УДК 551.4(075.8) ББК 26.823я73 С79

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист від 29 липня 2004 р. № 14/18.2-1841)

Рецензенти: д-р геогр. і геол.-мінерал, наук, проф. Г. І. Рудько (Інститут геологічних наук НАН України), канд. геогр. наук, д-р пед. наук Л. І. Зеленська (Дніпропетровський національний університет), д-р геогр. наук, проф. С. Ю. Бортник (Київський національний універ­ситет імені Тараса Шевченка)

Редактор В. С. Зацарний

Стецюк В. В., Ковальчук І. П.

С79 Основи геоморфології: Навч. посіб. / За ред. О. М. Мари- нича. — К.: Вища шк., 2005. — 495 с.: іл.

ISBN 966-642-245-Х

Висвітлено загальні питання геоморфології, схарактеризовано основні чинники формування рельєфу, ендо- й екзогенні та антропогенні геомор­фологічні процеси і їхній вплив на формування нерівностей земної по­верхні. Описано генетичні типи екзогенних процесів формування рельє­фу та їх географічне поширення. Викладено наукові концепції та проб­леми геоморфології, розглянуто напрями застосування знань про рельєф земної поверхні. Наведено методи геоморфологічних досліджень і гео­морфологічне картографування.

Для студентів вищих навчальних закладів. Може бути корисним усім, хто цікавиться рельєфом земної поверхні.

У

ISBN 966-642-245-Х

ДК 551.4(075.8) ББК 26.823я73

© В. В. Стецюк, І. П. Ковальчук, 2005

ЗМІСТ

Вступ З

Розділ 1. Основні методологічні положення геоморфології та етапи її становлення

1. Об’єкт, предмет, завдання і методи геоморфології.

Зв’язки геоморфології з іншими природничими науками,

Основні методологічні положення геоморфології та етапи її становлення 9

Загальні закономірності будови рельефу землі 26

2.5.1. Морфологічна класифікація 43

2.5.2. Морфометрична класифікація 45

2.5.4. Класифікація за віком 55

Ендогенні чинники. Проиеси і форми рельєфу 61

3.1.3. Рельєфоутворювальне значення рифтогенного процесу 64

3.1.4. Основні ознаки рельєфу материкових виступів 68

3.1.5. Рельєф 68

материкових платформ 68

3.1.6. Рельєф орогенних поясів материкових виступів 78

3.1.7. Рельєф підводних окраїн материків 90

Е^]/ ^2£Г]з 92

3.1.8. Ознаки рельєфу геосинклінальних областей у перехідних зонах 94

3.2.3. Землетруси та їхній вплив на формування і зміни рельєфу. Палеосейсмодислокації 120

3.5.1. Морфологічні відмінності вулканів 134

'''^ иіЛ'Ч 138

3.5.2. Мікро- та мезорельєф. Особливості денудації вулканічних споруд 140

3.5.3. Роль вулканічних процесів у формуванні рельєфу 142

3.5.4. Грязьовий вулканізм 144

4.1.1. Поняття про морфоскульптуру 150

4.1.2. Вплив клімату на генетичні типи екзогенних процесів та інтенсивність їх дії на земну поверхню 150

4.1.3. Зміна клімату в часі й просторі та її геоморфологічні наслідки 154

4.1.4. Закономірності ‘ розвитку екзогенних ’ рельєфоутворювальних процесів 155

4.2.1. Механічне вивітрювання 162

4.2.2. Хімічне вивітрювання 166

со₂. 168

4.2.3. Кора вивітрювання 171

і зональні закономірності її поширення 171

4.2.5. Корисні копалини кори вивітрювання 176

4.3.1. Робота тимчасових і постійних водних потоків 178

4.3.3. Робота постійних водних потоків та їх морфоскульптура 190

П771/ ЩЩг Г^із ЩЩ4 оІ5 ЕЗб 203

4.3.8. Асиметрія річкових долин * 211

4.3.10. Типи флювіального рельєфу 227

4.3.11. Будова річкових долин у гирлах 228

4.4.1. Умови виникнення і розвитку льодовиків, їхні типи 232

4.5.1. Поширення і будова гірських порід багаторічної мерзлоти 261

4.5.2. Типи мерзлотних деформацій і прояв їх у будові земної поверхні 267

324. 4.5.3. Практичне значення вивчення багаторічної мерзлоти 285

4.6.1. Природні умови розвитку еолових процесів на Землі 287

4.6.2. Механізми вивітрювання та основних еолових процесів в аридних областях 292

4.6.4. Острівні гори і педименти 309

4.7.1. Умови виникнення і типи карсту 311

4.7.2. Механізм і морфоскульптура карстового процесу 312

678. ^Е = ^ядк²ь, 365

_/ :> 370

по-.. 510

морфологи 510

З

Розділ 4. Екзогенні процеси і морфоскульптури

Основні методологічні положення геоморфології та етапи її становлення 9

Загальні закономірності будови рельефу землі 26

2.5.1. Морфологічна класифікація 43

2.5.2. Морфометрична класифікація 45

2.5.4. Класифікація за віком 55

Ендогенні чинники. Проиеси і форми рельєфу 61

3.1.3. Рельєфоутворювальне значення рифтогенного процесу 64

3.1.4. Основні ознаки рельєфу материкових виступів 68

3.1.5. Рельєф 68

материкових платформ 68

3.1.6. Рельєф орогенних поясів материкових виступів 78

3.1.7. Рельєф підводних окраїн материків 90

Е^]/ ^2£Г]з 92

3.1.8. Ознаки рельєфу геосинклінальних областей у перехідних зонах 94

3.2.3. Землетруси та їхній вплив на формування і зміни рельєфу. Палеосейсмодислокації 120

3.5.1. Морфологічні відмінності вулканів 134

'''^ иіЛ'Ч 138

3.5.2. Мікро- та мезорельєф. Особливості денудації вулканічних споруд 140

3.5.3. Роль вулканічних процесів у формуванні рельєфу 142

3.5.4. Грязьовий вулканізм 144

4.1.1. Поняття про морфоскульптуру 150

4.1.2. Вплив клімату на генетичні типи екзогенних процесів та інтенсивність їх дії на земну поверхню 150

4.1.3. Зміна клімату в часі й просторі та її геоморфологічні наслідки 154

4.1.4. Закономірності ‘ розвитку екзогенних ’ рельєфоутворювальних процесів 155

4.2.1. Механічне вивітрювання 162

4.2.2. Хімічне вивітрювання 166

со₂. 168

4.2.3. Кора вивітрювання 171

і зональні закономірності її поширення 171

4.2.5. Корисні копалини кори вивітрювання 176

4.3.1. Робота тимчасових і постійних водних потоків 178

4.3.3. Робота постійних водних потоків та їх морфоскульптура 190

П771/ ЩЩг Г^із ЩЩ4 оІ5 ЕЗб 203

4.3.8. Асиметрія річкових долин * 211

4.3.10. Типи флювіального рельєфу 227

4.3.11. Будова річкових долин у гирлах 228

4.4.1. Умови виникнення і розвитку льодовиків, їхні типи 232

4.5.1. Поширення і будова гірських порід багаторічної мерзлоти 261

4.5.2. Типи мерзлотних деформацій і прояв їх у будові земної поверхні 267

324. 4.5.3. Практичне значення вивчення багаторічної мерзлоти 285

4.6.1. Природні умови розвитку еолових процесів на Землі 287

4.6.2. Механізми вивітрювання та основних еолових процесів в аридних областях 292

4.6.4. Острівні гори і педименти 309

4.7.1. Умови виникнення і типи карсту 311

4.7.2. Механізм і морфоскульптура карстового процесу 312

678. ^Е = ^ядк²ь, 365

_/ :> 370

по-.. 510

морфологи 510

ВСТУП

Геоморфологія вивчає матеріальні форми, а не математичні поверхні, які досліджує гео­дезія і які зображують на топографічних кар­тах... Сучасне поєднання різних нерівно­стей — це результат тривалого розвитку рельєфу, який змінюється у постійному русі мінеральних мас, у відмиранні старих нерівно­стей і виникненні нових. Таким чином, про­цес розвитку Землі є однією з форм розвит­ку земної кори. Завдання геоморфології — вивчення цього процесу, його інтенсивності та законів зміни й розвитку.

В. Г. Бондарчук

Геоморфологія — одна з фундаментальних природничих наук, яка вивчає певні характеристики географічної оболонки, що є основою функціонування природного середовища Землі, причини, що зумов­люють постійні зміни фізичної поверхні Землі, та їхній вплив на інші природні чинники — поверхневі й підземні води, грунтовий покрив, клімат тощо. Ця наука, що виникла понад 100 років тому, має на меті не тільки досліджувати рельєф земної поверхні, що сприяє вирішен­ню низки наукових і прикладних завдань, а й намагається розв’язу­вати проблеми, пов’язані з функціонуванням географічної оболонки загалом, складовими якої є атмосфера, гідросфера, літосфера та біо­сфера.

Рельєф Землі, зумовлений взаємодією ендогенних (тектонічні рухи, магматизм, склад і властивості гірських порід) та екзогенних (вивіт­рювання, ерозія тощо) процесів, що виникають під дією сонячної ра­діації, життєдіяльності організмів, кліматичних чинників тощо, визна­чає шляхи міграції речовини, енергії та інформації. У свою чергу, рельєф також зазнає постійних змін. Історія його розвитку — мор- фогенез є об’єктом дослідження геоморфології.

Геоморфологія вивчає рельєф земної поверхні як системоутворю- вального елемента всього довкілля. Метеоролого-кліматичні особли­вості, характер розміщення поверхневих і підземних вод, ґрунтово- рослинний покрив, ландшафти, розподіл населення Землі та його гос­подарська діяльність значною мірою залежать від особливостей мор­фології земної поверхні, походження і віку великих або дрібних форм рельєфу, темпів їх перетворення внаслідок природних чи антропо­генних чинників.

Пошук корисних копалин, проектування, будівництво та експлуа­тація інженерних споруд, різні види господарської діяльності (про­мислове й цивільне будівництво, сільськогосподарське використання земель, гідротехніка та меліорація, будівництво нафто- і газопроводів, авто- і залізничних шляхів, ліній електропередач і засобів зв’язку, військова справа тощо) зумовили появу науково-прикладних напря­мів — розвідувальної та інженерної геоморфології. Впродовж остан-

Головні розділи геоморфології (за А. Спиридоновим, 1979)

Критерій виокремлення		Розділ
Ступінь охоплення основних геомор­фологічних показників і генетичних категорій рельєфу		Загальна геоморфологія Геоморфологія суходолу Геоморфологія морського дна та узбережжя Спеціальна геоморфологія
Особливі аспекти вивчення рельефу	Динамічно-вікові	Динамічна геоморфологія Історична геоморфологія (палеогеоморфологія)
	Генетичні	Кліматична геоморфологія Структурна геоморфологія
Ступінь узагальнення геоморфологіч­них показників і аналізованих геомор­фологічних об’єктів		Аналітична геоморфологія Синтетична геоморфологія
Загальна спрямованість (призначення) геоморфологічних досліджень		Теоретична геоморфологія Прикладна геоморфологія
Ступінь територіального охоплення певного рельєфу поверхні Землі		Планетарна геоморфологія Регіональна геоморфологія
Методи й способи вивчення рельєфу		Польова, експериментальна, мате­матична, дистанційна, геоморфоло­гічне картографування тощо

нього десятиліття XX ст. формувалася й утверджувалася така га­лузь, як екологічна геоморфологія, що разом з іншими науками має на меті розв’язання екологічних проблем довкілля.

Сучасна геоморфологія — структурована фундаментальна наука. Згідно з різними підходами до вивчення рельєфу Землі, розрізняють такі її основні розділи (за А. Спиридоновим, 1979) (див. табл. на с. 6).

Найбільшою за ступенем охоплення основних геоморфологічних характеристик та генетичних категорій рельєфу Землі є загальна гео­морфологія, суть якої полягає у виявленні найважливіших ознак, за­конів та закономірностей морфології, походження, будови, еволюції й динаміки рельєфу земної поверхні.

Геоморфологія — динамічна наука. Так, лише за останні кілька десятиліть у її складі виокремилася низка перспективних наукових і прикладних напрямів. Схема взаємозв’язків між напрямами геомор­фології (за Д. Тимофєєвим) така:

Оскільки нині немає україномовної навчальної літератури з цього предмета, автори створили навчальний посібник з урахуванням як влас­

ного досвіду, так і напрацювань українських та зарубіжних авторів: І. Щукіна, Я. Едельштейна, В. Бондарчука, І. Герасимова, К. Маркова,

А. Дєдкова, Г. Ричагова, О. Леонтьєва, С. Лютцау, М. Клімашевського, Ж. Трікара, Р. Дж. Райса. Автори висвітлили власну позицію щодо суті загальної геоморфології, яка сформувалася упродовж багатьох років викладання цієї нормативної дисципліни на географічних факульте­тах Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Львівського національного університету імені Івана Франка.

Під час підготовки навчального посібника автори враховували слушні поради колег-геоморфологів Київського, Львівського, Харків­ського, Одеського, Таврійського, Чернівецького та Дніпропетровського університетів.

Цей посібник автори присвячують своїм учителям — викладачам Київського, Львівського та Московського університетів О. М. Ма- риничу, М. І. Щербаню, Ю. Л. Грубріну, І. М. Рослому, Ю. О. Кошику, М. В. Щербаковій, Е. Т. Палієнку, П. М. Цисю, О. В. Скварчевській, С. С. Воскресенському, Р. С. Чалову.

О сновні методологічні положення геоморфології та етапи її становлення

ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ ГЕОМОРФОЛОГІЇ. ЗВ’ЯЗКИ ГЕОМОРФОЛОГІЇ З ІНШИМИ ПРИРОДНИЧИМИ НАУКАМИ,

ЇЇ МІСЦЕ У СИСТЕМІ

1. Геолого-географічних наук

Поверхня Землі — це сукупність нерівностей різних розмірів. Рельєф (від фр. relief — опуклість) — сукупність усіх форм земної поверхні для певної ділянки та Землі загалом.

Поняття «рельєф» дослідники трактують по-різному, що зумов­люється молодістю геоморфології, складністю формулювання її ме­тодичних положень. Рельєф розглядають як «геометричні тіла» з певним об’ємом (Ю. Єфремов), «природні тіла, що є частинами рель­єфу» (Д. Панов), «природні тіла» (А. Живаго, В. Піотровський) або як комбінації меж (С. Боч, І. Краснов), нерівності поверхні поділу різних середовищ Землі (твердої літосфери і рухомих геосфер), тоб­то дослідники рельєфу трактують поняття «рельєф» як певний об’єм літосфери, що складається з гірських порід і відображений у денній поверхні певними нерівностями, або як сукупність геометричних по­верхонь різного розміру, нахилу, що обмежують зовні матеріальне тіло планети.

Рельєф, утворений у природному середовищі гірськими породами, поверхневими та підземними водами, атмосферою, ґрунтами, рослин­ним і тваринним світом, людиною, бере участь у формуванні природ­них систем Землі і визначає їхній розвиток. Ця складна поверхня є також межею між щільним тілом планети (земною корою) та її рухо­мими оболонками — гідро- та атмосферою. Саме тут відбувається обмін речовиною, енергією та інформацією між оболонками Землі, а також між географічною оболонкою і Космосом. Поверхня планети, представлена складним рельєфом, — це єдина можлива основа для розвитку життя і господарської діяльності людини.

Обмін речовиною, енергією та інформацією між внутрішніми й зовнішніми оболонками планети супроводжується появою, зміною та

зникненням нерівностей. Водночас зі зміною вигляду змінюються і властивості рельєфу, що зумовлює важливість його вивчення з інже­нерного погляду. Дуже часто внаслідок таких змін відбувається фор­мування родовищ корисних копалин. Системоутворювальна роль рель­єфу в природі робить земну поверхню та сучасні процеси формуван­ня рельєфу екологічним чинником.

За І. Щукіним, «геоморфологія — це галузь фізичної геогра­фії, предметом вивчення якої є рельєф земної поверхні у процесі його розвитку і при цьому як один із компонентів географічно­го середовища, тобто у взаємозв’язку і взаємозумовленості з усі­ма іншими компонентами цього середовища — геологічною бу­довою, кліматом, поверхневими і підземними водами, грунтовим та рослинним покривом, тваринним світом — із географічним середовищем загалом». Вживаючи поняття «галузь фізичної геогра­фії», він наголошував на значенні рельєфу у довкіллі як повноправ­ної його складової. Згодом геоморфологія була визнана як самостійна наука.

Інші дослідники значно спрощують визначення геоморфології, трак­туючи її як науку про рельєф земної поверхні чи про рельєф твердої поверхні Землі та його розвиток у просторі й часі, або науку про рельєф (нерівності) земної поверхні, що вивчає зовнішній вигляд рель­єфу, внутрішню будову, походження, розвиток, географічне поширен­ня окремих його форм і типів на земній поверхні. Наукова полеміка щодо сутності геоморфології, в якій беруть участь як географи, так і геологи, триває й понині. Свідченням цього є альтернативне форму­лювання: «Геоморфологія — це наука, яка описує будову поверхні контакту геологічного середовища з атмосферою, поверхневою гідро­сферою (розміри і форма елементів поверхні, їх орієнтованість, співвідношення) і пояснює відмінності просторової структури по­верхні розділу залежно від умов на контакті середовищ» (Антощен- ко-Оленєв, 1983).

Подібною є дефініція вченого з Росії Г. Уфімцева (1994): «Гео­морфологія вивчає рельєф земної поверхні (верхньої поверхні літо­сфери) і кореляційні йому відклади з метою встановлення просторо­во-часової структури, походження, розвитку й вироблення рекомен­дацій для його раціонального використання».

Тому геоморфологія — це наука про рельєф земної поверхні, сфор­мований взаємодією ендо- та екзогенних чинників і характеризується такими ознаками, як морфологія, генезис, вік, динаміка і закономірне взаємне розміщення його форм у часі й просторі.

Об’єкт вивчення геоморфології — рельєф Землі, тобто сукупність нерівностей земної поверхні, утвореної взаємодією ендо- та екзоген­них чинників (особливостями функціонування внутрішніх і зовнішніх оболонок планети), а також зростаючим впливом діяльності людини (антропогенним чинником).

Відомо два трактування рельєфу земної поверхні. Перше стосується загальної форми Землі як планети (куля — еліпсоїд обертання — геоїд тощо) з усіма її відхиленнями від обрисів поверхні земного еліпсоїда. Ці особливості форми Землі та їх походження досліджу­ють космогонія, геологія та геодезія. Згідно з другим трактуванням рельєф Землі — це складна сукупність нерівностей земної поверхні, від найбільших форм (материкові виступи та океанічні западини) до найменших пагорбів і западин. Саме це трактування має за мету з’ясувати загальний вигляд, причини утворення, час виникнення та швидкість зміни нерівностей земної поверхні.

Отже, предметом вивчення геоморфології є зовнішній вигляд рель­єфу (морфологія), його походження (генезис), вік (час утворення) та динаміка (показники швидкості давнього чи сучасного перетво­рення). З’ясування закономірностей того чи іншого зовнішнього виг­ляду і розмірів нерівностей земної поверхні, їх походження, встанов­лення причин, що зумовили появу та розвиток певних форм рельєфу, часу, коли почалося і завершилося їх формування і швидкість зміни, взаєморозміщення форм рельєфу дає змогу сформулювати закони розвитку земної поверхні у просторі й часі.

Виходячи з об’єкта і предмета геоморфології, виокремлюють такі основні її завдання: аналіз морфології рельєфу, визначення його ге­незису і віку, відтворення етапів розвитку, встановлення інтенсив­ності змін під впливом ендо- й екзогенних чинників, оцінювання при­датності певних форм рельєфу та рельєфу загалом як ресурсу для господарського використання, обгрунтування заходів щодо регулю­вання несприятливих процесів та їх оптимізації.

Методи геоморфології. Загальним теоретичним методом геомор­фології є діалектичний, який дає змогу розуміти основний постулат: рельєф Землі — це результат взаємодії ендо- (внутрішніх) та екзо­генних (зовнішніх) чинників або рушійних сил рельєфоутворен- ня. «Гарячий» стан земних надр зумовлює тектонічні рухи земної кори, внаслідок чого постійно змінюється положення земної поверхні як по вертикалі, так і по горизонталі, магматизм значно змінює фізи- ко-хімічні показники гірських порід, зумовлює появу на поверхні Землі та в її надрах магматичних мас, а промениста енергія Сонця зумовлює у верхніх шарах літосфери наявність екзогенних процесів формування рельєфу: елювіальних, флювіальних, гляціальних, еоло­вих, карстових тощо.

У сучасній геоморфології використовують також спеціальні ме­тоди дослідження — морфологічний, морфометричний, історико-ге- нетичний, палеогеоморфологічний, морфодинамічний, морфотектоніч- ний, морфоструктурний, геоморфологічне знімання, картографування та ін.

Морфологічний метод полягає у вивченні зовнішнього вигляду форм і типів рельєфу, формулюванні визначення, що містить інфор­мацію про відносний вік нерівностей земної поверхні, напрями та інтен­сивність тектонічних рухів певної території, будову та склад гірських порід верхньої частини літосфери тощо. Наприклад, «гостровершин- ний хребет» — свідчення інтенсивних висхідних тектонічних рухів та адекватного руйнування гірської країни; «столова височина» — горизонтальне залягання осадових шарів рельєфоутворювальної час­тини геологічного розрізу: «височинна рівнина» — тривалий прояв повільних тектонічних піднімань платформних ділянок.

Морфометричний метод — визначення кількісних показників рельєфу — дає змогу оцінити глибину ерозійного розчленування зем­ної поверхні, ухил її схилів, ступінь охоплення певних ділянок по­верхні геоморфологічними явищами тощо.

Генетичні методи. Велике значення для геоморфології має з’ясу­вання походження нерівностей земної поверхні та генетичного зв’яз­ку між певними формами чи угрупованнями форм. За допомогою цих методів можна отримати відповідь на питання про основний чин­ник утворення форм рельєфу: екзо- чи ендогенний, діяльність текто­нічних рухів чи магми, вітру чи льоду, текучої чи стоячої води тощо. У багатьох випадках визначення основного рельєфоутворювального чинника або процесу — це спосіб визначення стадії розвитку форми рельєфу і передбачення її подальшої динаміки.

Палеогеоморфологічний метод полягає у з’ясуванні характерних ознак похованого чи відкопаного рельєфу та рельєфоутворювальних процесів минулого. Це дає змогу встановити зв’язки між давнім і сучасним рельєфом, визначити межі морських трансгресій, поверхонь вирівнювання, інших форм рельєфу та явищ природи в минулому. Цей метод є найефективнішим у разі застосування комплексу геоло- го-геоморфологічних показників, узагальнення результатів яких (син­тез) дає змогу з’ясувати закономірності рельєфоутворення та його наслідки в геологічному минулому.

Морфоструктурний (структурно-геоморфологічний) метод — найважливіший метод геоморфології для дослідження особливостей будови земної кори та її давньої або сучасної динаміки. У 60 —70-х роках XX ст. цей метод почали використовувати для пошуків корис­них копалин. Він дає вірогідну інформацію щодо ролі ендогенних процесів у рельєфоутворенні та методики оцінювання тектонічних деформацій, складу і стійкості гірських порід та їх ролі у форму­ванні рельєфу. Метод ґрунтується на відображенні у рельєфі особ­ливостей геологічної структури осадових і кристалічних порід, впли­ву магматизму на утворення форм земної поверхні.

Морфодинамічний метод полягає у з’ясуванні динаміки екзо- та ендогенних процесів, напряму і темпів неотектонічних явищ, прогно­зуванні темпів денудації та акумуляції, а також змін рельєфу під впливом діяльності людини. При цьому застосовують такі методи, як стаціонарне вивчення динаміки рельєфу, дистанційні й математичні, топографічне знімання, порівняння різночасових фотознімків (аеро­космічних матеріалів), карт тощо.

Ці методи використовують для комплексного дослідження рельє­фу. їх сукупність називають геоморфологічним, або історико-гене- тичним, методом. Він дає змогу розкрити суть процесів і взаємозв’яз­ків, що зумовлюють певний зовнішній вигляд рельєфу, пояснити вну­трішню структуру і походження великих та малих нерівностей, уста­новити закономірності їхнього розміщення у просторі й часі.

Оскільки рельєф Землі зазнає впливу екзо- та ендогенних рушій­них сил (чинників), то для розуміння його функціонування важли­вим є використання знань інших природничих наук. Так, з’ясування впливу на процеси рельєфоутворення такого чинника, як склад і вла­стивості гірських порід, потребує знання закономірностей утворення мінералів і гірських порід унаслідок розвитку природних фізико- хімічних процесів, оскільки роль тектонічних рухів, діяльність еоло­вих, флювіальних, гляціальних та інших процесів неможливо дослі­дити без використання фізичних законів. Застосування палеогеомор- фологічних методів потребує також знання біології та геології. Під час опрацювання морфолого-морфометричних результатів викорис­товують методи математичної статистики, комп’ютерні технології і програми.

Геоморфологія посідає важливе місце в системі геолого-географіч- них наук. Американський географ та геолог В. Дейвіс та німецький геолог і геоморфолог В. Пенк, формулюючи теоретичні засади гео­морфології, використовували геологічні й географічні знання. У по­дальшому розвиток геоморфології зумовлювався переважним засто­суванням то геологічних методів (тоді геологи відстоювали геологіч­не походження геоморфології), то географічних знань. У взаємодії та взаємозв’язках різних компонентів довкілля рельєф земної поверхні у багатьох випадках відіграє провідну роль, що зазначав ще понад століття тому В. Докучаєв: «Рельєф є основою ландшафту».

Висновок про рельєф як фундамент природно-територіальних комплексів є, безперечно, справедливим. Гори або рівнини, озерні кот­ловини чи пагорби, глибока ущелина чи високий та урвистий мор­ський берег створюють специфічний ландшафт разом з іншими йо­го складовими — кліматом (мікрокліматом), грунтовим і рослинним покривами, поверхневими й підземними водами. Так, на рівнинних територіях навіть незначні нерівності рельєфу зумовлюють неодна­кові глибину залягання підземних вод, розміщення ґрунтових відмін, склад деревних і трав’янистих угруповань, а іноді різний мікро­клімат.

В аридному кліматі зниження поверхні на 20 — 30 см є ділянками засолення верхнього шару ґрунту (внаслідок піднімання по капіля­рах солоних вод), де ростуть угруповання галофітів, а на підвищених елементах поверхні створюються умови для формування зональних ґрунтів (каштанових, сіроземних) із типовою для них злаковою рос­линністю.

В умовах вологого (гумідного) клімату незначні зниження рель­єфу вкриті торфово-болотними або перезволоженими глейовими ґрун­тами з відповідним комплексом рослинних асоціацій. Ґрунти на підви­щених ділянках — це зональні дерново-підзолисті та підзолисті відміни.

У районах з горбистим або низькогірним рельєфом спостерігаєть­ся вертикальна диференціація ландшафтів, зумовлена зміною природних умов, унаслідок впливу збільшення відносних висот і клі­мату. В аридних зонах вертикальна диференціація спричинює появу на височинах ознак вологішого клімату та лісових рослинних асоці­ацій. В умовах лісової зони це виявляється у поширенні на височи­нах добре дренованих ґрунтів, на яких ростуть змішані ліси. Знижен­ня у цій зоні зайняті типовими тайговими лісами, часто вони заболо­чені.

У будь-якій ландшафтній зоні рельєф земної поверхні сприяє про­яву закону азональності. Гори й геологічні структури як азональні елементи ландшафту зумовлюють вертикальну поясність, що вини­кає внаслідок зміни температури повітря зі збільшенням висоти.

НАУКОВІ Й ПРИКЛАДНІ НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ