Лекція 1

Тема 1. Історія соціальної допомоги як наукова галузь та навчальна дисципліна

План

1. Предмет та методологія вивчення історії соціальної допомоги.

2. Проблема джерелознавства соціальної допомоги.

3. Періодизація практики соціальної допомоги в Україні і за кордоном: А. Стіг, Е. Максимов, М.В. Фірсов, А. Якобі. К.В. Кузьмін і Б.А. Сутирін, Є.П. Агапова та ін.

4. Теорія і практика соціальної допомоги. Соціальна допомога як професійна діяльність і освітня галузь.

5. Зарубіжні та вітчизняні моделі практики соціальної допомоги.

6. Соціальна політика. Соціальна робота. Соціальне забезпечення. Соціальні служби.

1. Предмет і методологія вивчення курсу «Історія соціальної роботи»

Соціальна допомога є синтезом теоретичних концепцій і практичних підходів, що вирізняються за правовими, психологічними, педагогічними, соціологічними, адміністративними та іншими ознаками. Водночас це безмежний простір практичної діяльності соціальної сфери, у якому співіснують ідеї щодо природи людської поведінки і соціальних проблем, етичні норми професії, перелік технологій, послуг та стратегій втручання, чітке уявлення про логічну послідовність процесу здійснення соціальної допомоги.

Знання, вміння і цінності соціальної допомоги визначають її форми та рівні, на яких вона здійснюється, специфіку методів роботи з різними групами клієнтів, взаємозв’язок між цими компонентами практичної діяльності. Ця система методів і форм соціальної допомоги являє собою специфічний інструментарій науково-практичних знань фахівців. Властивістю методології соціальної допомоги є її гнучкість, яка виявляється в постійній зміні змісту і форми роботи фахівців соціальної сфери, та дискретність, свідченням чого є нерівномірність її впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

Курс «Історія соціальної допомоги» спрямований на знайомство із зарубіжним досвідом розвитку соціальної допомоги та історичним минулим цього явища в нашій країні, що дозволить глибше зрозуміти сучасні тенденції і проблеми «допомоги» в Україні. В основу курсу було покладено цивілізаційний підхід осмислення процесів, що відбувалися в соціальній сфері в цілому, включаючи практику соціальної допомоги та професійну соціальну допомогу. Історія соціальної допомоги є однією з загальнопрофесійних дисциплін освітньої програми підготовки фахівця для даної сфери професійної діяльності.

Методологічні проблеми історіографії соціальної допомоги в Україні утворюють три напрямки досліджень: поняття соціальної допомоги; періодизації процесу допомоги; джерел, необхідних і достатніх для осмислення соціальної допомоги як культурно-історичного феномена.

Термін «соціальна допомога» на відміну від терміну «соціальна робота», який з'явився в широкій науковій практиці порівняно недавно, в кінці 80-х - початку 90-х років, вживаний давно з початку ХХ ст. використовувався для означення практичної безкорисної, можна сказати альтруїстичної діяльності надання необхідних благ нужденним.

Вживання і сьогоднішня поширеність терміна «соціальна робота» було запозичене з американських джерел та літератури. Некритичне привласнення терміну, незважаючи на об'єктивність процесу його перенесення, розмиває саме вітчизняні орієнтири як наукового пізнання, так і суспільної практики. Спільні поля практики та відмінні ознаки будемо розглядати у процесі освоєння професійних дисциплін, а також у матеріалі сьогоднішньої лекції у структурі змісту навчання за спеціальність «соціальна допомога».

Формуючись як самостійна наукова парадигма, соціальна допомога викликала у вітчизняних авторів досить великий розкид думок щодо області її пізнання. Одні дослідники пропонують покласти в її основу вивчення механізмів реалізації життєвих сил і соціальної суб'єктності індивіда , інші - соціальну діяльність, що змінюється під впливом різних факторів, треті - соціальні відносини, що виникають у результаті взаємодії клієнта і соціальних служб. Відсутність чітко визначеної області пізнання соціальної допомоги ускладнює осмислення її історичної практики, оскільки при таких різних підходах досить важко реконструювати історичний аспект існування, визначених феноменів.

Ще одна грань проблеми розкривається при спробі редукувати смислове значення поняття в контексті іншого феноменологічного ряду, понятійного поля. Визначальну роль при цьому відіграє акцент на першу частину терміну– соціальна , соціальність. Це призводить до того, що змішуються пізнавальні орієнтири, які направляються не нам сам процес, а на визначальні його умови. У результаті все різноманіття соціальної допомоги зводиться до однієї з її форм - соціальній практиці, яка розуміється в контексті соціальної історії.

Жорстока детермінація причинно-наслідкових зв'язків соціальної історії народу та історії процесу соціальної допомоги не дає об'єктивних, наукових уявлень не тільки про його життя, але і про стадіях і етапах його розвитку. Історія інших дисциплін, таких як психологія, фізика, філологія і т. д., наочно показує наявність специфіки. «Соціальна історія, - вважає М.В.Фірсов, - є тільки контекст, фон». Його враховують при побудові моделі історичного процесу того чи іншого знання, але при цьому здійснюється пошук своїх детермінант, своїх фаз, стадій розвитку, спаду.

Потреба в професійній діяльності по захисту і підтримці висуває сьогодні певні принципи її організації, які базуються на синхронічний підходах - «тут і тепер». Це призводить до того, що у вітчизняній науці про допомогу розвивається певний тип мислення, при якому проблематика пізнається в мультикультурному контексті, на тлі існуючого західноєвропейського досвіду, чому сприяє єдність категоріальному-понятійного апарату, оскільки, у багатьох країнах Західної Європи надання допомоги пов’язано з даним уніфікованим поняттям.

Існує і суб’єктивна наукова потреба в синхронізації порівняння і орієнтирів. Довгий час вітчизняна гуманітарна наука не мала можливості осмислювати свої кроки в контексті сучасних західних віянь і тенденцій поза ідеологічного протиставлення соціальних систем. Більш того, вітчизняна соціальна допомога та соціальна робота в ХХ ст. не має наукових традицій, які ми спостерігаємо в інших пізнавальних сферах, до того ж проблеми її суспільної практики не були предметом спеціального наукового розгляду. По відношенню до інших форм суспільної підтримки, що існували в різний історичний час в Україні, соціальна допомога на рубежі нинішнього століття виступає як певна національна система допомоги, яка характеризує культурно-історичний етап, на якому поняття ідентифікує способи та ідеологію допомоги, її суспільну практику і філософію.

Розглядаючи соціальну допомогу як певну культурно-історичну модель, парадигму соціальної діяльності, ми тим самим включаємо її в ряд таких моделей допомоги, як соціальне забезпечення, громадська благодійність, громадське піклування, княжа благодійність, «помочи», тобто тих стадій культурно-історичного розвитку, які проходила вітчизняна система допомоги і захисту. Зміна змісту поняття - явище об'єктивне, воно ідентифікує певний історичний етап розвитку процесу допомоги та взаємодопомоги, і зміна поняття, як правило, веде до зміни її моделі. Цю закономірність ми спостерігаємо не тільки у вітчизняній, а й у світовій практиці.

У Франції з XI по XVII ст. діяльність з надання допомоги визначається як «cha rite» - «благодійність», з XVIII по ХХ ст. як «assistance» - «сприяння», аналогічне по семантичному значенню слов’янському «піклування». У першій половині ХХ ст. відбувається зміна поняття, діяльність з надання захисту та підтримки визначається як «aide» - допомога, підтримка, і, лише, з середини 50-х років, соціальна діяльність в Україні отримує назву «соціальна робота». Сьогодні, відновлюючи традиції і рухаючись по структурі моделі вузької і чіткої спеціалізації поняття «соціальна допомога» виступає у низці з поняттям «соціальна робота», «соціальна педагогіка» тощо. Що загалом є соціальною діяльністю з окремою своєю специфікою. Те, що зміна назви є об'єктивний процес, пов'язаний зі зміною моделі допомоги, підтверджує досвід Німеччини, Бельгії, США та інших країн.

У зв’язку з цим можна припустити, що зміст поняття «соціальна робота» як узагальненого терміну соціальної діяльності також зміниться, оскільки процес флуктуює від стану суспільної свідомості, системи та ідеології допомоги до інших, і її сьогоднішня форма не є кінцевою.

Отже, Історія соціальної допомоги як навчальна дисципліна вивчає ретроспективне становлення та розвиток систем соціального виховання людей усіх вікових груп та соціальної допомоги тим, що потребують, від найдавніших часів і до наших днів. Предметом історії соціальної допомоги є процес виникнення, становлення і розвитку основних соціальних категорій (соціальне виховання, соціальна освіта, соціальна допомога, соціальна робота); соціально-педагогічних систем; концепцій і технологій соціальної допомоги, а також унікального досвіду соціально-виховної практики та практики соціальної допомоги.

Історичні знання соціальної допомоги та піклування базуються на принципах історизму, логічного взаємозв’язку та науковості (об’єктивності). Принцип историзму ставить за мету виявити точно час і місце виникнення того чи іншого соціального явища, концепції чи системи. Реалізація принципу історизму призводить до виявлення новацій у соціальному досвіді та досвіді підтримки нужденних у минулому і, разом з тим, дозволяє оцінити його з позицій сьогодення. Значення принципу логічного взаємозв´язку полягає, насамперед у тому, що процеси соціального виховання та допомоги взаємозв’язані, тому доцільним є встановлення основних принципів їх конвергенції. Соціальне виховання та допомогу необхідно розглядати у складній системі суспільного розвитку. Принцип об’єктивності передбачає відображення істинності соціального розвитку та еволюції соціальної допомоги.

Основні завдання курсу:

1. Визначення та вивчення основних етапів виникнення, становлення та еволюції соціальної допомоги від форм благодійництва і елементів соціальних досліджень до професійного виду діяльності та окремої галузі знань.

2. Здійснення періодизації історії соціальної допомоги.

3. Встановлення шляхів інтеграції соціальної допомоги та інших галузей соціальної науки.

4. Формування критичного ставлення до соціальниз здобтків минулого. Обґрунтування найраціональніших шляхів подальшого розвитку систем соціального виховання та соціального захисту населення в Україні.

5. Аналіз розвитку громадської думки. Ідеології стосовно соціальної допомоги і підтримки, що закладені в основу відповідних законодавчих актів кожної епохи.

6. Виховання любові/поваги до фаху. Формування рис, необхідних для майбутньої професії.