1.6.1. Природа та види національних інтересів

У найпростішому вигляді фундаментальні національні інтереси можна визначати як забезпечення захисту та добробуту громадян, території та конституційної системи. Можна провести відмінності між національними та суспільними інтересами, тому що суспільні інтереси торкаються передусім внутрішнього добробуту суспільства. Захист суспільних інтересів забезпечує чинна система законів, яку проводять у життя державні чиновники. Що ж до національних інтересів, то вони в першу чергу стосуються зовнішнього оточення і більшість суверенних держав залишають за собою право у кінцевому підсумку вирішувати, як їм належить діяти на міжнародній арені або в системі міжнародних відносин.

Так, наприклад, у США, згідно з діючою конституційною системою, головну відповідальність за визначення національних інтересів несе Президент з урахуванням думки і за наявності згоди Сенату та за фінансової підтримки Палати представників і Сенату. У питаннях, що зачіпають суспільні інтереси, повноваження більш рівномірно розподілено між президентом, Конгресом та судами.

Однак суспільні інтереси та національні інтереси не виключають одне одного. На суспільний інтерес великий вплив здійснює міжнародна ситуація, що склалася на цей момент, особливо у періоди загострення міжнародної ситуації. Разом з тим на національні інтереси впливають такі внутрішні фактори, як ступінь соціальної стабільності та політичної єдності у країні.

Стратегічні інтереси є інтересами другого порядку: вони тісно пов’язані з політичними, економічними та військовими засобами захисту країни від воєнної загрози. Їх можна визначити залежно від географічного розташування, регіону, військової могутності, наявності чи відсутності ресурсів, науки, технології й техніки, а також завдань зі скорочення масштабів збитків у період війни. Іноді стратегічні інтереси можуть визначати національні інтереси, але не навпаки. Такий сценарій може призвести до перегляду цілей та переходу країни у стан, коли військова складова безпеки домінує. У колишньому Радянському Союзі саме стратегічні інтереси визначали головні напрями внутрішньої та зовнішньої політики країни.

Приватні інтереси – це інтереси, які переслідують ділові кола та інші організації, що функціонують за кордоном та потребують підтримки з боку уряду країни. Приватні інтереси, залежно від конкретної ситуації, можуть більшою або меншою мірою впливати на формування загальнонаціональних інтересів. Так, наприклад, у 80-х роках ХХ ст. в міру підвищення дефіциту торгового балансу США урядові структури у визначенні національних інтересів пішли на розширення ролі приватних інтересів порівняно із 1960-1970 рр.

Усі країни мають як постійні, так і тимчасові національні інтереси. Деякі інтереси країна переслідує без будь-яких змін протягом тривалого часу, інші інтереси розраховані на певний термін, а потім змінюються внаслідок зміни міжнародних умов або політичної ситуації у самій країні. Невизначеність щодо терміну дії тих чи інших національних інтересів створює певні проблеми.

Так, у концепції національної безпеки РФ у ІІ розділі під заголовком «Національні інтереси Росії» зазначено, що «система національних інтересів Росії визначається сукупністю основних інтересів особистості, суспільства та держави» … «в галузі економіки, у внутрішньополітичній міжнародній, оборонній та інформаційній сферах, у соціальній галузі, духовному житті та культурі», а далі майже на трьох сторінках тексту детально викладаються завдання держави у вищезазначених сферах життєдіяльності суспільства, до того ж наголошується, що: «Національні інтереси Росії (всі без винятку) мають довгостроковий характер та визначають основні цілі на її історичному шляху, формують стратегічні та поточні завдання внутрішньої й зовнішньої політики держави. Реалізуються через систему державного управління» [54].

У документі з питань стратегії національної безпеки США, що був підготовлений у 1993 р., національні інтереси цієї країни формулювалися наступним чином:

• виживання США як вільної та незалежної нації, забезпечення збереження цінностей та інститутів країни та безпеки її народу;

• підтримка здорової та зростаючої економіки з метою забезпечення процвітання громадян та наявності ресурсів для вирішення національних завдань у межах країни та поза її кордонами;

• співробітництво та підтримка активних зв’язків із союзниками та дружніми націями.

Професор Д.Нехтерлейн у своїй роботі: «America Recommitted United States National interests in a Restructured World» виділяє чотири групи національних інтересів, а саме:

• захист США та їх конституційної системи;

• створення сприятливого світового порядку (підтримка міжнародної безпеки);

• сприяння економічному достатку нації та просування американської продукції на міжнародний ринок;

• поширення демократичних цінностей США та ринкової економіки за кордони країни [55].

Практична реалізація першої групи інтересів США передбачала також захист Канади, Гренландії, Ісландії, Мексики та країн Карибського басейну. У цьому оборонному периметрі США здійснювали значний тиск, включно до використання збройної сили, з метою попередити появу військових баз іноземної країни поблизу американського континенту (як це було у жовтні 1926 р.), а також проводити дії прихованого характеру та економічні санкції супроти місцевих урядів для упередження можливостей створення будь-яких союзів без контролю США.

Друга світова війна довела неспроможність політики ізоляціонізму забезпечити безпеку США. Тому після її закінчення Америка доклала великих зусиль з метою змінити міжнародну обстановку таким чином, щоб країни Європи та Центральної Азії зайняли мирну та дружню позицію щодо США. Підтримка ООН, стримування військової могутності СРСР, формування НАТО, військові інтервенції у Кореї, В’єтнамі, Лівані були результатом зацікавленості США у формуванні в повоєнні роки сприятливого світового порядку, де американці почувалися б у безпеці.

Інтерес США у забезпеченні економічного достатку передбачав забезпечення свободи торгівлі та інвестицій за межами країни, доступ до ринків та природних ресурсів інших країн, підтримку курсу валют США на міжнародних ринках капіталу та збереження високого рівня життя американських громадян. Цей інтерес був наслідком стурбованості, що нині існує в США у зв’язку з тим, що торговельний баланс країни має хронічний дефіцит, багато кампаній та об’єктів нерухомості в країні перейшли у власність іноземців, а Сполучені Штати Америки перетворюються на крупного боржника.

Підтримка демократії та утвердження прав особистості посідали особливе місце в американській дипломатії впродовж усієї її історії. У період між 1945-1975 рр. американські політики мало уваги приділяли цій сфері: вони орієнтувалися на створення світового порядку і мало турбувалися про те, які уряди ставали союзниками США. У середині 1970-х років за рахунок внесення поправки у законодавство щодо допомоги іноземним країнам конгрес змусив президента приділяти більше уваги правам людини при розробці політики допомоги іншим країнам.

Ці чотири групи базових інтересів, важливість яких, безумовно, буде змінюватися протягом десятиріч, потребують суспільної уваги та державних коштів. Пріоритети кожної з груп інтересів можуть змінюватись, на перший план можуть виходити чи створення сприятливого світового порядку, чи економічне благополуччя, проте всі вони були і будуть фігурувати  як довгострокові національні інтереси.

Американський дослідник – доктор Д.Нехтерлейн вважає, що виділяти чотири вищезазначені групи інтересів доцільно не для того, щоб визначити, який з них фігурує саме в цьому конфлікті, а для того, щоб оцінити ступінь зацікавленості держави у конкретному питанні чи у кризовій ситуації. А.Нехтерлейн пропонує для цих цілей своєрідну градацію національних інтересів [56].

Інтереси виживання.

Інтереси, що стосуються виживання, постають на порядок денний не часто і виявити їх досить легко. Інтерес вижити має місце у ситуації, коли виникає загроза масової руйнації Вітчизни, якщо неможливо оперативно протидіяти вимогам держави. Такі кризи легко розпізнаються, бо вони вкрай насичені драматизмом і охоплюють ситуації, коли збройні сили однієї країни здійснюють вторгнення чи загрожують вторгненням на територію іншої країни. Прикладами можуть бути вторгнення Гітлера у Польщу в 1939 р., бомбардування німецькими ВПС Великобританії у 1940-1941 рр., напад Північної Кореї на Південну Корею у 1950 р., вторгнення колишнього Радянського Союзу в Афганістан у 1979 р. та вторгнення США у Гренаду у 1983 р. Вторгнення Іраку на територію Кувейту зачіпало інтереси виживання Кувейту.

Життєво важливі інтереси.

«Життєво важливий» інтерес відрізняється від інтересу виживання в першу чергу тим, скільки часу має країна на прийняття рішення в умовах виникнення зовнішніх загроз. При цьому, окрім захисту Вітчизни, «життєво важливий» інтерес охоплює питання економіки, світового порядку, ідеології, а загроза для країни може бути при цьому такою ж великою, як у випадку збройного нападу. Однак слід чітко зрозуміти, що загрози життєво важливим інтересам є потенційними, швидше можливими, а не реальними. Політичні кола мають час для реакції на загрози життєво важливим інтересам. Вони можуть провести консультації з союзниками, переговори з потенційними супротивниками, застосувати політичні та економічні контрзаходи, здатні змінити негативну тенденцію; політики можуть вдатися до демонстрації сили як попереджувального заходу  націленого на те, щоб переконати супротивника у рішучості своїх намірів щодо захисту власних інтересів.

Життєво важливий інтерес окреслює коло питань, настільки важливих для добробуту нації, що її керівництво відмовляється йти на компроміс далі певної межі. Якщо політичні лідери визначають, що компроміс з того чи іншого питання є можливим тільки у певних параметрах і готові піти на ризик економічних та військових санкцій, то тоді, скоріше за все, у тій ситуації присутній життєво важливий інтерес. Міжнародний досвід свідчить, що у повоєнний період урядові США вдавалося досить чітко усвідомлювати життєво важливі інтереси країни і діяти відповідно до вимог вищезазначеної схеми. Так, Гаррі Трумен у 1950 р. прийняв рішення піти на конфронтацію з Північною Кореєю з приводу вторгнення у Південну Корею; Джон Кеннеді пішов на безпрецедентне загострення військово-політичної ситуації з метою не допустити присутності радянських ракет на Кубі та в інших точках Карибського басейну. Річард Ніксон прийняв рішення відмінити золотий стандарт у США та примусити торговельних партнерів США прийняти девальвацію долара у серпні 1971 р. За його ж рішенням, американські збройні сили були приведені до стану бойової готовності у жовтні 1973 р., коли існувала загроза, що Радянський Союз надішле свої десантні частини у Єгипет; зусилля Джиммі Картера щодо врятування американських заручників у Ірані в березні 1980 р. та рішення Рональда Рейгана про бомбардування Лівії у березні 1986 р.; рішення Джорджа Буша про завдання бомбового удару по Іраку в серпні  1990 р. Таким чином, життєво важливий інтерес може зачіпати питання захисту Вітчизни, економічного добробуту та світового порядку. Поширення цінностей само по собі рідко стає життєво важливим інтересом.

Слід підкреслити, що життєво важливий інтерес не визначається політичними діями органів законодавчої чи виконавчої влади у момент кризи чи серйозного міжнародного конфлікту; дії найшвидше свідчать про ступінь інтересу, ніж є його вирішальним фактором. Іноді керівництво країни після обговорення питання може дійти висновку, що воно зачіпає життєво важливий інтерес (тобто ситуація, що склалася, неприпустима), однак при цьому рішучі дії починати недоцільно чи неможливо. Може трапитись і навпаки, коли сила застосовується, хоча ситуацію не можна розглядати як недопустиму чи загрозливу, якщо реальні розрахунки показують, що негативні наслідки використання сили – незначні, а позитивний ефект – великий.

Життєво важливий інтерес має місце, коли вище керівництво вважає, що відсутність рішучих дій, спрямованих на зміну загрозливої ситуації, може призвести до серйозних втрат для країни. Тоді дії можуть виявлятися у застосуванні економічних санкцій і (або) звичайних озброєнь. Однак в умовах наявності ядерної зброї рішення щодо її використання або використання інших видів зброї масового ураження приймається тільки у тих випадках, коли на карту поставлене питання виживання.

Важливі інтереси.

Важливим є такий інтерес, що, незважаючи на свою вагомість, не має вирішального значення для добробуту країни. Важливі інтереси пов’язані з питаннями й тенденціями економічного, політичного та ідеологічного характеру,  за них можна вести переговори з потенційним супротивником. Такі питання можуть викликати серйозну стурбованість і навіть завдавати шкоди інтересам країни за кордоном, але політики, як правило, доходять до висновку, що у даному конкретному випадку доцільні переговори та компроміс, а не конфронтація, навіть тоді, коли результати незадовільні та не зовсім прийнятні для країни.

Рішення про те, чи є це конкретне питання важливим, чи життєво важливим, становить украй серйозний вибір для політиків, і особливо для вищих щаблів влади країни. У кінцевому підсумку вони мають визначатися в тому, чи є ця конкретна ситуація допустимою, чи ні. Якщо влада (на рівні Президента, Верховної Ради, Ради національної безпеки і оборони), вважає, що можна піти на небажаний, але все ж прийнятний варіант рішення – це питання можна віднести до категорії важливих. Однак, якщо ситуація загострюється настільки, що подальший компроміс для вирішення конфлікту виключається,  питання має життєво важливе значення.

Периферійний інтерес.

«Периферійний» інтерес серйозно не зачіпає добробуту країни у цілому, хоча може завдати шкоди приватним інтересам громадян  однієї країни за кордоном. До периферійних інтересів можна віднести: ув’язнення громадян країни в інших країнах, окремі випадки завдання шкоди діловим інтересам національних компаній за кордоном, порушення прав людини та ін. Отже, національні інтереси являють собою найбільш суттєві потреби держави і суспільства в цілому, а їх визначення є одним з головних завдань керівництва та політики еліти країни.

На формування національних інтересів значною мірою впливають стан країни та нації, реальні умови життя населення. Так, у стабільному, демократичному суспільстві довгострокові національні інтереси мають стабільний характер, бо вони є результатом зусиль як керівництва та політичної еліти, так і населення країни, яке висловлює свою позицію через реально діючі демократичні механізми.

У певних випадках національні інтереси, так як їх розуміє керівництво та політична еліта, майже автоматично стають інтересами переважної більшості населення. В першу чергу це стосується інтересів виживання, коли збройний напад чи війна об’єднує націю. Інші, навіть життєво важливі національні інтереси, стають інтересами громадян країни через певний час як результат цілеспрямованої роботи політичної еліти та засобів масової інформації.

Найбільш несприятливою ситуацією для визначення довгострокових національних інтересів є період економічної та політичної криз, невизначеності управлінських структур держави та занепаду інтелектуальної еліти. За таких умов політична еліта розколота, її різні частини захищають часто протилежні погляди щодо перспектив розвитку держави, нації та суспільства. Населення ставиться з недовірою до пропозицій державних структур, а конкуруючі політичні угруповання намагаються завоювати довіру пересічних громадян за рахунок експлуатації вкрай радикальних поглядів.

Національні інтереси у цьому випадку не можуть бути сформульовані на тривалу перспективу, як правило, вони страждають суперечностями, невизначеністю та утопізмом, тому що не відповідають реальним можливостям суспільства та держави.

Саме у такій ситуації опинилася РФ. Концепція національної безпеки Російської Федерації (затверджена указом президента РФ від 17 грудня 1997 р. № 1300) передбачає «…проведення активного зовнішньополітичного курсу, спрямованого на зміцнення позицій Росії як великої країни – одного з впливових центрів багатополярного світу, що формується« [57].

Серед національних інтересів Росії у міжнародній сфері документ робить наголос на захисті життя, гідності, міжнародно визнаних громадянських прав і свобод російських громадян та наших співвітчизників за кордоном [58] .

Росія планує забезпечити національні інтереси і безпеку РФ на її державних кордонах, а також здійснити заходи колективної безпеки на зовнішніх кордонах держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав [59].

Аналіз документа свідчить про те, що довгостроковими національними інтересами Росії є збереження статусу «великої держави», перетворення всього пострадянського простору на зону виключно російського впливу, створення механізмів реалізації цих завдань. Нереалістичні національні інтереси, що набувають статусу офіційної політики, несуть у собі вибуховий заряд конфліктності й, за умов стабілізації ситуації, потребують суттєвих коректив.

Відповідно до національних інтересів формуються національні цілі та загальні положення політичної, економічної та воєнної стратегії.

Національні цілі полягають у виборі способу захисту, підтримки чи досягнення національних інтересів.

Досить часто національні цілі у тих чи інших наукових працях чи офіційних документах фігурують як національні інтереси. Так, наприклад, Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України у 2 розділі «Національні інтереси України» відзначає, що: «…пріоритетними національними інтересами України є:

• створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів;

• досягнення національної злагоди;

• створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки;

• збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;

• розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ.

І тільки наприкінці абзацу наголошується на «налагодженні рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегруванні в європейську та світову спільноту» [60]. На відміну від західних формулювань національних інтересів, у цьому документі дев’ять десятих пунктів націлені на царину внутрішніх проблем і стосуються не інтересів, а цілей, яких країна планує досягти у внутрішньополітичній, економічній та культурній сферах діяльності.

У статті «Геополітична дилема України» О.Гончаренко зазначає, що: «Національні інтереси… випливають з таких базових цінностей суспільст­ва, як виживання, свобода, демократія, економічний добробут, розвиток, соціально-культурні традиції й орієнтації та інших внутрішніх (національна ментальність і домінуюча ідеологія, економічна система тощо) й зовнішніх (міжнародне середовище, зокрема геополітичне, союзи, блоки тощо) чинників»[61]. Опора на базові цінності суспільства дає змогу чітко визначити національні інтереси й спроектувати їх на цілі, які суспільство прагне досягти у той чи інший проміжок часу.

Отже, національні цілі є органічною складовою національних інтересів, але ці поняття не тотожні.