Українська держава гетьмана Скоропадського. Директорія. Зунр. Більшовицький режим

29 квітня 1918 р. – грамота П.Скоропадського „До всього українського народу” 0 оголошує себе „Гетьманом всієї України”:

• Створення державного апарату:

  • Рада Міністрів (голова – Ф.Лизогуб). Представники українських соціалістичних партій відмовляються брати участь в уряді (виняток: історик Д.Дорошенко – міністр закордонних справ);

  • Місцеві органи влади (формувались за рахунок чиновників старої генерації);

• Реформування армії:

  • Реформовано військові частини, створені ще в період ЦР (найбоєздатніші: Окрема запорозька дивізія, галицький полк січових стрільців, Сірожупанська дивізія; Державна варта – функції поліції);

  • Спроба відродження козацтва (відновлено козацтво в Чернігівській, Полтавській губерніях та на Слобожанщині. Козаки кожної губернії складали Кіш з кошовим отаманом, який підлягав безпосередньо гетьману);

• Зміцнено судову систему;

• Аграрна політика:

  • Відновлення поміщичого землеволодіння (селян змушували повертати не тільки землю і реманент, але й відшкодовувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. Випадки масового насильства над селянами);

• Формування банківської системи. Введення національної грошової одиниці – гривні (1м запровадив);

• Відновлення залізничного руху, ремонт залізниць, мостів, локомотивів;

• Деяка стабілізація промисловості. Але! Обмежена свобода профспілкової діяльності, власник визначав сам рівень зарплати, заборона страйків, зростання безробіття;

• В сфері культури:

  • Українізація школи, створення українських гімназій (150 в містах і селах). Обов’язкове вивчення укр. мови, історії та географії України, історії української літератури – в усіх школах;

  • Відкриття 2 український університетів (Київ та Кам’янець – Подільський);

  • Заснування Українського Архіву; національної галереї мистецтв; Українського історичного музею, Української національної бібліотеки.

Міжнародні відносини:

Дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро – Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією.

З осені 1918 р. – з Францією, Англією, Румунією.

Дипломатичні відносини підтримувалися з РСФРР, Доном і Кубанню.

Боротьба проти гетьманського режиму

Політичні партії:

• Більшовики: 19 – 20 січня 1918 р. (відступаючи з України) – партійна нарада в Таганрозі (без представників Харкова і Донбасу – прагнули створити власну Донецько – Криворізьку республіку) – створення КП(б) України (5 – 12 липня 1918 р., Москва – І з’їзд КП(б)У: партія – складова частина РКП(б), автономна у місцевих питаннях, зі своїми ЦК і власними з’їздами РКП(б) (з підпорядкуванням у програмних питаннях з’їздам РКП(б), а в загальнополітичних – ЦК РКП(б). Перший секретар – Г.П’ятаков);

• Травень 1918: розкол в Українській партії соціалістів – революціонерів (есерів):

  • Ліві: „УПСР – боротьбисти за відновлення рад. Влади в Україні, зближення з КП(б)У. Однак, на відміну від останніх прагнули до утворення незалежної Радянської України).

  • Українська партія лівих соціалістів – революціонерів (об’єднання місцевих організацій загальноросійської партії лівих есерів)

З весни 1918 р. – робітниці страйки проти гетьманського режиму.

Літо 1918 р. – розгортається селянська боротьба у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині -> б-ба з повстанцями: частково переходять до партизанської б-би, частково – переходять на Лівобережну Україну і зупиняються у нейтральній зоні (по лінії Сураж – Унеча – Стародуб – Новгород – Сіверський – Глухів – Рильськ – Суджа) -> на їх основі починається формування Богуславського і Таращанського революційних полків.

Катеринославщина і Північна Таврія: на чолі повстанського руху – Нестор Махно (столиця – Гуляйполе): за відновлення влади рад; ради мали бути підзвітні місцевому населенню і повністю визначати політику на місцях без впливу центру. Себе називали анархістами – комуністами). В ніч на 16 жовтня 1918 р. повстали, захопили Гуляйполе. До листопада 1918 р. стали значною військовою силою.

Листопад 1918 р.: революція в Німеччині -> 13 листопада, РСФРР анулює Брест – Литовський мир, зокрема зобов’язання не втручатися у внутрішні справи УНР. 17 листопада – Раднарком РСФРР і ЦК РКП(б) ухвалює рішення створити Реввійськраду Групи військ Курського напрямку (для керівництва воєнними операціями на Україні). Кінець листопада, м.Суджа (Росія) – створення Тимчасового робітничо – селянського уряду України , який 29 листопада оголошує про відновлення влади рад і закликає до боротьби „проти контрреволюції”. Починається наступ в Україну більшовицьких військ під командуванням Антонова – Овсієнко.

Відновлення УНР. Директорія

Активізуються ті політичні сили, що виступають за відновлення УНР: серпень 1918 р., Київ – створення Українського національного Союзу (УНС) – українські есери, укр. соціал – демократи, партія українських соціалістів – федералістів. Голова – В.Винниченко.

В умовах загострення політичної кризи гетьман 14 листопада 1918 р. публікує грамоту про федерацію з не більшовицькою Росією. Створюється новий уряд – політики проросійської орієнтації.

>УНС сприймає це як антиукраїнський крок. В ніч з 13 на 14 листопада для керівництва антигетьманським повстанням створено Директорію (В.Винниченко – голова, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, П.Андрієвський)

15 листопада – звернення Директорії до населення із закликом до збройної боротьби проти гетьмана (робітникам – 8год робочий день; селянам – розподіл поміщицьких земель). На бік Директорії переходить частина гетьманських військ (зокрема, полк Січових стрільців – Є.Коновалець). 18 листопада – бій під с.Мотовилівка (40 км від Києва) – війська гетьмана розбиті. 14 грудня 1918 р. – П.Скоропадський зрікається влади. Влада передана Директорії. Директорія вступає в Київ.

Політика Директорії

• Звільнення призначених гетьманом чиновників;

• Оголошено про наміри: аграрної реформи, фактично – про встановлення на Україні національного варіанту рад. влади (рада на місцях – Трудовим радам робітників, селян та трудової інтелігенції, Законодавча влада – Трудовий конгрес (виборчого права позбавлялися поміщики, капіталісти і навіть інтелігенція));

• Аграрна реформа:

  • Вилучення у поміщиків земель без викупу;

  • Компенсація поміщикам витрат на різноманітні вдосконалення (агротехнічні, меліоративні тощо);

  • Недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів;

  • Не конфіскувалися землі іноземців і ділянки до 15 десятин.

Але! В країні анархія. Директорія не хоче вдаватися до жорстоких заходів для наведення порядку. Не може протистояти наступу радянських військ.

Зовнішня політика

• Розширення міжнародних зв’язків УНР: визнають Чехословаччина, Угорщина, Голландія, Ватикан, Італія тощо. Але не вдається налагодити стосунки з Радянською Росією (фактично весь час перебуває у стані війни з Росією), Антантою. Кінець листопада 1918 р. – висадка військ на півдні України (Севастополь, Одеса тощо. На захоплених територіях – анархія, зупиняються фабрики, заводи, не вистачає продуктів харчування). Опір населення. Підпільна боротьба.

Поразка Директорії

Директорія: невдалі переговори з Радянською Росією спонукають до більш активних переговорів з Антантою. Але! Французьке командування в Одесі відмовлялося від переговорів з керівництвом УНР, вважаючи їх більшовиками. Тому УСДРП і УПСР відкликали своїх членів з уряду (С.Петлюра залишився в складі Директорії, але вийшов з УСДРП). На чолі уряду – С.Остапенко. Після цього відновлюються переговори в Одесі з французьким командуванням. Результат: попередня угода між Директорією , білогвардійцями та Антантою: УНР зобов’язувалася спільно з військами Антанти і білогвардійцями включитися в боротьбу з владою більшовиків (втілена в життя не була).

Емігрували: В.Винниченко, М.Грушевський, М.Шаповал, В.Чехівський. На чолі Директорії – С.Петлюра. В цей час: розмежування в стані українських партій (січень 1919 р. – від УСДРП відокремлюється група Ю.Мазуренка – М.Авдієнка, утворюється партія Незалежна УСДРП: прийняття радянської платформи, ще раніше – така ж позиція боротьбистів – стали на шлях збройної боротьби з Директорією (залучили на свій бік повстанські загони М.Григор'єва, організували повстанський рух на Полтавщині).

Російсько – український фронт: 3 січня 1919 – війська УНР залишили Харків (сюди переїздить ЦК КП(б)У та Тимчасовий робітничо – селянський уряд України; Харків стає столицею більшовицької України).

2 лютого 1919 р. – Директорія покинула Київ (перебрались у Вінницю) 5 січня – більшовики перебралися в Київ.

В період війни – єврейські погроми. С.Петлюра: прагне припинити погроми, але недостатньо контролював ситуацію.

В травні – червні 1919 р. Петлюра здійснює реформу армії -> стабілізація становища на фронті по лінії Старокостянтинів – Проскурів - Кам'янець – Подільський.

В той же час: радянські війська успішно наступають на півдні: в квітні 1919 р. під їх ударами французи покинули Одесу; в Криму – на середину квітня більшовики підійшли до Севастополя: 21 квітня французи залишили Севастополь.

Весна 1919 р.: на території України (крім Надзбруччя і західних областей) знову встановлено владу більшовиків.

ЗУНР

Червень 1917 р. – Кость Левицький, депутат в австрійському парламенті: „Українці домагаються ... повної національно – територіальної автономії по їх з'єднаних територіях Австро – Угорщини.”

Під час переговорів в Бресті: делегація ЦР вимагала об’єднання Східної Галичини, Закарпаття, Холмщини та Підляшшя; щодо Галичини – додатковий таємний договір про поділ на Західну і Східну, яка мала бути об’єднана в окремий коронний край ( ратифікована не була).

16 жовтня 1918 р. – маніфест австрійського імператора „До моїх вірних австрійських народів”: обіцянка федеративної перебудови держави. Згідно з цим документом: 18 жовтня українські парламентарі з Галичини та Буковини, керівники політичних партій, церковні ієрархи утворили у Львові Українську Національну Раду (мала представницькі функції); оголосили про намір об’єднати західноукраїнські землі в єдину Українську державу, але мети добитися лише мирним шляхом. Але!! Конфлікт з поляками, які претендували на територію Західної України, і спиралися на польське населення , якого було особливо багато в містах, 28 жовтня – в Кракові повноваження польським органам влади: 1 листопада 1918 р. вона мала прибути до Львова.

В цій ситуації – на арену виходять молоді українські офіцери, які ще в вересні 1918 року утворили Центральний Військовий Комітет: з 30 жовтня працює як штаб з підготовки повстання, взято під контроль всі головні пункти Львова (листопадовий зрив)

1 листопада 1918 р.: Українська Національна Рада перебрала до своїх рук владу і в інших містах Східної Галичини. Австрійська влада у Львові і в інших містах Східної Галичини. Австрійська влада у Львові погодилася передати владу Українській Національній Раді. 8 листопада утворено уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат (голова і секретар фінансів – Кость Левицький).

Державні заходи

• Створено системи управління державою: 22 – 26 листопада – вибори парламенту (Українська Народна Рада). Президент – голова Української Народної Ради Євген Петрушевич. На місцях – місцеві органи самоврядування;

• Аграрна реформа: всі великі землеволодіння, переважно польські, експропріювали, їхні землі передбачалося поділити між малозабезпеченими та безземельними селянами.

• 22 січня 1919 р.: у Києві проголошено Акт злуки УНР, яка дістала назву Західна область УНР (ЗоУНР);

• Утворення боєздатної армії – Галицька армія (~100 тис. чоловік).

Поразка ЗУНР

Поляки: організовують збройним опір українським військам. Збройні сутички у Львові – вже 1 листопада. 5 листопада – ворогуючі сторони вже розділяла лінія фронту (проходила вулицями міста). Одночасно боротьба за Перемишль, розташований на кордоні між Східною Галичиною і Польщею: 21 листопада українські війська відступають зі Львова. ЗУНР – Тернопіль – Станіслав.

Початок весни 1919 р.: ускладнення ситуації на українсько – польському фронті: сюди із Франції перекидається польська армія генерала Йозефа Галлера (160 тис. чол.). УГА змушена відступити і відійти до р.Збруч.

Міжнародна ізоляція УНР: листопад 1918 р. – уряд ЗУНР повідомив президента США В.Вільсона про утворення нової держави і просив захисту від зазіхань Польщі.

Січень 1919 р., Паризька мирна конференція об’єднана делегація УНР і ЗУНР (діяли окремо). Жодна з делегацій не заручилась підтримкою Антанти (особливо ворожа позиція до ЗУНР Франції). Лютий 1919 р: Паризька мирна конференція надіслала до уряду ЗУНР місію під командуванням генерала Бальтермі (Франція) для вирішення питання перемир’я з Польщею і вимога до ЗУНР негайно припинити воєнні дії, демаркаційна лінія проводилася так, що Львів і Дрогобицький район відходили до Польщі – відмова ЗУНР.

25 червня 1919 р.: Паризька мирна конференція визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. Чортківська офензива – на початку червня 1919 р. = Українська Національна Рада обрала диктатором Є.Петрушевича і передала йому всю повноту влади – командувачем УГА призначено генерала О.Грекова. 7 червня: підготовка до наступальної операції. Чортківська офензива (прорив): наступ по всій лінії фронту, відступ поляків. Але” 28 червня – контрнаступ польських військ, УГА відтиснено до Збруча.

Радянська влада в Україні в 1919 р.

• 6 січня 1919 р. – назва Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Тимчасовий робітничо – селянський уряд перейменувався в Раду Народних Комісарів (29 січня 1919 р.). Голова і нарком іноземних справ – Х.Раковський. Створювалися органи придушення опозиції – Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), народні суди, революційні трибунали, робітничо – селянська міліція. На місцях: ради не обиралися – утворювалися революційні й військово – революційні комітети (в селах +комітети бідноти).

• Політика „воєнного комунізму” – відмова від товарно – грошових відносин:

  • В промисловості націоналізація. Для управління господарським життям утворено Українську раду народного господарства (УРНГ), що діяла під контролем Вищої ради наргоспу РСФРР, а потім була об’єднана з нею.

  • В сільському господарстві: конфіскація поміщичих та церковних земель, на значній частині – організація радгоспів. Частина земель - поділена між селянами: часто обов’язкова умова одержання землі – колективний її обробіток. !Введення продовольчої розкладки: все зерно, крім необхідного мінімуму селяни зобов’язувалися здавати державі по встановленим нею цінам (на практиці часто хліб збирали без відшкодування).

  • Заборонялася приватна торгівля продуктами харчування. Продовольча диктатура.

В легальній опозиції більшовикам – боротьбисти і УСДРП (незалежні).

Антибільшовицький опір в Україні:

Квітень 1919 р. – 98 антибільшовицьких виступів, в червні – липні – 328. Часто українські соціал – демократи та есери організовували повстанські з’єднання. Найбільші повстання : в р-ні Олександрії та Єлисаветграді – під приводом М.Григор’єва. Виступ Н.Махна: переходить на Правобережну Україну.

Липень – повстання охопило майже всю територію України.

„Червоний терор” в Україні: каральні експедиції проти селян (інколи супроводжувалися спаленням цілих сіл); розправа над поміщиками, розправа над поміщиками, власниками підприємств, інтелігенцією.

Літо 1919 р.: боротьба за Україну - білогвардійські війська, Червона армія, армія УНР.

Білогвардійці: Добровольча армія Денікіна – весною 1919 р. захопили Донбас, плани – захопити України і завдати удар по Москві . Наступала в 2 напрямках: північному – на Київ; південному – на Одесу.

Війська ЗУНР і УНР: друга половина липня 1919 р. – спільні дії проти рад. військ на Правобережжі. Але! В керівництві розбіжності. Є.Петрушевич – на боротьбу з Польщею і Радянською Росією, не проти союзу з Денікіним; Петлюра – можливість переговорів з урядом Рад. Росії для узгодженої боротьби з Денікіним. Тому фактично діяли 2 уряди і 2 армії, а для координації дій було створено Штаб головного отамана на чолі з генералом М.Юнаковим. План воєнних дій: наступи в 2 напрямках – Київ (УГА) та Одеса (армія УНР) – план невдалий, бо замість об’єднання збройних сил передбачалося їх роз’єднання.

30 серпня 1919 р. – ЧА залишає Київ. Майже одночасно в Київ входять війська УГА і денікінці. УГА покидає Київ, хоча має чисельну перевагу. Київська катастрофа. З часом українські армії потрапляють у „трикутник смерті” – більшовики, поляки, білогвардійці. Епідемія тифу, висока смертність. Тому:

• Першими припиняють збройний опір війська УГА: перехід на бік Денікіна, Є.Петрушевич емігрує.

• Директорія розпадається; 6 грудня 1919 – початок Першого зимового рейду (М.Омелянович – Павленко): партизанський рейд по тилам денікінської та червоної армії (до весни 1920). В грудні 1919 р. С.Петлюра з найближчим оточенням виїхав до Варшави, де розпочинає переговори з польським керівництвом про визнання УНР і спільні дії проти Радянської Росії.

Лекція № 17