5. Зарубіжні та вітчизняні моделі практики соціальної допомоги.

Основні моделі соціальної підтримки населення в сучасному світі. Системи державної соціальної підтримки в кожній країні складалися з урахуванням історичних умов і, незважаючи на схожість і однотипність розв'язуваних завдань, мають відмінності в підходах, методах і організаційному оформленні. Ці відмінності особливо помітні при порівнянні європейської та американської моделей. Розвиток системи соціального забезпечення на європейському континенті має більш тривалу історію. Вона формувалася в міру того, як переривалися общинні (міжобщинні) зв'язку і, відповідно, слабшала підтримка нужденних з боку їх найближчого оточення. Характерною рисою американських поселенців була опора на власні сили, особисту ініціативу і прагнення максимально зменшити вплив на себе державних структур. Подібний індивідуалістичний підхід наклав відбиток і на формування соціальної політики держави в США, роль якого в соціальному захисті населення, особливо до періоду великої кризи 1928-1933 рр.., була відносно невелика. Соціальне законодавство європейських країн відрізняється від американського більш високим ступенем участі держави у визначенні напрямів, плануванні, фінансуванні та проведенні в життя соціальної політики. При цьому слід підкреслити значну роль у наданні соціальних послуг місцевих органів самоврядування, і, нарешті, більше охоплення населення різними соціальними послугами і видами допомоги. Європейська модель соціального захисту в післявоєнні роки і аж до наших днів базується на теорії держави загального добробуту. В її основі лежить концепція «природних прав» людини. До цього часу європейські країни накопичили достатній економічний потенціал, щоб забезпечити прожитковий мінімум населення. Держава, відповідно до кейнсіанської моделі активного втручання в економіку, проводить інтервенцію і в соціальній сфері, базуючись на ідеях держави загального добробуту. Основні постулати даної теорії: створити приблизно однакові стартові можливості для реалізації життєвих планів, забезпечити гідний рівень життя, прагнути до наростання соціальної рівності і справедливості. Держава загального добробуту формує розвинену систему соціальної допомоги всім громадянам, забезпечує доступність медичних, освітніх, психологічних, юридичних та інших життєво важливих послуг. Поняття «держава загального добробуту» увійшло в побут після другої світової війни. Звичайно ж, моделі такої держави в кожній країні свої і відрізняються як способом, так і результатом вирішення проблем досягнення загального благоденства. Але загальним для даних країн є процес перерозподілу відповідальності за життєвий шлях особистості з самого індивіда, сім'ї, громади, церкви, благодійних організацій на інститути держави. Противники державної системи соціального забезпечення аргументують свої доводи тим, що послуги соціальної підтримки надаються сьогодні не тільки державними, а й приватними організаціями, при цьому у людей з'являється можливість вибирати, кому і за які послуги платити. Технологія активного державного втручання в ринкову економіку, яка розвинулася в післявоєнні роки, здається, більше не спрацьовує. Система соціального забезпечення в країнах Заходу в післявоєнний період розширювалася і удосконалювалася. До кінця 80-х рр.. частка витрат на соціальні потреби у ВВП досягла 25% (у 1960 р. - 12%). Найбільш швидкі темпи їх зростання відзначалися в 60-ті - першій половині 70-х рр.. З другої половини 70-х рр.. аж до теперішнього часу в умовах уповільнення темпів економічного зростання, збільшення дефіцитів державних бюджетів і фондів соціального страхування темпи зростання соціальних витрат у реальних цінах зменшилися. Не тільки економічні труднощі, пережиті західноєвропейськими країнами на початку 90-х рр.., Стали причиною кризи «держави добробуту», згортання ряду державних соціальних програм. Економічний спад, зростаючий дефіцит бюджетів, постаріння населення, подорожчання медичної техніки та інші фактори сприяли змінам у державній соціальній політиці. Однак ці зміни мають і більш глибоку основу, пов'язану з тим, що, на думку західних експертів, ідеали «держави добробуту» в певній мірі застаріли, прийшовши в суперечність з дійсністю. Як зазначалося в доповіді міністерства соціального захисту Великобританії, система соціального забезпечення, розроблена виходячи з потреб попередніх поколінь, не цілком відповідає сучасним умовам. Економічна криза з 2008р. і до сьогодні показав, що абсолютизація ідеї «держави загального благоденства» і процес глобалізації (напр., ЄС і дефолт Греції) (втім, як і абсолютизація будь-якої соціальної ідеї) наводить багато, навіть найбільш розвинені країни Заходу, до економічної стагнації і соціальному застою. В кінці XX століття модель «держави загального благоденства» піддається корінної реконструкції на базі теорії неоконсерватизму, найпалкіші прихильники якої - Р.Рейган і М.Тетчер, не без підстави вважали, що постійний бюджетний дефіцит призводить до економічної катастрофи і пропонували істотно скоротити державне фінансування соціальної сфери. На початку 90-х р. уряди багатьох країн зробили кроки, спрямовані на скорочення державних соціальних витрат. В основі кризи «держави добробуту» в Нідерландах - різке зростання витрат за програмою допомоги непрацездатним. За цією програмою допомогу отримує майже 1 млн чоловік (при загальній чисельності робочої сили в 7 млн осіб). Вона становить 70% заробітку, одержуваного до настання непрацездатності, і виплачується до досягнення 65 років, коли призначається пенсія по старості. Передбачається посилити умови отримання цих посібників і зробити постійною перевірку нужденності в їх отриманні. У Бельгії уряд, підприємці та профспілки намагаються знайти шляхи скорочення величезного дефіциту бюджету соціального забезпечення. Заходи, що вживаються урядами західноєвропейських країн по реформі «держави добробуту», спрямовані на встановлення більш жорсткого контролю за витрачанням державних коштів на соціальне забезпечення, скорочення фінансових втрат у цій сфері, пов'язаних з корупцією та надмірною бюрократизацією. Пропонуються податкові пільги для стимулювання створення недержавних пенсійних фондів. При призначенні допомоги практично у всіх країнах проводиться перевірка нужденності претендентів на їх отримання. Стають платними деякі соціальні послуги, раніше надавалися населенню безкоштовно. У деяких країнах розглядається питання про підвищення пенсійного віку (це питання і процес впровадження реформ здійснюється і у нас). Державні стипендії у багатьох випадках замінюються позиками. Безумовно, жодна із західноєвропейських країн не збирається повністю відмовлятися від «держави добробуту»: занадто вкоренилася у свідомості людей думку про те, що держава повинна піклуватися про нужденних, і занадто великий опір населення будь-яким спробам скоротити соціальні витрати держави. Накопичений за десятиліття досвід соціальної підтримки населення дозволив виявити загальне і особливе в практиці соціальної діяльності країн ринкової економіки. Було відмічено, що практично всі країни використовують соціальне страхування для більшості населення на випадок соціального ризику: старість, хвороба, інвалідність, безробіття і т. п. і надають соціальну допомогу незаможним, які перебувають за межею бідності. У роботах Річарда Тітмуса і його послідовників Пінкера і Еспінг-Андерсона в 70-80-і рр.. розробляється типологія моделей соціального забезпечення на Заході. Відповідно до даної теорії, соціальна практика породила три базові моделі соціального розвитку: патерналістську, корпоративістську, етатичну. Перша модель характерна для США, Японії, в меншій мірі, для тих країн Європи, де сильні позиції католицької церкви. Вона відрізняється (в порівнянні з іншими моделями) низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем, звідси і відносно невелика витратами на соціальне обслуговування, основний тягар якого лягає на сім'ю і приватних благодійників. Соціальні програми по підтримці доходу здебільшого спрямовані на найбідніших, соціальна політика будується на базі неоконсервативних теорій. В основі другої моделі лежать ліберальні теорії. Соціальне забезпечення спрямоване на збереження статусних розходжень, включаючи орієнтацію суспільства на прийняття традиційної сім'ї і традиційної ролі жінки. Соціальна політика розрахована не стільки на підтримку бідних, скільки на захист стабільного рівня життя трудящих, на співучасть державних і громадських структур в періоди життєвих криз (хвороба, безробіття і т. п.) окремих індивідів. Подібне співучасть забезпечується відповідними законодавчими актами. Основні функції соціального забезпечення належать промисловим корпораціям і профспілкам. На регіональному та місцевому рівнях соціальним забезпеченням займаються місцеві асоціації підприємців, профспілки і держава. Держава бере участь, в основному, в організації соціальної допомоги нужденним і в організації обслуговування сім'ї та дітей. Подібна модель характерна для соціального забезпечення у Німеччині, Австрії, Нідерландах і Бельгії. Нарешті, третю модель взяли на озброєння скандинавські держави, де принципи універсалізму соціальних прав сусідять з непорушністю індивідуальної автономії, тому ця модель являє собою з'єднання лібералізму з соціалізмом. Соціальна політика в цих країнах орієнтована на екстенсивну і дорогу систему соціального забезпечення, що носить централізований характер. Контроль за реалізацією державної соціальної політики здійснюється місцевими органами влади, підзвітними центральному уряду. Детальніше з сучасними моделями здійснення соціальної допомоги ознайомимося вивчаючи відповідну тему у 4 модулі навчального курсу.

Отже, виходячи з сучасних прикладів моделей соціальної допомоги можемо прогнозувати, що перспективна модель соціальної політики і соціальної допомоги як практичної діяльності повинна відповідати таким умовам: по-перше, мати в своїй основі оригінальну концепцію, що враховує можливі зміни соціальної ситуації, по-друге, в неї повинні бути закладені відповідні «механізми зворотного зв'язку», що чуйно реагують і вловлюють такі зміни по-третє, вона зобов'язана передбачати ефективно і чітко працюючий адміністративний апарат, здатний приймати «сигнали» і перетворити їх у відповідні рішення та програми.