Організація українських націоналістів (оун)

1929 р., Відень, з’їзд офіцерського об’єднання (Українська військова організація, заснована ще у 1920 р.) і радикальних студентських груп – Організація українських націоналістів.

Керівник – Є.Коновалець.

Ідеологічне обґрунтування діяльності - „інтегральний” (дійовий) націоналізм Д.Донцова:

• нація – абсолютна цінність;

• досягнення незалежності України – найвища мета, для якої придатні будь – які методи.

• Члени ОУН: переважно українські старшокласники, студенти. Осередки – майже в усіх навчальних закладах, де навчалися українці. Члени: Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Богдан Кравців – літератори.

• Методи боротьби: демонстрації, студентські страйки, бойкоти, терористичні акти. (1934 р. – вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького; арешт учасників та організаторів замаху, зокрема, С.Бандеру та М.Лебедя – Варшавський процес (смертний вирок Бандері, Лебедю, Карпинцю – замінено довічним ув’язненням. 1936 р. – Львівський процес проти крайового керівництва ОУН).

Український монархізм.

• Український союз хліборобів – державників (В.Липинський) – противник „інтегрального” націоналізму; територіальний патріотизм (всі жителі України, незалежно від нації, віри тощо повинні працювати над творенням суверенної української держави, процвітання якої – запорука їх добробуту. Праці „Листи до братів – хліборобів” – прагнення до конституційної монархії в Україні.

Українські землі у складі Румунії.

1918 р. – окупація Румунією Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії та північної Буковини. Узаконено – Сен – Жерменським договором Антанти з Австро – Угорщиною (1919 р., щодо Буковини) та Бесарабським протоколом (1920 р.) Англії, Франції, Італії та Японії.

Національне гноблення:

• класична колоніальна політика щодо українців (закон про адміністративну уніфікацію: закони Румунії поширювалися на приєднані землі);

• переслідування на мовно – культурному ґрунті;

• українці – „слов’янізовані румуни”;

• румунська мова – державна, українська мова заборонялась в державних і муніципальних органах;

• українські назви міст і сіл замінювалися на румунські;

• закриті всі українські школи;

• заборонялося ввезення українських книжок;

• в Чернівецькому університеті закрито українські кафедри.

В економіці: українські землі – джерело дешевої сировини та робочої сили. Панування дрібного кустарного виробництва з ручною та напівручною працею. Масове безробіття.

Сільське господарство: стан занепаду. У 1919 р. – проголошено початок аграрної реформи. Але! Тільки невеликий % поміщичих земель передавався селянам.

Рівень життя низький.

Опір населення: 1924 р. – Бессарабія – Татарбунарське повстання, проти повстанців – регулярні військові частини („Процес 500” – 85 чоловіків засуджено до різних термінів ув’язнення).

Політичні партії.

З 1918 р. по 1928 р. (стан облоги) – легальна політична діяльність була заборонена. Після Татарбунарського повстання – відновлення культосвітніх товариств, преси, студентських об’єднань. З 1928 – 1938 рр. – період відносного ліберального правління в Румунії: легалізація політичних партій:

- 1929 р., Буковина – прокомуністична організація „Визволення” – одержавлення економіки, приєднання до Радянської України, масової підтримки не мала.

- Українська національна партія (1927 р., В.Залозецький) – компроміси із владою. Але! Опозиція з боку національно налаштованої молоді.

- Середина 30 –х років: починає формуватися конспіративна радикальна націоналістична організація (подібна до ОУН). Вплив у молодіжних та спортивних організаціях.

У 1938 р. до влади в Румунії приходять військові. Діяльність всіх політичних партій заборонена.