Ендемічний висипний тиф

Ендемічний (блошиний, щурячий) висипний тиф - гостра природно-вогни­щева зоонозна інфекційна хвороба, характеризується гарячкою, головним болем, розеольозно-папульозним висипом і відносно доброякісним перебігом. Людина заражається від гризунів аліментарним шляхом, або хвороба передається блоха­ми, значно рідше кліщами.

Збудник - Rickettsia typhi - за своїми розмірами, морфологією і антигенними властивостями дуже подібний до рикетсій Провачка. R. typhi добре розмножуєть­ся в жовтковому мішку курячих ембріонів, викликаючи їх загибель через 6-8 діб після зараження, патогенна для гвінейських свинок і білих мишей. Зараження ос­танніх через ніс викликає смертельну пневмонію з нагромадженням великої кількості збудника в легеневій тканині, що легко виявити за допомогою бактері­оскопії.

У зв'язку з тим, що клінічна картина щурячого висипного тифу дуже подібна до легких форм епідемічного вошивого тифу, основне значення в лабораторній діагностиці й диференціації обох нозологічних форм мають серологічні реакції.

Серологічна діагностика. Надійне розмежування ендемічного й епідеміч­ного висипного тифів найчастіше проводять за допомогою реакцій аглютинації, зв'язування комплементу, непрямої гемаглютинації та імуноферментного аналізу. Кожну з цих серологічних реакцій проводять паралельно з антигенами рикетсій щурячого тифу і рикетсій Провачека. У випадку ендемічного висипного тифу діаг­ностичний титр сироватки хворого буде у 3-4 рази більшим із R. typhi, ніж із ри­кетсіями Провачека, і навпаки. Якщо різниця між титрами антитіл у реакціях із рикетсіями Провачека і рикетсіями ендемічного тифу незначна, проводять біоло­гічне дослідження.

Біологічна проба. Гвінейських свинок-самців заражують внутрішньоочере- винно кров'ю хворого. Поява у тварин гарячки і рикетсіозного періорхіту (скро- тального феномену) безумовно підтверджує діагноз ендемічного висипного тифу, особливо якщо в зскрібках з оболонок уражених яєчок мікроскопічно виявляють велику кількість рикетсій.

Ку-гарячка

Ку -гарячка (пневморикетсіоз) - гостра природно-вогнищева зоонозна інфекцій­на хвороба, що характеризується гарячкою, поліморфною клінічною картиною і частим запаленням легень. Від інших рикетсіозів відрізняється відсутністю висипу.

Збудник - Coxiella burnetii - строгий внутрішньоклітинний паразит, добре розмножується в жовтковому мішку курячого ембріона і в культурах фібробластів курки, мишачих клітин L та ін. Серед лабораторних тварин найбільш чутливі до рикетсій Бернета гвінейські свинки.

Люди заражуються від великої і малої рогатої худоби, смугастих щурів, інших гризунів і птахів різними способами: водним, аерогенним, аліментарним (молоко і м'ясо), значно рідше через укуси кліщів.

Клінічна діагностика Ку-гарячки утруднюється різноманітністю проявів хво­роби, тому лабораторні дослідження особливо перших випадків мають вирішаль­не значення.

Матеріалом для дослідження служить кров, харкотиння, сеча, спинномозко­ва рідина. Для виділення збудника проводять внутрішньоочеревинне зараження гвінейських свинок, білих мишей або курячих ембріонів чи культур клітин. Ри­кетсії Бернета потім виявляють мікроскопічним методом при забарвленні мазків за Романовським-Гімзою або за Здродовським. Для їх ідентифікації використову­ють специфічні сироватки. Виділення збудника забезпечує найбільш точну діаг­ностику Ку-гарячки. Для виявлення рикетсій Бернета в організмі людей, тварин та інших біологічних об'єктах останнім часом створені діагностичні тест-систе- ми на основі імуноферментного аналізу.

Серологічна діагностика зводиться до постановки реакцій зв'язування ком­плементу, аглютинації й непрямої гемаглютинації. Найчастіше використовують РЗК. Комплементзв' язуючі антитіла появляються в крові вже наприкінці першого тижня хвороби, досягають найвищої концентрації через 3-4 тижні. Діагностич­ним титром РЗК вважають 1:8-1:16, а через місяць від початку хвороби він підіймається до 1:128-1:256 і зберігається дуже довго.

Реакція аглютинації рикетсій Бернета менш чутлива. Аглютиніни в діагнос­тичному титрі (1:20 і вище) з'являються на 10-20-й день хвороби. Важливо стави­ти реакцію методом парних сироваток для виявлення кратності наростання титру антитіл у динаміці.

Реакція непрямої гемаглютинації значно чутливіша від попередніх. Методи­ка її постановки така сама, як при висипному тифі, тільки замість еритроцитарно- го діагностикуму з рикетсій Провачека використовують еритроцити з адсорбова­ним на їх поверхні антигеном із рикетсій Бернета.

Алергічна проба. З діагностичною метою, а також при проведенні епідеміо­логічних обстежень ставлять алергічну внутрішньошкірну пробу. Реакція стає позитивною вже з 3-8-го дня хвороби. Корпускулярний або розчинний алерген із рикетсій Бернета вводять внутрішньошкірно в дозі 0,1 мл на внутрішньому боці передпліччя. При позитивному результаті через 24-48 год виникає характерна гіпе­ремія, набряк розміром більше 1 см із центрально розташованим щільним інфільтратом. Позитивна алергічна реакція зберігається у перехворілих протягом багатьох років.