Лепра (проказа)

Лепра - первинно-хронічна генералізована інфекційна хвороба людини, яка характеризується специфічними ураженнями шкіри, слизових оболонок, перифе­ричних нервів і внутрішніх органів. Збудник захворювання - Mycobacterium leprae. Окрім того, у щурів лепру викликає M. lepraemurium, морфологічно і тинкторі- ально дуже подібна до палички прокази людини.

Розрізняють дві основні клінічні форми хвороби: туберкулоїдну і лепрома- тозну. Остання має більш тяжкий прогресуючий перебіг. Прокажений виділяє збуд­ника при кашлі, чханні і розмові, оскільки він у великій кількості знаходиться у слизовій оболонці носоглотки. Зараження людей відбувається частіше повітряно- краплинним шляхом при тісному контакті з хворими на проказу.

При лабораторній діагностиці лепри використовують переважно бактеріо- скопічний метод дослідження, значно рідше біопробу на мишах і броненосцях- армадилах та алергічну пробу з лепроміном.

Матеріалом для дослідження служать зскрібки слизової оболонки носа, ска- рифікати з уражених ділянок шкіри, особливо з надбрівних дуг, мочок вушних раковин, підборіддя, а також біоптати лепром і ліфматичних вузлів.

Зіскоб слизової оболонки з обох боків носової перегородки проводять метале­вою ложечкою до появи краплі крові. Для взяття скарифікату шкіру в місці уражен­ня затискають двома пальцями в складку, здовж якої скальпелем роблять невеликий розріз глибиною 1-2 мм. Зскріб зі стінок надрізу переносять на предметне скло. Виготовлені мазки забарвлюють за Цілем-Нільсеном або за методом Семеновича- Марциновського. При проведенні гістологічних досліджень біоптатів частину зрізів також фарбують одним із вказаних методів для виявлення мікобактерій.

У мазках лепрозні бактерії мають вигляд рубіново-червоних прямих або ледь зігнутих паличок з округленими кінцями. При мікроскопії гістологічних зрізів видно їх скупчення всередині клітин, де палички розташовуються паралельно, нагадуючи пачки сигар. Це дає змогу диференціювати їх від мікобактерій тубер­кульозу, які за своїми морфологічними і тинкторіальними властивостями подібні до збудника лепри (див. вкл., рис. 22).

При посівах лепрозних матеріалів на елективні для мікобактерій середовища ріст відсутній. Гвінейські свинки не чутливі до M. leprae.

Біологічну пробу ставлять на мишах (особливо чутлива японська танцююча миша). Гомогенат досліджуваного матеріалу вводять у подушечку задньої лапки тварин, імунологічну реактивність яких понижують введенням Т-імунодепресантів. У позитивних випадках на місці інокуляції матеріалу через декілька місяців вини­кає інфільтрат, що містить гранулеми із розташованими всередині клітин міко­бактеріями. При зараженні броненосців (армадил) у них розвиваються типові множинні вузли (лепроми) в тканинах і органах, де мікроскопічно виявляють ба­гато лепрозних бактерій.

Алергічну пробу з лепроміном використовують, в основному, для диферен­ціації лепроматозної від туберкулоїдної форм прокази. Алерген готують із про­стерилізованих в автоклаві гомогенатів уражених тканин, що містять величезну кількість мікобактерій. Лепромін вводять внутрішньошкірно в середній третині передпліччя в об'ємі 0,1 мл.

Через 48 год у позитивних випадках розвивається пляма гіперемії або папула (реакція Фернандеса). Значно пізніше (1-2 міс.) може утворитися горбик, часто з некрозом (реакція Міцуди). У хворих на лепроматозну форму алергічна проба буде негативна, а у хворих на туберкулоїдну форму та у здорових людей - позитивна. Отже лепромінова проба діагностичного значення не має, її використовують лише для визначення клінічної форми хвороби і прогнозу.