Відродження незалежності України

Україна в період перебудови:

1982 р. – смерть Л.Брежнєва – генеральним секретарем ЦК КПРС обрано Ю.Андропова (політика зміцнення дисципліни, економії, підвищення продуктивності праці, боротьби з корупцією, але не змінювалися засади економічного та політичного ладу), помирає в 1984 р. – обрання К.Черненка (помирає в 1985 р.) – обрання М.Горбачова.

Проблеми в СРСР:

• Відставання від розвинених країн на головних напрямках НТР; за рівнем життя (соціально – економічна криза) – розуміння необхідності соціально – економічних змін:

  • 1985 р. – квітневий пленум ЦК КПРС – виступ М.Горбачова, пропозиція прискорити НТП і на його основі форсувати соціально – економічний розвиток. Курс на „прискорення” соціально – економічного розвитку підтверджений 27 з`їздом КПРС (1986) – за 3 5-річки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади. Але реально досягти таких показників було неможливо. Крім того передбачалося не стільки технічне переозброєння господарства, скільки створення нових виробничих потужностей, зокрема значне промислове будівництво передбачалося на Україні.

Спроба вирішити болючі соціальні проблеми:

• 1986 р. – програма побудови житла (до 2000 року забезпечити кожну сім`ю окремою квартирою або будинком);

• 1982 р. – продовольча програма;

• 1985 р. – постанова ЦК КПРС і РМ СРСР „Про боротьбу з алкоголізмом”: на Україні – великі збитки від вирубування виноградників;

• 1986 р. – звільнення політв`язнів (українці звільнилися пізніше за інших;

• оновлення партійного та державного апарату;

• березень 1987 р. – вибори до місцевих рад нардепів по багатомандатних виборчих округах, започатковується утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами (обрано приблизно 2 тис. директорів підприємств);

• 1987 р. – М.Горбачов – теза про „деформований соціалізм, справжній соціалізм – гуманний демократичний устрій”. Але панівне становище КПРС в суспільстві не оскаржується.

Тим часом – падіння авторитету КПУ. Цьому сприяють:

• екологічна катастрофа в Україні (25% всіх шкідливих підприємств, зокрема мережа АЕС. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. – аварія на ЧАЕС. Забруднення біосфери, 30 км зона відчуження, масові переселення тощо). Але парткерівництво розміри катастрофи приховували (В.Щербицький у доповіді до 70-річчя встановлення рад. влади в Україні навіть не згадує про катастрофу);

• ставлення до національного відродження: режим не був зацікавлений у розвитку національних культур. Тому ідею національного відродження проголошує опозиція.

В другій половині 80-х погіршення ситуації:

• в економіці – провал політики „прискорення”. Єдиний помітний захід – закон СРСР „Про індивідуально – правову діяльність” (1986 р.) – створення і розвиток кооперативів у сфері послуг громадського харчування торгівлі. Але! У виробничій сфері кооперативи майже не створювались.

З 1987 р. – державне приймання продукції – виявлення її суттєвих недоліків, але вплинути на процес покращення якості держпрйиняття не могло. На Україні зношеність фондів промислових підприємств (60%); тільки 20% промислових підприємств випускали товари народного споживання; 80% загального обсягу промислового виробництва не мало на території республіки завершеного технологічного циклу. Необхідність поглиблення економічної реформи – 1987 р. на липневому пленумі ЦК КПРС вперше постає питання про радикальну економічну реформу: частина держ. підприємств – перетворити на орендні, кооперативні, акціонерні, приватні, змішані, також з участю іноземного капіталу. Централізоване управління слід було замінити економічним механізмом ринкового типу. Але консервативні сили на місцях не сприймали цей варіант, опрацьовували різні компромісні варіанти, які могли б залишити їх панівне становище управлінні.

Важке становище в сільському господарстві – рішення щодо розвитку на селі альтернативних форм господарювання (фермерських господарств, оренди, кооперативних колективів). Але реальні результати відсутні.

1989 – 1990 рр. – погіршення економічної ситуації: зростання інфляції, збільшення дефіциту держ. бюджету; бартерні обміни в економіці, зупинка багатьох підприємств; 1990 р. – вперше за повоєнні роки національний дохід України зменшився на 1,5%. Крах командної економіки.

Рівень життя населення – знецінення грошей, дефіцит, „чорний ринок”.

Національно – визвольний рух

1980 – 1990 рр. – загострення національного питання СРСР – активізація національно – демократичних сил в республіках; загострення міжнаціональних відносин (1989 р. – конфлікти в Узбекистані, в Абхазії, карабаський конфлікт між Азербайджаном і Вірменією; прагнення до відновлення незалежності в Прибалтиці, 1990 р. – Литва відновлює свою незалежність).

Політика центру: ІІІ всесоюзний з`їзд народних депутатів (березень 1990 р.) – закон „Про запровадження посади президента СРСР (обрано М.Горбачова) – посилення виконавчої влади: постанова про визнання недійсності рішення про відновлення незалежності Литви.

В Україні – 2 напрямки національного руху

Українські дисиденти

Частина партійно – радянської номенклатури, яка еволюціонувала в напрямку націонал - комунізму

• 1988/89 – активізація політичного життя в Україні: інформація про „білі плями в історії”; самвидавські газети і журнал. З 1987 р. – В.Чорновіл відновив видання „Вісника”.

• Утворюються неформальні громадські об`єднання: 1987 р., Київ, Український культурологічний клуб (УКК): 1988 р. – відновлює роботу Українська гельсінська спілка, лідер – Л.Лук`яненко; вимога – створення незалежної України та захист прав і свобод людини; 1987 р. – Львів „Товариство Лева” тощо;

• В червні 1988 – багатотисячні мітинги у Львові. Провідна тема – національне відродження та демократизація суспільства; 13 листопада 1988 р. – 20-тисячний мітинг в Києві, присвячений екологічним проблемам.

• З осені 1988 р. - з`являються громадські організації, незалежні від партійних структур:

  • 1989 р. – Товариство української мови ім. Т.Шевченка. Одне із завдань – боротьба за надання українській мові статусу державної;

  • жовтень 1989 р. – Закон „Про мови в Українській РСР” – державний статус української мови;

  • травень 1989 р. – Українське історико – просвітницьке товариство „Меморіал”;

  • зростання соціальної активності молоді: 1989 р. – Українська студентська спілка, Харків – Спілка незалежної молоді (СНУМ).

Початок релігійного відродження

Характерно для суспільства: поширення релігійних настроїв:

• 1987/89 рр. – виступи греко – католиків за легалізацію та відновлення УГКЦ (захоплення храмів тощо). 1989 р. – зустріч М.Горбачова з Папою римським Іоанном Павлом ІІ – зрушення у справі легалізації УГКЦ. 1990 р. – їй передано собор св. Юра у Львові;

• 4 червня 1990 р. – Перший Собор Української автокефальної православної церкви (УАПЦ); митрополит – Мстислав (Скрипник), який до цього жив в США (небіж Петлюри);

• 1988 р. – святкування 1000-річчя хрещення Русі; основні урочистості - в Москві. Утворення Української православної церкви, підпорядкованої Московському патріарху: митрополит Філарет (Денисенко);

• з`являються нетрадиційні релігійні течії.

Акції протесту в Україні

Характерно:

• численні мітинги та інші акції протесту;

• нове явище – страйки шахтарів: липень 1989 р. Ясинуватська – Глибока (головні вимоги: економічні – підвищення зарплати, покращення умов праці, але висувалися і політичні).

Формування Народного руху

Лютий 1989 р. – за ініціативою Київської організації Спілки письменників України в газеті „Літературна Україна” було опубліковано проект програми Народного руху України за перебудову. Керівництво республіки, зокрема В.Щербицький, виступили проти утворення. Тим не менше: 8-10 вересня 1989 р., Київ - Установчий з`їзд Народного руху України за перебудову. Підтримка перебудови. Голова – І.Драч.

В період „перебудови” – значні перетворення в політичній системі: вищим органом (законодавчим) оголошувався з`їзд народних депутатів (1989 - вибори нардепів в СРСР) – переваги у виборчому законодавстві для КПРС. Травень – червень 1989 р. – І з`їзд народних депутатів СРСР, було сформовано двопалатну ВР СРСР, голова – М.Горбачов.

В Україні політичний застій. Тільки 28 вересня 1989 р. – пленум ЦК КПУ увільнив від посади В.Щербицького, на посаду призначено В.Івашка.

• 1990 р. – виключено з конституції СРСР статтю про керівну роль КПРС.

• В Україні іде процес виникнення нових політичних партій: 1989 р. – Українська національна партія; мета – відновлення УНР; - 1990 р. УНП + інші організації = Українська Міжпартійна Асамблея. Але! Радикальні партії великого впливу на населення не мали.

• Центристські партії: Українська республіканська партія (на базі УГС). Утворена в 1990 р. Голова – Л.Лук`яненко.

• Березень 1990 р. – утворення Демократичної партії України (ДемПУ): В.Яворівський, Д.Павличко, І.Драч.

Іде утворення соціалістичних партій: СДПУ тощо.

1990 р. – утворення Партії зелених України (Ю.Щербак, Л.Сандуляк).

Одночасно: розклад КПУ – масовий вихід із партії; 1990 р. – утворення Демократичної платформи в КПУ (вимоги: відмова від монополії однієї ідеології, від комунізму як мети партії, право на створення фракцій, деполітизація правоохоронних органів). 1990 р., грудень – вихід Демплатформи зі складу КПРС і утворення Партії демократичного відродження України.

Передумови незалежності України

• 1990 р. – вибори до ВРУ: демократичні сили на виборах створили Демократичний блок. В розпалі передвиборчої кампанії – ініціатива визначити День соборності України: 21 січня 1990 р. – „живий ланцюг” між Києвом і Львовом („Українська хвиля”). Представники Демблоку завоювали майже 1/3 місць у ВР, де утворили опозицію – Народну Раду (очолює академік І.Юхновський).

16 липня 1990 р. – проголошено Декларацію про державний суверенітет України (державний, народний, національний); 3 серпня 1990 р. – Закон УРСР про економічну самостійність України. Після прийняття Декларації – вибори нового голови ВР УРСР замість В.Івашка, що перейшов на посаду у Москві, обрано Леоніда Кравчука.

Тим часом, осінь 1990 р. – політична конфронтація в Україні: 2 жовтня – початок голодування студентів на Майдані Незалежності („революція на граніті”, вимоги: відставка Голови Ради Міністрів УРСР В.Масола, відмова від підписання союзного договору; проходження строкової військової служби в межах України тощо) – відставка В.Масола. Одночасно зміцнення опозиції – ІІ всеукраїнські збори Народного руху (1990 р.) вилучають з назви слово „за перебудову”.

Кінець 1990 – поч. 1991 рр. – наступ консервативних сил. Основне питання – підписання нового союзного договору: 17 березня 1991 р. – референдум („Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь-якої національності?” – 6 союзних республік відмовилися його проводити. В Україні – в Тернопільській і Львівській областях – одночасно референдум щодо незалежності України.

19 – 23 серпня 1991 р. – спроба державного перевороту в СРСР: утворення Державного комітету з надзвичайного стану; ізоляція М.Горбачова на дачі у Форосі. В Україні – ультиматум Голові ВР УРСР оголосили генерали Варенников та Чичеватов: в разі ігнорування рішень ДКНС, проведення акцій протесту, в Україні буде застосована військова сила.

Але! Акції непокори в Україні. Після провалу спроби перевороту: 24 серпня 1991 р. – Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. – всеукраїнський референдум на підтвердження акту проголошення незалежності України; вибори президента – Л.Кравчук. 4 вересня 1991 р. – над ВР піднято синьо – жовтий прапор (28 січня 1992 р. – визнано Державним).

7 – 8 грудня 1991 р.: в Біловезькій Пущі – Кравчук, Єльцин та Шушкевич – розпад СРСР, угода про утворення Співдружності незалежних держав (СНД).

Незалежна Україна (1991 – 1994 рр.)

Завдання: 1) державотворення.

Здійснюється на засадах поділу державної влади на 3 гілки:

Законодавча	Виконавча	Судова
Представлена ВРУ (450 народних депутатів; голова (після обрання президентом Л.Кравчука) – Іван Плющ). Закони: „Про військові формування в Україні” – війська, дислоковані на території України – у підпорядкування ВРУ; „Про громадянство”, всього близько 400 законів. Але! Не розроблено конкретного механізму їх виконання.	За Законом „Про президента України” – ПУ – глава держави і глава виконавчої влади. Це давало можливість Л.Кравчуку брати на себе багато функцій. Кабінет Міністрів – з квітня 1991 р. – В.Фокін: не зумів вирішити складних економічних проблем – криза, високі ціни. З 1992 – голова КабМіну Л.Кучма. Суперечності між ПУ та КабМіном (1993 – відставка Л.Кучми).	Після проголошення незалежності змін фактично не зазнала. Судова система: суди загальної юрисдикції та арбітражні суди. У 1992 р. – створено Конституційний Суд.

2) Формування місцевих органів влади:

1992 р. – Закон „Про представників Президента України” – формування місцевих адміністративних очолюваних представниками Президента, яких він призначає особисто – посилення виконавчої влади. Але! В окремих регіонах – суперечності між представниками Президента і головами обласних рад. У 1994 р. – цю посаду ліквідовано. Виконавчу владу на місцях отримали виконавчі комітети місцевих рад.

3) Створення армії: 1991 р. – Концепція оборони і розбудови Збройних Сил України. Принципи: розумної достатності , прагнення стати нейтральною, без`ядерною, позаблоковою державою. 1993 р. – воєнна доктрина України: Україна не вважає своїм потенційним суперником жодну державу.

4) Кримське питання: у 1990 р. Криму надано автономію в складі України. Але! 1992 р. – посилення сепаратизму: прийняття конституції Криму, що фактично проголошувало його вихід зі складу України (скасовано ВРУ).Січень 1993 р. – обрання президентом Криму Ю.Мешкова – курс на конфронтацію; 1994 р. – Закон про відродження державності Республіки Крим (нелегітимний!)

складність ситуації в Україні: економічна та соціальна криза. 1993 р. – рішення про дострокові вибори Президента України та ВРУ, що мали відбутися у 1994 році за мажоритарної виборчою системою.

Україна у 1994 – 2001 роках

Вибори 1994 року: нова ВРУ починає працювати 11 травня 1994 р. Голова – О.Мороз. Затверджено і прем`єр – міністра: В.Масола. Президент – Л.Кучма. Проблеми: у ВРУ протистояння прокомуністичних та національно – демократичних сил. Відсутність чіткого розмежування функцій виконавчої, законодавчої влади, Президента України.

Березень 1998 р. – вибори ВРУ за змішаною системою; в парламенті було утворено 8 депутатських фракцій, які групувалися навколо політичних партій. Голова ВРУ – О.Ткаченко. Вибори ПУ: у 1999 р. – вдруге обрано Л.Кучму. 1995/1999 рр. – в Україні 3 уряди: Марчука, Лазаренка, Пустовойтенка.

„Оксамитова революція”: формування депутатської більшості в парламенті на початку 2000 р. Переобрано голову ВРУ: І.Плюща. Це дало можливість подолати суперечність між гілками влади.

Початок 2001 р. – зникнення журналіста І.Гонгадзе, „касетний скандал” – загострення ситуації в Україні: акція „Україна без Кучми”.

Конституція України

Конституційний процес:

• Січень 1992 р. – оновлений проект КУ винесено на всенародне обговорення. Але! Прийнятий не був.

• 1994 р. – формування нового складу конституційної комісії.

• 1995 р. – Конституційний договір між ПУ та ВРУ: мав діяти до прийняття нової конституції (протягом року)

• 28 червня 1996 р. – прийняття Конституції України.

Державна влада за КУ

Президент – глава держави, виступає від її імені. Термін повноважень – 5 років.

ВРУ – єдиний законодавчий орган.

Кабінет Міністрів – вищий орган виконавчої влади.

Судова влада: Конституційний суд, суди загальної юрисдикції.

Суспільне, економічне та політичне життя в 90-х рр..

• Політичні партії: 1991 р. – заборона КПУ; спроба консолідації політичних сил (на заклик Президента Л.Кравчука було створено Конгрес національно – демократичних сил (КНДС)). Однак, це викликає розпад певних партій; 1992 р.: Закон „Про об`єднання громадян”. 1991 р. – члени колишньої КПУ об`єднуються в Соціалістичну партію України (О.Мороз); 1993 р. – відновлення КПУ (П.Симоненко); 1993 р. – утворено цілий ряд центристських партій; 1992 р. – конференція ОУН – створення Конгресу українських націоналістів (Я.Стецько). Процес створення політичних партій продовжується і в другій половині 90-х рр. : „Реформи і порядок” (В.Пинзенник); Соціал – демократична партія (об`єднана); 1999 р. – „Батьківщина” (Ю.Тимошенко та О.Турчинов).

• Економічні проблеми: невдалі спроби реформування економіки; проблеми в с/г: 1991/92 рр. – закон „Про селянське (фермерське) господарство”, „Про форми власності на землю”; 1994 р. – Президент Кучма закликає до реформ в економіці (стабілізація фінансів: 1996 р. – грошова реформа: введення гривні; у 1999 р. – ознаки стабілізації економіки).

• Рівень життя населення: зменшення чисельності населення; смертність з 1991 р. перевищує народжуваність . Низький рівень зарплат, падіння авторитету розумової праці, інфляція. Соціальна диференціація населення. Забруднення навколишнього середовища. Міжнаціональні відносини: захист прав національних меншин, але проти сепаратизму.

• Релігійне життя: 1992 р. – створення Української православної церкви Київського патріархату (патріарх Мстислав, після його смерті – Філарет). Не вдалося об`єднання: УАПЦ, УПЦ – КП, УПЦ – МП.

• Культура: 1991 р. – Закон „Про освіту”, 1999 р. – Закон „Про загальну середню освіту”. Створюються навчальні заклади нового типу: гімназії, ліцеї, колегіуми. Зростає чисельність україномовних шкіл, водночас – школи з мовою національних меншин. ВНЗ: 1-4 рівня акредитації.

• Наука: впливає економічна криза, недостатнє фінансування, зменшується чисельність науковців. Література: Ліна Костенко „Берестечко”, Євген Дашковський „Щоденний жезл” - проблеми української мови та української нації, Роман Іваничук „Рев оленів нарозвидні”, А.Дімаров, В.Шевчук, М.Вінграновський, П.Загребельний, Ю.Мушкетик.

• Мистецтво: культурні заходи загальнонаціонального масштабу: Всеукраїнське Шевченківське свято „В сім`ї вольній, новій”, „Пісенний вернісаж”, „Червона рута”, розвиток театру, значні труднощі у кіномистецтві.

• Спорт: вперше українська команда офіційно виступила на Олімпіаді в Норвегії (Ліллінхаммер).

• Зовнішня політика: міжнародне визнання України (перші – 2 грудня 1991 р. Польща, Канада). 1993 р. – „Основні напрямки зовнішньої політики України” - принципи дотримання Україною норм міжнародного права; Україна – учасник європейських процесів. 1992 – приєднання до Лісабонського протоколу, до договору „Про стратегічні наступальні озброєння”, 1994 р. – приєднання до договору „Про нерозповсюдження ядерної зброї”.

• 1992 р. – Л.Кравчук підписує Гельсінський Заключний пакт;

• 1994 р. – лідери України, США, Англії та Росії на Нараді з безпеки та співробітництва в Європі підписують Меморандум про гарантії безпеки України;

• 1995 р. – вступ України до Ради Європи. Без`ядерний статус.