- •Теоретичні засади загальної концепції національної безпеки України Вступ
- •1.1. Національна безпека – історико-теоретичний контекст проблеми
- •1.2. Категоріальний апарат теорії національної безпеки
- •1.2.1. Фактори впливу на стан безпеки.
- •1.2.2. Об’єкти національної безпеки
- •1.2.3. Суб’єкти безпеки
- •1.3. Національна безпека як система взаємопов’язаних складових
- •1.3.1. Внутрішній та зовнішній аспекти безпеки
- •1.3.2 Системи забезпечення безпеки (інституційний вимір)
- •1.4.1. Функції системи забезпечення безпеки
- •1.4.2. Система забезпечення військової безпеки
- •1.4.3. Міжнародні системи військової безпеки
- •1.5. Внутрішні та зовнішні загрози національній безпеці у військово-політичній сфері
- •1.6. Національні інтереси – базова категорія
- •1.6.1. Природа та види національних інтересів
- •1.6.2. Національні інтереси України
- •1.7. Аналіз існуючих і можливих загроз національній безпеці України у воєнно-політичній сфері
- •Література
- •2. Геополітичні зміни сучасної системи міжнародної безпеки
- •2.1. Характер системи міжнародних відносин
- •2.2. Теоретичні засади створення міжнародних структур безпеки
- •2.3. Аналіз впливу міжнародних організацій та режимів на стан і перспективи розвитку простору безпеки
- •2.3.1. Організація Об’єднаних Націй
- •2.3.2. Європейський Союз
- •2.3.3. Західноєвропейський Союз
- •2.3.4. Рада Європи
- •2.3.5. Організація з безпеки та співробітництва в Європі
- •2.3.6. Північноатлантичний союз
- •2.3.7. Договір про колективну безпеку
- •2.5. Рольова функція держави в системі міжнародних відносин
- •2.6. Військово-політичні аспекти безпеки транспортних коридорів
- •Література
- •3. Україна в регіональних та глобальних системах безпеки
- •3.1. Участь України в роботі оон, співпраця з Радою Європи, обсє, єс-зєс, нато
- •3.1.1. Україна – оон
- •3.1.2. Україна – Рада Європи
- •3.1.3. Україна – обсє
- •3.1.4. Україна – єс-зєс
- •3.1.5. Україна – нато
- •3.2. Регіональна складова глобальної системи безпеки
- •3.2.1. Країни Балтії: досвід інтеграції у європейські та євроатлантичні структури
- •3.3. Двосторонній рівень міжнародних стосунків у контексті формування регіональних та глобальних систем безпеки
- •3.3.1. Стратегія України в стосунках з рф
- •3.3.2. Україна – сша
- •3.3.3. Україна – Польща
- •Література
- •4. Розбудова Збройних Сил УкраЇни – проблеми та перспективи розвитку
- •4.1. Досвід країн Центральної та Східної Європи у проведенні військової реформи
- •4.1.1. Головні напрями військової реформи у країнах Центральної та Східної Європи
- •4.2. Порівняльний аналіз військової реформи в Україні та Російській Федерації
- •4.2.1. Концептуальні підходи України та Росії до забезпечення національної безпеки
- •4.2.2. Структурна перебудова Збройних сил
- •4.3. Демократичний контроль над збройними силами
- •4.3.1. Досвід країн Центральної та Східної Європи у встановленні демократичного контролю над силовими структурами
- •4.3.2. Підходи рф до проблеми цивільного контролю над зс
- •4.3.3. Стан та перспективи становлення цивільного контролю в Україні
- •Література
1.3.2 Системи забезпечення безпеки (інституційний вимір)
Завданням суб’єктів безпеки є мінімізація рівня загроз. Виконання цього завдання забезпечує функціонування економічних, політичних, соціокультурних та інших механізмів, що створюють систему забезпечення безпеки, тобто дієву систему захисту суспільства.
Система забезпечення безпеки є інституційним регулятивним механізмом, за допомогою якого підтримується стабільність суспільства, створюється необхідна сукупність умов реалізації життєво важливих інтересів та мінімізуються існуючі загрози.
Відповідальність за функціонування цього механізму на національному рівні, як правило, бере на себе держава (або колегіальний орган) – суб’єкт безпеки суспільства і громадянина.
Сучасна система забезпечення національної безпеки у широкому розумінні має базуватися на сукупності вже існуючих і спеціально створюваних органів, формальних та неформальних державних та громадських структур, соціальних груп, суспільних об’єднань і громадських організацій, окремих осіб, а також специфічних правових, політичних, економічних, інформаційних та інших зв’язків між ними по забезпеченню життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, запобіганню кризовим ситуаціям, а також, у разі необхідності, діяльності в екстремальних умовах.
Тільки в такому випадку це буде дійсно система, здатна нейтралізувати кризові ситуації як на державному, так і недержавному рівнях. Система забезпечення національної безпеки може бути розглянута на рівні взаємопов’язаних підсистем, а саме:
системі забезпечення життєдіяльності людини, суспільства і держави, що грунтується на сукупності наявних ресурсів і цінностей;
системі захисту людини, суспільства і держави як сукупності усіх законних сил і засобів захисту матеріальних та духовних цінностей від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також реалізації інтересів у сфері безпеки;
системі управління національною безпекою як сукупності державних і недержавних органів та структур під керівництвом Ради національної безпеки або іншого управлінського органу.
Інституційний вимір системи національної безпеки є результатом взаємодії державних та недержавних органів, що у межах своєї компетенції забезпечують безпеку людини, суспільства і держави на різних рівнях, а саме:
органи законодавчої влади визначають напрями та механізми забезпечення безпеки на рівні законів;
органи виконавчої влади визначають стратегію національної безпеки і забезпечують її виконання;
державні інститути забезпечують безпеку на рівні заходів та адміністративно-правових режимів (попередження збройного нападу; охорона кордонів; митний контроль; податкові органи; охорона державної таємниці і т. ін.);
система органів внутрішніх справ та спецслужб, що мають право на оперативно – розшукову діяльність;
система державних (недержавних) наукових центрів та вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для відповідних структур;
державна система попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
недержавні аналітичні, наукові центри, громадські організації, що займаються різними аспектами національної безпеки.
На національному рівні саме державі належить провідна роль у системі забезпечення безпеки. Вона створює розгалужену законодавчу базу і виконавчі органи, підтримує силові структури на рівні, необхідному для виконання покладених на них завдань, створення системи попередження негативних наслідків екологічних та техногенних катастроф тощо. Але ця система повинна мати «відкритий» характер, тобто бути зорієнтованою на створення колективної системи безпеки (субрегіональної, регіональної, глобальної) у зовнішньополітичній сфері, на участь опозиційних партій, громадських організацій, незалежних експертів у діяльності відповідних державних структур, що забезпечують безпеку також у внутрішньополітичній сфері.