять у черевну порожнину, або 1-2 краплі - у кон'юнктиву ока чи слизову оболон­ку носа. Через 3-5 діб у крові і паренхіматозних органах тварин мікроскопічно виявляють велику кількість борелій. Біологічна проба одночасно дозволяє дифе­ренціювати вошивий і кліщовий поворотні тифи. B. recurrentis для гвінейських свинок непатогенна.

Бореліоз Лайма

Хвороба Лайма (хронічна мігруюча еритема, лаймобореліоз) - хронічна або рецидивуюча трансмісивна природно-вогнищева інфекція, що вражає нервову, серцево-судинну системи, шкіру й суглоби, супроводжується гарячкою, ознобом, головним болем. У половини захворілих спостерігаються вторинні висипи. Хво­роба передається через укуси іксодових кліщів, що паразитують на диких і до­машніх тваринах.

Серед борелій, що викликають хворобу Лайма, на основі аналізу їх ДНК ос­таннім часом ідентифіковані три самостійні види: Borrelia burgdorferi, B. garinii, B. afzelii. Всі вони можуть довгий час персистувати в організмі людини.

Мікробіологічна діагностика. Борелії, що викликають хворобу Лайма, дуже вибагливі до живильних середовищ та умов культивування. Лише останнім часом створене середовище BSK-II, придатне для їх вирощування та виділення в чистій культурі.

Матеріалом для лабораторного дослідження служить ексудат із уражень шкіри, спинномозкова рідина, кров. У зв'язку з відсутністю борелій у перифе­ричній крові виділити гемокультуру практично не вдається. Але вже є спроби виділити та ідентифікувати чисті культури збудників з уражень шкіри і ліквору. Частіше виявляють борелій у цих же матеріалах мікроскопічним методом за до­помогою темного поля або в забарвлених азур-еозином мазках. B. burgdorferi є однією з найкрупніших борелій.

Для виявлення борелій в тканинах і рідинах організму використовують полі- меразну ланцюгову реакцію. Вже розроблені і впроваджені в практику специфічні тест-системи для цієї реакції.

І все ж основу лабораторної діагностики лаймобореліозу складають серо­логічні реакції. Зокрема досить широко використовують реакцію непрямої іму- нофлуоресценції та імуноферментний аналіз із специфічним антигеном, адсорбо­ваним на лунках полістиролових планшет. Великі перспективи має широке впро­вадження методу вестерн блоту, за допомогою якого можна виявити антитіла до унікального білка B. burgdorferi.