108. Особливості державного ладу й зовнішньої політики Мексиканських Сполучених Штатів.

У Мексиці (1,973 млн. кв. км, 100,5 млн. чол. на 2000 р.) аж до початку 90-х рр. політична ситуація відзначалася нетиповою для регіону стабільністю: починаючи з 1920 р. регулярно проводилися президентські й парламентські вибори, з 1934 р. всі президенти обиралися від Інституційно-революційної партії за графіком і у відповідності з конституцією країни та успішно завершували свій термін правління. Мексиканські уряди здійснювали економічну політику, засновану на активному втручанні держави в економіку, сильному державному секторі та пошуках компромісу між державою, підприємцями і трудящими в інтересах соціально-економічного розвитку країни.

Але серйозна фінансово-економічна криза 80-х рр. засвідчила необхідність зміни економічної моделі та демократизації існуючої політичної системи. Уряди президентів Мігеля де ла Мадріда (1982-1988 рр.) і Карлоса Салінаса де Гортарі (1988-1994 рр.) змушені були погодитися з вимогами міжнародних фінансових організацій-кредиторів (Мексика мала зовнішній борг більше 100 млрд. дол.) і взяти на озброєння неоліберальну модель, за цей час було приватизовано 75 % державних підприємств і банків. Значною мірою зведення до мінімуму державного регулювання диктувалося і глобальними тенденціями, передусім необхідністю прискореної інтеграції та виконання Північноамериканського договору про вільну торгівлю (НАФТА) від 17 грудня 1992 р.

90-і рр. показали відносність політичної й економічної стабільності Мексики. Ще у 1987 р. всередині Інституційно-революційної партії виник так званий Демократичний рух на чолі з популярним політичним діячем Куаутемоком Карденасом — сином уславленого в новітній історії Мексики президента Л.Карденаса. Наступного року він створив лівоцентристську Партію демократичної революції (за участю колишніх соціалістів та комуністів), що впевнено посіла третє місце на політичній арені країни і виступає з гострою критикою соціальної ціни неоліберальних реформ, проти транснаціоналізації економіки і втрати національного контролю над ключовими галузями господарства, за незалежну зовнішню політику та збереження національного суверенітету.

1 січня 1994 р., коли НАФТА набувала чинності, у південному, найвідсталішому, штаті Чіапас, де живе 500 тис. індіанців-майя, спалахнуло збройне повстання селян, що заявили про створення Сапатистської армії національного визволення. Причиною виступу стали гігантські вирубування лісів, проведені в рамках створення зони вільної торгівлі зі США, а також намір уряду створити на багатих нафтою й ураном індіанських землях величезну промислову зону. Повсталі домоглися згоди Мехіко на оприлюднення своїх вимог з трибуни парламенту чотирма ватажками на чолі з субкоманданте Маркосом (справжнє ім’я – Рафаель Гіллен, випускник філософського факультету столичного університету і експерт з Інтернету). Партизанські командири заявили, що їхня боротьба спрямована на відновлення й захист національного суверенітету Мексики і є частиною світової анти ліберальної революції. Після цього федеральні війська були виведені з території штату, а парламент ухвалив закон про гарантії прав індіанців, однак партизанська боротьба продовжилася, її підтримали численні лідери й прибічники світового лівого руху (Маркос назвав глобалізацію четвертою світовою війною “золотого мільярда” проти решти людства). У квітні 2001 р. Маркос організував і очолив мирний похід на Мехіко, в якому взяли участь символ антиглобалістського руху – лідер Селянської конфедерації Франції Жозе Бове, Нобелівський лауреат письменник Жозеф Самаро, вдова французького президента Даніель Міттеран, соратник Че Гевари і провідний лівий теоретик Режі Дебре. На 300-тисячному мітингу Маркос заявив, що не має наміру складати зброю й задовольнятися запропонованими йому компромісами.

До того ж країною прокотилася хвиля терористичних акцій, були вбиті генеральний секретар правлячої Інституційно-революційної партії та її кандидат у президенти. Додатковим дестабілізуючим фактором стали дані про причетність екс-президента Салінаса де Гортарі та його брата до корупції й торгівлі наркотиками. Політична нестабільність викликала втечу капіталів, і в грудні 1994 р. Мексику вразила жахлива фінансова криза. Наслідки її тією чи іншою мірою були ліквідовані лише наприкінці 1997 р. завдяки наданню США і МВФ гарантійної позики у 50 млрд. дол., забезпеченої нафтовими запасами країнами.

Мексика досить швидко просунулася до політичного плюралізму, свідченням чого стала перемога на президентських виборах 2 липня 2000 р. кандидата правоцентристського Альянсу за зміни Вінсенте Фокса, цей же блок отримав більшість у парламенті країни. Тісні зв'язки Мексики зі США та Канадою сприяють довгостроковим перспективам зростання і дають новим лідерам країни додатковий стимул для проведення реформ.