Повоєнна відбудова і розвиток України (1945 – початок 1953 року). Період десталінізації (1953 – 1964 рр.)

Після війни – поява нових суспільних настроїв в Україні: прагнення до змін. В цей період – зміна державної символіки України (1949):

• Червоний прапор замінено на двоколірний (червоно – синій);

• 1950 р. – створено державний гімн України;

• змін зазнав державний герб.

Але! Іде відновлення сталінського режиму:

• В Україну направляються керівники з інших республік (особливо з Росії);

• До 1949 р. першим секретарем ЦК КП(б)У був М.Хрущов, з 1949 р. – Л.Мельников – обидва – росіяни;

• 26 червня 1945 р. – конференція ООН у Сан – Франциско: Україна підписує статут ООН (держава – засновниця). Бере участь у роботі її структур, у міжнародних конференціях, зокрема, у Паризькій конференції з питань розробки і підписання договорів з колишніми союзниками Німеччини. Але! Самостійність України в питаннях зовнішньої політики – тільки зовня (дипломатичні зв`язки заборонені; всі дії узгоджувалися з Наркоматом зовнішніх справ СРСР);

• Поглиблення впливу радянської ідеології в Україні: травень 1944 р. – пленум ЦК КПУ: завдання розгорнути кампанію ідеологічного перевиховання населення. Першими відчули на собі остарбайтери, що поверталися на батьківщину (перевірки, близько 300 тис. звинувачені в державній зраді – ГУЛАГ);

• Адміністративно – територіальні зміни:

  • Тегеранська (1943) та Ялтинська (1945) конференції, СРСР вимагає закріплення кордону по „лінії Керзона” (гарантія об`єднання українських земель в складі УРСР). Але! Англія і США не погоджувалися. Проблему вирішено на підставі двосторонніх договорів.

  • 16 серпня 1945 р.: радянсько – польський договір про державний кордон: лінія кордону проходила за 5-6 км від „лінії Керзона” на користь Польщі. Крім того, до Польщі відійшли Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя + Перемишль. Завершується формування кордону між Польщею та Україною – на початку 50-х років.

  • Закарпаття: 26 листопада 1944 р. – перший з`їзд народних комітетів Закарпатської України – маніфест про возз`єднання Закарпаття з УРСР.

  • 10 лютого 1947 р.: радянсько – румунський договір: юридично зафіксовано кордони України в рамках радянсько – румунської угоди 28 червня 1940 р.

Депортація українських поляків: 1944 – 1946 рр.: до Польщі з Галичини, Волині, Рівненщини переселено близько 1 млн. поляків. З Польщі до України - 520 тис. українців. Травень 1947 – операція „Вісла”: українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на Захід і Північ Польщі, їхнє майно конфісковане, а на кордоні з УРСР було утворено „санітарну зону”: (близько 150 тис. чоловік постраждалих українців)

Особливості відбудови промисловості

План повоєнної відбудови: четвертий 5-річний план (прийнято у березні 1946 р.): не тільки відновлення виробничих потужностей України, але й доведення виробничих потужностей України, у 1950 р. до 113% від рівня 1940 р. В першу чергу мала відбудовуватись важка промисловість, транспорт, енергетика (фактично поновлювалась довоєнна модель розвитку народного господарства: орієнтація на важку промисловість та на „вал”).

Джерела відбудови:

• Ресурси та промислові потужності східних районів СРСР;

• Частина репарацій з Німеччини;

• Основні кошти – у важку промисловість за рахунок легкої промисловості, сільського господарства, науки та культури;

• Було вирішено не повертати з евакуації українські підприємства. Але фінансування для України на відшкодування збільшене не було. Переважно Україна відбудовувалася за рахунок власних ресурсів.

Хід відбудови:

• Значна частина ресурсів – на відбудову Донбасу. Спроби технічного переоснащення шахт;

• Видобуток нафти (крім Прикарпаття, видобуток нафти починається в Полтавській та Харківській областях);

• Швидка відбудова електроенергетики: у відродженні Дніпрогесу – участь 120 підприємств СРСР. У березні 1947 р. – дав струм перший генератор Дніпрогесу. У 1950 р. – вироблення електроенергії вище, ніж до війни. На початку 50-ч рр.: масштабне будівництво великих електростанцій (передбачалося створення на Дніпрі могутньої греблі з електростанцією, Каховського водосховища і Південно – українського каналу (для зрошення таврійських степів) – затоплено значні території чорноземів, плавнів тощо);

• Відновлення металургії (відбудовано Азовсталь, Запоріжсталь тощо);

• Швидкими темпами відбудовувалося машинобудування.

Сільське господарство і рівень життя:

Голод 1946 – 1947 рр.: посуха та неврожай у центральних та південних регіонах України – недорід; держава не вжила заходів, щоб запобігти голоду: фактично проводилася повна реквізиція продовольчих ресурсів; колгоспники – втікачі насильно поверталися в колгоспи; від голоду померло близько 1 млн. чоловік. Самі факти голоду приховувалися, так само, як і в 1932 – 1933 рр. Зерно вивозиться за кордон (значна частина передавалася у вигляді „братерської допомоги”). До селян застосовувався закон про „5 колосків”.

Репресії: 4 червня 1947 р. – закон „Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна”: ув`язнення від 7 до 10 років з конфіскацією майна. У березні 1947 р. – пленум ЦК КП(б) У: звільнення з посади М.Хрущова, перший секретар – Л.Каганович (Хрущов – голова уряду УРСР). Тільки в 1947 р. колгоспи одержали допомогу.

Відбудова с/г: селяни виживали тільки за рахунок присадибних ділянок (зерна на трудодень одержували дуже мало, інколи і взагалі не одержували) – великий сільськогосподарський податок. Селяни позбавлені паспортів; на них не поширювалося постійне забезпечення та виплати за тимчасову непрацездатність. Відбудова с/г повільна. Репресії проти селян: указ „Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя”: „громадські вироки” загальних зборів колгоспників щодо осіб, які не мали певної кількості трудоднів про виселення до Сибіру та інших віддалених районів СРСР. Тільки на кінець 4-ї п`ятирічки досягнено довоєнного рівня в сільському господарстві.

Рівень життя. Основні проблеми:

• Житлова;

• Не вистачає товарів легкої промисловості та продуктів харчування;

• 1947 р. – грошова реформа (власне вилучення у населення грошей, внаслідок нееквівалентного їх обміну на нові);

• У 1947 р. – скасовано карткову систему розподілу продуктів – зростання цін;

• Проблеми медичного обслуговування.

Радянізація західних областей України

Для здійснення радянізації – залучення працівників партійно – комсомольського державного апарату, правоохоронних органів з різних регіонів СРСР (переважно з Радянської України). Утворення мережі партійних і комсомольських організацій, профспілок. Грудень 1945 р. ЦК КП(б)У створює спеціальний відділ по західним областям.

Основні складові радянізації: індустріалізація і колективізація. Індустріалізація: відбудова та реконструкція традиційних галузей (нафтова, деревообробна); розвиток нових (машинобудівна, приладобудівна, хімічна, електротехнічна). З різних регіонів СРСР та з Німеччини доставляється обладнання. Тому надзвичайно швидкі темпи індустріалізації. Мета: не тільки створення нового індустріального центру, але і зміна традиційної структури населення: збільшення питомої ваги тих прошарків, які б могли бути соціальною базою радянської влади.

Примусова колективізація: 1950 р. – рік суцільної колективізації Східної Галичини, Буковини та Закарпаття.

Репресії проти УГКЦ: для радянської влади греко – католики – потенційний ворог, який спотворював ідеологічне підґрунтя національно – визвольної боротьби в західних областях. 11 квітня 1945 р.: арешт значної частини єпископів ГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. 8 березня 1946 р. – Львівський церковний Собор: „ініціативна група” на чолі з Єпископом Гаврилом Котельником, пропонує „возз`єднання УГКЦ” з православ`ям і повернення до РПЦ, ліквідацію Берестейської церковної унії і повний розрив з Ватиканом. УГКЦ переходить на нелегальне становище. Г.Костельника через деякий час було вбито. УГКЦ ліквідована в 1949 р. в Закарпатті.

Збройний опір УПА: керівник – Роман Шухевич (Тарас Чупринка) – головнокомандувач УПА (1943 – 1950). Степан Бандера – за кордоном, здійснював загальне керівництво ОУН.

1945 – 1946 рр.: зміна тактики УПА (великі загони пореформовано в дрібні, що дислокувалися в лісах – добре озброєні, максимально пристосовані до партизанської боротьби). Початок 1946 р. – новий наступ військ НКВС проти УПА: втрати УПА – до 40% особового складу. 1945 – 1949 рр.: радянське керівництво 5 разів оголошує амністію для учасників УПА. Крім того, 1945 – 1952 рр. – репресії проти населення (близько 500 тис. чоловік), відсутність підтримки з-за кордону – поступове згортання широкомасштабних акцій, перехід до терору. Але! Навіть в цей період – збройно – пропагандистські рейди в Чехословаччину (1947 р.), Угорщину (1947 р.), Східну Прусію (1947 – 1948), Румунію (1948 – 1949).

Спроби вивести частини УПА за кордони СРСР. 5 березня 1950 – у бою під Львовом гине Роман Шухевич. Збройне підпілля продовжує організовану боротьбу до 1954 р. Останній керівник УПА – В.Кук

Культура (друга половина 40-ч – початок 50-х рр.)

Умови розвитку: залишковий принцип фінансування; посилення ідеологічного тиску (у зв`язку зі зростанням національної свідомості).

• Освіта: ще в кінці війни – початок відбудови системи народної освіти (1950 р. – відновлена довоєнна мережа шкіл). Створення фонду всеобучу (для надання матеріальної підтримки). Ідеологізація школи: відновлення піонерських та комсомольських організацій. Поширення вечірньої та заочної форм навчання. 1953 р. – впровадження обов`язкового 7-річного навчання. Видатні педагоги: В.Сухомлинський. Але! Курс на русифікацію шкіл та освіти, закриття національних шкіл. Протягом четвертої 5-тирічки відновлено роботу всіх вузів (у 1950 р. – 160).

• Наука: відновлення роботи науково – дослідних установ (1950 р. – 462). Головна науково – дослідна установа – АН УРСР (очолює біолог О.Палладін). Досягнення: 1946 р. – запущено перший експериментальний атомний реактор; С.Лебедєв – створення лабораторії моделювання та обчислювальної техніки (кібернетика) – 1948/51 рр. – створення першої в СРСР малої електронно – обчислювальної машини „МЕОМ”; досягнення інституту електрозварювання (автомати зварювання металу під флюсом – застосовано при спорудженні газопроводу Дашава – Київ).

• Труднощі: „лисенківщина”: серпнева (1948 р.) сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ) перемога Т.Лисенка – переслідування генетики (оголошена лженаукою), розправа над генетиками (на Україні: професор Харківського університету І.Поляков, професор сільськогосподарського інституту С.Делоне).

• Література і мистецтво: офіційна вимога – соціалістичний реалізм. Др. пол. 40-х рр.: О.Гончар „Прапороносці”, М.Стельмах „велика рідня”, Ю.Яновський „Київські оповідання”, О.Вишня, М.Рильський, П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко; В.Некрасов (киянин) „В окопах Сталінграда”.

Серпень 1946 р. – повоєнні ідеологічні переслідування діячів культури з ініціативи А.Жданова („жданівщина”). Постанови ЦК КП(б)У: „Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в „Нарисі української літератури”; „Про журнал сатири і гумору „Перець”; „Про журнал „Вітчизна”, „Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи поліпшення”.

Критикуються: О.Вишня – за відхід від радянської ідеології (звинувачення знято тільки в 1955 р.). Особливе посилення критики – з 1947 р. (Л.Каганович, драматург О.Корнійчук): 1947 р. – за зверненням до Л.Кагановича літературних С.Адельгейма та І.Стебуна – пленум Спілки письменників України (критика М.Рильського, І.Сенченка, Ю.Яновського, редколегії журналу „Дніпро” та його редактора А.Малишка: (М.Рильський – звинувачення в „націоналізмі” та „петлюрівщині”; Ю.Яновського – за роман „Жива вода”). З 1948 р. – боротьба з „космополітами” (звинувачення в анти патріотизмі, низькопоклонстві перед культурою Заходу тощо). 1950 р. – ліквідовано кабінет єврейської історії АН УРСР; 1948 – 1952 – справа „Єврейського антифашистського комітету” – репресовано 10 єврейських письменників України. Пік критики – 1951 р.: засудження вірша Сосюри „Любіть Україну” (1946 р.). Вимога боротьби проти „націоналізму”. Засуджено оперу К.Данькевича „Богдан Хмельницький”. Переслідування істориків: М.Петровський

Десталінізація і Україна

Жовтень 1952 р. – ХІХ з`їзд ВКП(б), останній за життя Й.Сталіна: затверджено план розвитку СРСР на 1951 – 1952 рр.: головне завдання 5-ї 5-річки: нарощування потужностей важкої промисловості. КП(б)У (перший секретар – Л.Мельников) – підтримання курсу центру.

5 березня 1953 р. – смерть Й.Сталіна. Боротьба за владу: Л.Берія (ініціює проведення пленуму ЦК КПУ: звільнення Л.Мельникова і призначення на посаду першого секретаря ЦК КПУ О.Кириченка – першого українця на цій посаді). Мета Берії – здобути підтримку керівництва союзних республік, зокрема, і України. Але! Л.Берія не отримує підтримки в Україні: генерал Т.Строкач, колишній начальник Українського штабу партизанського руху, передав матеріали про наміри Берії М.Хрущову (1953 р. – арешт Л.Берії) До влади в СРСР приходить М.Хрущов („відлига”).

Перші кроки десталінізації:

• Початок реабілітації відомих партійних, радянських і військових діячів (С.Косіора, В.Чубаря тощо);

• Зупинено деякі справи (наприклад, „справа лікарів – отруйників”, „боротьба з „космополітизмом”);

• 1953 р. – ліквідовано воєнні трибунали військ МВС та особлива нарада МВС (мали право застосовувати в адміністративному порядку ув`язнення та заслання);

• внесено зміни до Кримінально – процесуального кодексу;

• 1954 р. – утворення комісії Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів щодо репресій 30-х рр. (аналогічна комісія в Україні);

• 1955 р., Україна – введення прокурорського нагляду;

• повстання в`язнів ГУЛАГУ (більшість очолені українцями, колишніми членами УПА).

Розширено права союзних республік: в їх відання передано ряд підприємств колишнього союзного підпорядкування; уряду УРСР було надано додатково повноваження у плануванні виробництва й розподілі продукції.

10 лютого 1954 р. – до складу УРСР передано Крим. Причини: тісний зв`язок з Україною; необхідність відновлення господарства, паралізованого внаслідок депортації місцевого населення.

Стан господарства

Промисловість пріоритетний розвиток важкої промисловості; мілітаризація (внаслідок „холодної війни”); низький рівень життя міського населення. З України – робоча сила в близько 100 тис. чоловік, переважно молодь. Сільськогосподарська техніка.

Сільське господарство 1953 р. – пленум ЦК КПРС – постанова „Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР; поліпшення матеріальної бази села; підвищено закупівельні ціни на с/г продукцію; ліквідовано окремі податки. Але! Продовольча проблема дуже гостра – рішення про освоєння цілини (Сибір, Алтай, Поволжя, Казахстан) – 1954 р.

ХХ з`їзд КПРС і Україна.

ХХ з`їзд КПРС – лютий 1956 р.; доповідь (на закритому засіданні) першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова „Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки”: засудження масових репресій 30 – 40-х рр. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація спадщини сталінізму – оголошені стратегією політичного курсу партії.

В Україні – багато діячів КПУ холодно сприйняли рішення з`їзду. Крім того, аж до 1989 р. доповідь для населення була закритою.

Реабілітація: третій етап (перший – з 1953 р.; другий: 1954 – 1955 рр.) – створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах ув`язнення; але не розглядалися справи про депортацію селян в роки колективізацію, масових виселень із західних областей в роки війни. Депортація кримських татар, інших народів була визнана незаконною, але повернутись їм заборонено. Крім того, не реабілітувалися інакодумці.

У верхах – змова проти М.Хрущова. Але знято його з посади не вдалося, зокрема, Хрущова підтримав О.Кириченко (через деякий час після цих подій, у грудні 1957 р. призначений секретарем ЦК КПРС). Першим секретарем ЦК КПУ було призначено М.Підгорного. 1959 р. – фактичний відхід партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства.

Жовтень 1961 р. – ХХІІ з`їзд КПРС – курс га розгортання будівництва комунізму (завершити протягом 20 років). Виконання планів було неможливим. З`їзд прийняв рішення про недоцільність збереження у Мавзолеї тіла Сталіна.

Розширення повноважень України у складі СРСР

• посилення української номенклатури (українці посідають високі посади: О.Кириченко, у 1963 р. у Москву переведено М.Підгорного – на його місце в Україні призначається П.Шелест);

• розширення повноважень: 1957 р. – ліквідовано галузеві міністерства, замість них створювалися територіальні органи управління – Ради народного господарства (раднаргоспи). В Україні – 11 економічних адміністративних районів. Ця реформа підривала майже повний контроль центру над економікою України;

• розширення прав у адміністративно – політичній сфері (питання адміністративно – територіального устрою, прийняття цивільного, кримінального та процесуального кодексів тощо);

• розширення права у формуванні бюджету, збуту продукції – точка зору істориків: „відродження контрольованого автономізму”, одночасно унітарний характер СРСР не змінюється;

• рівень життя населення – низький (1961 р. – грошова реформа, підвищено ціни на м`ясо, масло тощо – страйки і масові демонстрації (в Україні – у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. В Донецьку і Жданові – навіть демонстрації і страйки) з 1963 р. – труднощі з продовольством (у 1963 р. – вперше проведені великі закупки зерна за кордоном).

За усунення Хрущова навіть О.Підгорний та П.Шелест: у 1964 р. рішенням жовтневого пленуму ЦК КПРС М.Хрущов був звільнений з посади. На його місце – Л.Брежнєв.

Лекція № 22

Україна в к. 50-х – у п.п. 60-х рр. (продовження). Україна в період „застою” (середина 60-х – початок 80-х років)

Стан економіки України:

• пожвавлення економічного розвитку, як наслідок реорганізації управління промисловістю і утворення раднаргоспів (підприємства мали можливість за рахунок прибутків оновлювати свою матеріальну базу). Темпи розвитку промисловості в 1,5 рази вищі за відповідні показники 1965/85 років.

• СРСР добивається видатних успіхів в освоєнні космосу. 1957 – перший штучний супутник Землі, 1961 р. – перший космонавт. Роль України: зокрема, в машинобудуванні і приладобудуванні.

• Розвиток машинобудування (з`являється легкове автомобілебудування – Запоріжжя, розвиток авіабудування, суднобудування – Миколаїв).

• Зростання продуктивності праці. Але! Як і раніше – найрозвиненіша галузь – металургія, вуглевидобування та електроенергетика (нові ГЕС – Кременчуцька, Дніпродзержинська, Київська – створення „штучних морів” – загроза екології та шкода сільському господарству). НТР вимагає нових технологій.

• Легка промисловість: іде спорудження і реконструкція підприємств легкої та харчової промисловості, але в 1962/1964 рр. – сповільнення темпів розвитку – дефіцит товарів народного споживання.

Стан сільського господарства

• Зміцнення матеріальної бази колгоспів та радгоспів;

• Заготівлі с/г продукції змінювалися закупівлями (зростання закупівельних цін);

• Негативне: адміністративно – командні методи управління;

• Укрупнення колгоспів (велика кількість дрібних сіл і хуторів оголошувалися „неперспективними” – скорочувалися економічні і соціальні витрати на них);

• Сотні колгоспів реорганізовувалися у радгоспи;

• Заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст;

• Спроби зменшення розмірів присадибних ділянок колгоспникам;

• Широке впровадження кукурудзи („цариця полів”), яка швидко витісняла традиційні сільськогосподарські культури.

Запланованого стрімкого зростання в сільському господарстві не відбулось. Держава змушена закуповувати хліб за кордоном.

Рівень життя населення:

Позитивне	Негативне
Підвищення заробітної плати; Вересневий (1953 р.): покращення рівня життя селян: введено помісячне (поквартальне) грошове та натуральне асигнування (замість оплати один раз на рік); Селяни отримали паспорти.	Грошова реформа 1961 р.: підвищення вартості карбованця у 10 разів. Але деякі економісти вважають її прихованою девальвацією. Підвищення цін на продукти харчування. Дефіцит.

Економічна дискусія початку 60-х років:

1963 р.: економіст О.Ліберман (Харківський університет): лист до М.Хрущова – критика рад. економіки, пропозиції щодо використання принципів матеріальної зацікавленості, госпрозрахунку, товарно – грошових відносин. До пропозиції не прислухалися.

Але! Вищі ешелони влади готують пакет реформ, що торкалися переважно адміністративної, а не економічної сфери. Але після відсторонення у 1964 р. М.Хрущова від влади навіть ці ідеї не було реалізовано.

Культура і духовне життя.

Умови розвитку:

• Лібералізація суспільного життя, припинення терору, реабілітація жертв політичних репресій, спроби реформування економіки – піднесення культурного життя;

• Русифікація України (із переконання Хрущова про неможливість побудови комунізму без впровадження в усі сфери життя союзних республік російської мови

• Неможливість відхилення від офіційної ідеології в науці, освіті, літературі, мистецтві;

• „Залишковий принцип” фінансування соціально – культурної сфери.

Розвиток освіти:

1958 р.: закон „Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (квітень, 1959 р. – відповідний закон прийнято в Україні):

• Запровадження 11-річного навчання, при обов`язковій 8-річній освіті;

• Введення в школах виробничого навчання. Створення учнівських виробничих бригад, підготовка вчителів виробничого навчання.

Але! Від 8-річного навчання (обов`язкового) довелося відмовитись через нестачу коштів.

Русифікація: за проектом реформи школи батьки учнів кожної школи одержували право вирішувати, якою мовою буде відбуватися навчання в школі. Проти: М.Рильський, М.Бажан, (стаття „В ім`я людини”, газета „Правда”) інші українські письменники. Але! Всупереч громадській думці ВР УРСР включає цей пункт у текст закону. 1963 р., Київ – наукова конференція з питань культури української мови: відкинуто теорію „двомовної нації”. Але! Курс на русифікацію продовжується, кількість українських шкіл, особливо в містах, скорочується; зменшується україномовна газетно – книжкова продукція.

• Зростає кількість ПТУ.

• Підготовка спеціалістів з вищою освітою; зростає вага вечірньої та заочної освіти.

Розвиток науки: дослідження з ряду ключових напрямків науково – технічного прогресу (побудовано найбільший у світі прискорювач електронів; розвивається кібернетика – академік В.Глушков; одержано перші штучні алмази; розвиток електрозварювання – академік Б.Патон; заснування української школи біохіміків – О.Палладін, Президент АН УРСР з 1946 по 1962 рр.); початок роботи хірурга М.Амосова; видання наукових журналів „Економіка Радянської України”, „Радянське право”, „Український історичний журнал”, видання „Української Радянської Енциклопедії”. Однак, Україна вважається науковою периферією СРСР – багато вчених виїжджають д Москви та Новосибірська.

Література і мистецтво. „Шістдесятники”

„Шістдесятництво” – прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Найактивніші – творча інтелігенція: проти русифікації, ущемлення демократії, порушення прав людини, за свободу в питаннях художньої творчості тощо. Початок „відлиги” в літературі – О.Довженко „Мистецтво живопису і сучасність” („Літературна газета”) – заклик розширювати творчі межі соціалістичного реалізму:

• О.Довженко „Зачарована Десна”;

• Г.Тютюнник „Вир”;

• Л.Первомайський „Материн солодкий хліб”, „Дикий мед”.

Молоде покоління: к.50-х – поч. 60-х років

• В.Симоненко („лицар українського відродження”) – збірки поезій „Тиша і грім” (1962 р.0, „Земне тяжіння”, інші збірки опубліковано в Мюнхені. Помер у 1963 р.;

• Л.Костенко: збірки поезій „Проміння землі”, „Мандрівне серце”;

• І.Світличний, І.Драч, М.Вінграновський, Є.Гуцало, В.Дрозд;

Образотворче мистецтво:

В.Зарецький, А.Горська, Л.Семикіна, Г.Севрук, П.Заливаха, В.Кушнір. Центр „шістдесятників” – клуб творчої молоді „Сучасник” (1959 р., Київ, Л.Танюк). у 1962 р. – аналогічний клуб „Пролісок” (Львів).

В той же час: згортання „відлиги” (еміграція, у 1977 р. В.Некрасова, критика з боку офіційної критики).

Музика:

П.майборода, А.Філіпенко, І.Шато?.

Кіно:

О.Довженко: „Зачарована Десна”, „Поема про море” (1959 р. – Ленінська премія).

Зародження дисидентського руху.

З`являється – в к. 50-х-на поч. 60-х рр.(дисиденти – незгодні).

Причини:

• послаблення режиму („відлига”, але прагнення тримати народ під контролем, проводити десталінізації у визначених межах;

• традиції боротьби за громадянські і політичні свободи (визвольна боротьба 1917/21 рр.; ОУН – УПА);

• зовнішні фактори:

  • антикомуністичні виступи у країнах „соціалістичного табору”;

  • розгортання світового правозахисного руху, прийняття „Загальної декларації прав людини 1948 р.).

Риси:

• національно – демократичне забарвлення;

• мирна, ненасильницька форма боротьби;

• чітко виражені організаційні форми (гуртки, спілки, комітети);

• стало загальноукраїнським явищем (охоплювало всі регіони України);

• захоплювало різні соціальні прошарки населення.

Головні акції:

• конференція в Київському університеті з питань культури мови;

• виступ інтелігенції біля пам`ятників Т.Шевченку в Києві та Каневі;

багато студентів не відкидало основ існуючої системи, вимагаючи „соціалізму з людським обличчям”. Але! Влада не допускає критики режиму: 1958 р. – Закон СРСР „Про кримінальну відповідальність за державні злочини, в новій редакції Кримінального кодексу УРСР збережена 62 стаття „антирадянська агітація та пропаганда”.

• Травень 1961 р. – судовий процес над Українською робітничо – селянською спілкою;

  • Створена Левком Лук`яненко у 1959 р;

  • Методи боротьби – конституційні;

  • Мета – добитися виходу України із СРСР, використовуючи конституційне право нас вихід;

  • Л.Лук`яненко – засуджений до страти (замінено 10-річним ув`язнення та 10-річним засланням).

Існували і інші групи: Об`єднана партія визволення України (1953 – 1959 рр.); Український національний комітет; Український національний фронт.

Постійні репресії, що ще більш посилилися після відсторонення від влади М.Хрущова: 1965 р. – арешти близько двох десятків правозахисників ( серед них критик І.Світличний, художник Опанас Заливаха, історик Валентин Мороз, поет – перекладач Святослав Караванський). Репресіям піддано і одного із лідерів дисидентського руху – генерала Петра Григоренка.

І.Дзюба „Інтернаціоналізм чи русифікація”:

- адресує П.Шелесту, першому секретарю ЦК КПУ;

- засуджує практику порушення громадянських прав;

- критика національної політики КПРС.

Антицерковна кампанія:

Антицерковна політика – посилення атеїстичної роботи (організація відділів атеїзму в засобах масової інформації, атеїстичних музеїв та планетаріїв, кафедри наукового атеїзму при вузах, активізація атеїстичної пропаганди товариства „Знання”).

1962 р – внесення змін до законодавства: обмеження відкриття церков та молитовних будинків, масове закриття культових споруд і, навіть, їх демонтаж; священики позбавлялися можливості контролювати фінанси релігійних громад; державні податки на релігійні громади (понад 80%).. особливо сильні утиски – щодо православних храмів (1957 – 1964 рр. – закрито 46 % православних храмів України).

Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х років)

(період застою).

Політико – ідеологічна криза радянського ладу.

• Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС усуває від влади М.Хрущова – новий секретар – Л.Брежнєв. Для цього періоду характерно: відмова від гасла побудови комунізму до 1980 р. (економіка розвивається зовсім іншими темпами, ніж було передбачено. Гасло „розвитого соціалізму”.;

• Основна політична сила – КПУ, але! Не самостійна (виступає як обласне відділення КПРС). Зростання кількості членів КПУ. Сильний вплив партії на ради: перші особи відповідних партійних комітетів обиралися до їх виконавчих органів, а кандидатури голів погоджувалися з партійними комітетами і обиралися формально;

• 7 жовтня 1977 р. – Конституція СРСР; 20.08.1978 р. – нова Конституція УРСР: КП – керівна і спрямовуюча сила суспільства, ядро її політичної системи.

• Партійне керівництво України: з 1963 р. – Петро Шелест. Виступав проти обмеження прав республіки після ліквідації раднаргоспів; виступає проти політики русифікації; 1972 р. – усунений з посади і переведений на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР. Новий перший секретар – Володимир Щербицький: повне підпорядкування України політиці центру; як і Брежнєв належав до „дніпропетровської групи”.

• Політико – правовий статус України в складі СРСР:

  • Конституція СРСР формально закріплювала суверенітет союзних республік. Але! на практиці – повне підпорядкування центру, механізм виходу із СРСР не вироблено. Декларативний характер носили і права людини: свобода слова, друку, віросповідання, мітингів тощо. Україна не мала права на прямі зовнішні відносини.

• Стан економіки: після жовтневого пленуму 1964 р. – нове партійне керівництво аналізує стан справ у народному господарстві. Висновки: 7-річний план фактично зірвано. Скорочення приросту промислової продукції, низький життєвий рівень населення (особливо гостро стоїть питання продовольства) – необхідність реформи:

  • 1965 р. – Березневий пленум ЦК КПРС (новий порядок заготівель с/г продукції; тверді плани закупівель на кілька років, підвищення цін на с/г продукцію. Надбавки за надпланову продукції;

  • 1965 р. – вересневий пленум ЦК КПРС „Про покращення управління промисловістю, вдосконалення та посилення економічного стимулювання промислового виробництва – підвищення рівня планування , розширення сфери госпрозрахункових відносин (скорочувалося число визначення з гори показників, основним критерієм господарської діяльності підприємств передбачалося зробити обсяг реалізації виробленої продукції. Створювалися фонди для матеріального заохочення та службовців). Але! Положення реформи керівництвом часто часто ігнорувалися. Ліквідовано раднаргоспи – відновлення союзних і республіканських міністерств – уряди республік втрачали контроль над більшістю підприємств. Індустріальний розвиток України: 8-ма п`ятирічка – „золота”: високі економічні показники. Але! В 70-х роках – відхід від принципів реформи, розвиток економіки за екстенсивним шляхом, продукція – не конкурентноздатна на світових ринках – погіршення всіх виробничих показників. Союзні міністерства на свій розсуд використовували багатства і трудові ресурси України: першочергова увага – вугільній промисловості, чорній металургії, важкому та електротехнічному машинобудуванню – погіршення екології, зокрема, води (внаслідок будівництва підприємств „великої хімії”). Штучні моря (знищено приблизно 1 млн га родючих земель). Споруджено 8 атомних електростанцій (без достатнього технічного обгрунтуцвання). Високий рівень військового виробництва. Повільний розвиток виробництва товарів народного споживання. Стан сільського господарства: - 1966/67 рр. – затверджено гарантовану оплату праці колгоспників за тарифними ставками; - забезпечення села новими машинами, збільшувалося використання мінеральних добрив тощо. Але! В 70-ті роки – суттєве уповільнення темпів розвитку сільського господарства: 1982 р. Продовольча програма: протягом 8 років забезпечити населення основними продуктами харчування – зростають вкладення в с/г. Але! Програму виконати не вдалося. Молодь покидає село. Негативні процеси в селі : знищення земель (затоплення штучними морями, ерозія ґрунтів, ліквідація „неперспективних населених пунктів”).

• Рівень життя населення: зростає чисельність населення (1989 р. – 51.7 млн); високі темпи росту міського населення ; 1979р. – смертність сільських жителів перевищує народжуваність – розпочинається депопуляція. Скорочується чисельність українців, високі масштаби в`їзду в республіку представників інших національностей. Русифікація.

• Характерне явище - дефіцит основних промислових товарів та продуктів харчування; житлова проблема; значні проблеми у медичному обслуговуванню – високий рівень смертності населення. В той же час - високий рівень життя номенклатури.

Опозиційний рух.

Вересень 1965 р. – під час презентації фільму С.Параджанова „Тіні забутих предків” в Києві, кінотеатрі „Україна” – виступ І.Дзюби, В.Стуса та В.Чорновола з критикою арештів серед інтелігенції.

Форми протесту:

• листи – звернення (09.1965 р. – лист до ЦК КПУ композитора П.Майбороди, поетів Л.Костенко та І.Драча, авіаконструктора О.Антонова про захист заарештованих у 1965 р.. питання про стан української літератури). 1968 р. – лист молодих митців Дніпропетровська проти нападок на О.Гончара за роман „Собор”. 1967 р. – створення в КДБ „п`ятого управління” для боротьби з інакодумцями.

• „Самвидав”: В.Чорновіл „Правосуддя чи рецидиви терору?” (1966р.); „Лихо з розуму” (1967 р.) – привід для арешту та ув`язнення. В.Мороз: „Мойсей”, „Хроніка опру”. „Серед снігів” – звинувачення в антирадянській пропаганді, 14 років ув`язнення („Репортаж із заповідника ім.Берії”). 1970-1972 рр. – „Український вісник”, савдаський журнал, 6 номерів.

• Масові заходи:

  • Вшанування 22 травня пам`яті Т.Шевченка ( біля пам`ятника у Києві);

  • Рух кримських татар за повернення на історичну батьківщину (1968 р. – демонстрація у Москві). Генерал Григоренко;

  • Виступи на захист „Празької війни” . Дисиденти 70-х років: вироблення власної ідеологічної платформи; репресії – найвище піднесення. 1972 р. - ув`язнені В.Чорновіла, С,Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба, М.Осадчий , В.Стус, І.Камінець інші. В другій половині 70-х – на початку 80-х рр..:

    • 1974 р. – відновлення „Українського віснику” (С.Хмара);

    • 1975 р. – підписання урядом СРСР Гельсінських угод (зокрема, передбачалося забезпечення прав людини) – 1976 р. – Українська група сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні (УГС). Керівник – Микола Руденко. Відкрита громадська організація, мета якої – ознайомлення населення з Декларацією прав лоюдини, сприяння і виконання гельсінських угод; акредитування в Україні представників зарубіжної преси. Лютий 1977 р. – арешти членів УГС.

• Релігійне дисиденство: боротьба за поновлення прав греко – католицької церкви (кардинал в еміграції – Й.Сліпий у 1963 р. прибуває до Ватикану після багаторічного сибірського заслання); В Україні – комітет захисту УГКЦ (Й.Тереля). Але! На початку 80-х дисидентський рух в Україні було практично розгромлено.

Культура України в період застою.

Освіта:

- 1972 р. – постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР „Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток ЗОШ.” Введення загальнообов`язкової середньої освіти. Одночасно трудове виховання – всі учні мали оволодіти робітничими та с/г спеціальностями. Негатив: закриття, особливо в сільській місцевості мало комплектних початкових і 8-річних шкіл (зменшення кількості загальноосвітніх шкіл).

Русифікація: 1978 р. – директива міністерства освіти УРСР „Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки.” Скорочення шкіл з укр. мовою викладання. 1979 р. – Ташкент Всесоюзна науково – практична конференція „Російська мова – мова дружби і співпраці народів СРСР.” Заклики до форсованої русифікації освіти – постанова „Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх і навчальних закладах союзних республік.” В УРСР – 15% надбавка до зарплати учителям російської мови. Зменшується кількість видань українською мовою. Вища та середня спеціальна освіта:

• Високі темпи розвитку системи Проф. технічної освіти;

• Збільшення кількості вузів;

• Ідеологізація вищої освіти.

Наука

Ефективність роботи вчених недостатньо висока (темпи впровадження наукових досягнень у виробництво повільні). Центр – АН УРСР, голова з 1962 р. – Б.Патон. Значні досягнення: інституту матеріалознавства; сільське господарства, в НІЇ – нові сорти пшениці та цукрових буряків; видання 26-томної „Історії міст і сіл України”, багатотомної „Історії УРСР.” Репресії проти науковців: під керівництвом секретаря ЦК КПУ з ідеологічних питань В.Маланчука. Ідеологізація літератури, виконавець – Спілка письменників України. Але! Окремі письменники висвітлюють негативні сторони у житті суспільства: 1968 р. – кампанія проти роману Гончара „Собор”. Вилучення роману Р.Іваничука „Мальви” тощо. Багатьох письменників виключено зі Спілки. Трагічна доля Василя Стуса (помер під час заслання), Юрія Литвина, філолога О.Тихого (1980 р. – пере заховання на Байковому кладовищі в Києві), Івана Світличного.

Мистецтво

Композитори: Платон Майборода, Олександр Білаш.

1979 р. – загибель Івасюка, „Червона рута”, „Водограй”.

Опера: Є.Мірошниченко, Гізелла Циполла, Марія Стеф`юк, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов`яненко, Анатолій Мокренко.

Кіно: українське поетичне кіно „Камінний хрест” (Л.Осика); „Криниця для спраглих” (Ю.Ілленко), „Білий птах з чорною ознакою”, „Вавилон ХХ” (Іван Миколайчук); „Тіні забутих предків” С.Параджанов.

Іван Гончар – скульптор, автор пам`ятників М.Горькому в Ялті, Тарасу Шевченку в Яготині.

Народна художниця К.Білокур, село Богданівна на Київщині.

Лекція № 23