Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Підручник з безпеки.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
30.08.2019
Размер:
2.06 Mб
Скачать
  1. Теоретичні засади загальної концепції національної безпеки України Вступ

Різнобічні проблеми національної безпеки стоять сьогодні в центрі уваги діяльності урядів, міждержавних утворень, громадських організацій. І це зрозуміло, бо, середовище безпеки, у якому ми живемо, нестабільне й невизначене . Воно містить у собі чимало загроз і проблем, що мають здатність, якщо їх своєчасно не контролювати, перетворюватися на критичні надзвичайні ситуації.

Та  який зміст вкладається у поняття національна безпека,якіїї виміри на сучасному етапі розвитку держави і суспільства? Нагадаємо, що до розпаду Радянського Союзу саме поняття «національна безпека» було синонімом «державна безпека».

Після здобуття незалежності перед Україною постали завдання забезпечення національної безпеки. Політична наука в Україні, так само як і політична наука в усіх пострадянських країнах, не мала досвіду розробки теоретичних питань національної безпеки. Масштабна розробка засад та початок розбудови системи національної безпеки України набули актуальності лише з початку 1992 р., коли наша держава стала політично незалежною.  Конституція України та Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України основнимипринципами забезпечення національної безпеки визначають:

  • пріоритет прав людини і верховенство права;

  • додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхньої взаємовідповідальності;

  • адекватність засобів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;

  • демократичний цивільний контроль за військовою сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

  • чітке розмежування повноважень органів державної влади.

В сучасних умовах дослідження національної безпеки стало самостійною галуззю суспільної науки – ті чи інші питання безпеки розглядаються політичними, економічними, демографічними, військовими, інформаційними, екологічними та іншими науками.

Відсутність на початковому етапі усталених національних теоретичних розробок  привернуло увагу українських вчених до зарубіжних досліджень, що мало як позитивні, так і негативні наслідки. Неадекватність автоматичного перенесення на український грунт західних підходів зумовлена тим, що західні розробки базуються на чітко визначених категоріях, які відповідають реаліям західного суспільства, а саме:

  • розвинутій системі демократичного правління;

  • стабільній ринковій економіці;

  • високому рівню життя населення;

  • участі  як рівноправних партнерів в інтеграційних процесах;

  • високому рівню розвитку новітніх технологій;

  • соціальній стабільності.

Саме тому зміст, що вкладається західними фахівцями в ті чи інші категорії теорії національної безпеки, не завжди відповідає реаліям перехідного періоду, в якому перебуває Україна, а спроба застосувати західні схеми з метою подолання тих чи інших загроз та викликів часто-густо призводить до протилежних результатів.

Враховуючи це, актуальними питаннями теорії національної безпеки України є:

  • чітке обгрунтування загальних рис та розбіжностей, що існують у практичному й теоретичному плані між українськими та західними підходами до проблеми з метою подолання непорозумінь при теоретичних і практичних спробах визначення можливостей співпраці з західними парт­нерами;

  • розробка логіко-теоретичної моделі національної безпеки України з урахуванням національної специфіки;

  • обгрунтування категоріального апарату для подальшого його застосування у дослідженні конкретних питань безпеки.

Національна безпека як явище включає в себе величезну кількість різнопланових  проблем. Охопити їх у рамках одного дослідження просто неможливо. Війни та збройні конфлікти навіть наприкінці ХХ  ст. створюють найбільші загрози для країн, регіонів та світу в цілому, а військово-політичні аспекти національної безпеки впливають на інші її складові, а також зумовлюють широкий спектр невоєнних відносин економіч­ного, політичного, правового, екологічного та іншого характеру, а саме:

  • військово-промисловий комплекс істотно впливає на стан національних економік, прискорює розвиток новітніх технологій, ініціює формування міжнародних ринків озброєння, воєнно-технічне співробітництво залишається важливою сферою економічних відносин між країнами світу;

  • міжнародні структури безпеки різного рівня створюються з метою зменшення загрози війни. Водночас міжнародна практика свідчить про тенденцію до органічного поєднання політичних, економічних та воєнних функцій міжнародних структур, що спершу мали чітко визначені політичні, економічні або воєнні напрями діяльності (ЄС-ЗЄС, НАТО; ООН, ОБСЄ);

  • формування національної та міжнародної правових систем насамперед передбачало врегулювання внутрішніх та міжнародних криз;

  • військова діяльність на початку ХХІ ст., як ніколи раніше, може впливати на природні умови існування людської цивілізації (негативні наслідки бойових дій, розгортання військ, використання зброї масового ураження та зброї, що використовує природно-кліматичні фактори).

Вищезазначене дає підстави  саме військово-політичну безпеку виділити  як головний об’єкт дослідження, оскільки воєнно-політичні та військово-технічні аспекти стають визначальними чинниками внутрішньої та зовнішньої політики провідних держав світу, передусім США та РФ. Предметом дослідження автор обрав інституційні зміни військової безпеки на національному та міжнародному рівнях наприкінці ХХ –  почат­ку ХХІ століть.

 

Перший розділ монографії «Теоретичні засади загальної концепції національної безпеки України»  присвячений аналізу історико-теоретичних підвалин та розгляду деяких нових концептуальних положень теорії безпеки, що, починаючи з другої половини XX ст., поширюються серед провідних політиків, учених, військових.

Зважаючи на новизну проблеми для української політології, вважається доцільним розглянути категоріальний  апарат теорії національної безпеки, спираючись на вже існуючий досвід, а також особливості перехідного періоду, який долає молода українська держава.

Національна безпека визначається у термінах існуючих або потенційних загроз, а практична діяльність системи забезпечення безпеки неможлива без чіткого визначення та прогнозування наслідків дії факторів, що впливають на стан безпеки в цілому та на окремі її складові. У підрозділі «Фактори, що впливають на стан безпеки. Співвідношення категорій «виклик» – «загроза» визначається як субординація цих категорій, систематизуються  різні групи факторів, досліджується  специфіка їх дії на національно-державному та міжнародному рівнях. Автор  робить спробу визначити порогові значення конкретних параметрів, перевищення яких створює загрозу в тій чи іншій сфері життєдіяльності суспільства, а також аналізуються існуючі та можливі загрози національній безпеці України.

Системний підхід до проблеми безпеки дає змогу розглядати взаємопов’язані складові безпеки – економічну, соціальну, політичну, екологічну, військову, інформаційну та ін. з урахуванням специфіки розвитку різних об’єктів та суб’єктів безпеки.

Для кожної держави існує складна проблема – формування дієвої системи забезпечення безпеки на внутрішньому  та зовнішньому рівнях. Автор робить спробу визначення пріоритетів безпеки для певних груп держав, що мають різні проблеми розвитку, досліджує роль силової компоненти забезпечення безпеки в сучасних умовах. У монографії також аналізуються різні системи забезпечення безпеки на державному, субрегіональному, регіональному та глобальному рівнях, здійснюється спроба виокремити їхні головні функції. Базовою для формування системи забезпечення безпеки є категорія «національні інтереси». Захист національних інтересів виступає головним лейтмотивом діяльності держави та інших суб’єктів безпеки. Проте для молодих держав проблема адекватного визначення національних інтересів завжди була однією з найважчих.

У монографії розглядаються категорії «національні інтереси» з точки зору світового досвіду  та існуючих міжнародних реалій. Пропонуються моделі національних інтересів України залежно від визначальних базових цінностей суспільства.

Другий розділ  «Геополітичні зміни сучасної системи міжнародної безпеки» розпочинається оглядом традиційних геополітичних доктрин. Розглядаються головні параметри геополітичного простору з урахуванням визначальних тенденцій розвитку сучасного середовища безпеки та їх впливу на ступінь національної безпеки України. Увага акцентується на широкому висвітленні історії створення міжнародних систем безпеки та їх особливостей наприкінці XX ст.,  характеризуються міжнародні режими, що впливають на стан міжнародної безпеки. Міжнародне середовище безпеки розглядається у тісному зв’язку з проблемами забезпечення національної безпеки України.

Третій розділ   «Україна в регіональних та глобальних системах безпеки» присвячений аналізу геополітичного простору, в якому існує Україна, та тих геополітичних чинників, що нині впливають на стан безпеки України й можуть виникнути у майбутньому. Розглядаються конкретні напрями участі України в регіональних та глобальних структурах безпеки з точки зору захисту національних інтересів, пропонуються деякі нестандартні шляхи вирішення складних проблем, пов’язаних з самоутвердженням Української держави  як повноправного суб’єкта міжнародних відносин. На прикладі відносин з країнами Балтії здійснюється спроба визначити головні напрями зовнішньої політики України з урахуванням можливостей формування трансрегіональної структури безпеки, що грунтується на транзитних можливостях України. Також у цьому розділі розглядаються деякі аспекти двосторонніх відносин України з її стратегічними партнерами.

Четвертий розділ  «Розбудова Збройних сил України – проблеми та перспективи розвитку» присвячений аналізу проблем становлення та розбудови українських збройних сил. Окремо виділені питання проведення військової реформи, конверсії військово-промислового комплексу та встановлення цивільного контролю над силовими структурами. Усі ці проблеми розглядаються шляхом порівняльного аналізу вирішення аналогічних питань у країнах Центральної та Східної Європи й Російської Федерації.

Наукова актуальність монографії узагальнено визначається наступним:  

  • систематизацією закономірностей розвитку національних, регіональних та глобальних структур безпеки у постбіполярний період;

  • системним підходом до розгляду національної безпеки як специфічного соціального явища, конкретний стан безпеки пов’язується з особливостями об’єкта та суб’єкта безпеки у певний історичний період;

  • конкретизованим теоретичним положенням про загрози національній безпеці у військово-політичній сфері, визначенням групи внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на розвиток середовища безпеки, спробою виділення конкретних параметрів, за межами яких дія факторів перетворюється на загрозу національній безпеці.

У монографії всі теоретичні постулати органічно поєднані з практикою сучасних міжнародних відносин, новими тенденціями розвитку міжнародних структур та режимів безпеки, актуальними питаннями національної безпеки України і можуть сприяти прийняттю відповідних рішень державними органами влади, а також допоможуть усім тим, хто займається питаннями безпеки.

Монографія пропонує авторський погляд на військово-політичні аспекти безпеки, спираючись на комплексний підхід та напрацьовану методологію системного аналізу внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на її стан.

 Питання національної безпеки і стабільності розвитку держави є важливими компонентами суверенного розвитку України, нагальною потребою суспільства та кожної людини. На сьогодні, мабуть, не має більш вживаного слова, аніж слово “безпека”. І це зрозуміло, бо, попри всі рожеві сподівання, світ, у якому ми живемо, стає дедалі ризикованішим та небезпечнішим.

Національна безпека України досягається шляхом проведення в життяцілеспрямованої виваженої державної політики відповідно до ухвалених доктрин, стратегій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна та військово-технічна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Процес розбудови молодої України вимагав активних заходів формування системи національної безпеки, в рамках якої координуючим органом стала створена у 1992 році Рада національної безпеки України, згодом Рада національної безпеки і оборони України. Її статус, функції, сфера компетенції та порядок функціонування законодавчо визначені Конституцією України (ст.107) та закріплені у Законі України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року.

Важливим кроком на шляху становлення державної стратегії у сфері національної безпеки стало ухвалення 16 січня 1997 року Верховною Радою України Концепції (основ державної політики) національної безпеки України. Цей засадничий документ окреслив основні принципи державної політики у сфері національної безпеки і наголосив, що існування, самозбереження й прогресивний розвиток України як суверенної незалежної держави безпосередньо залежать від цілеспрямованої діяльності по захисту її національних інтересів та пріоритетів.

Паралельно з концептуальним визначенням відбувалось самоусвідомлення українською правлячою системою та українським суспільством у цілому базових інтересів і пріоритетів. Такими інтересами та пріоритетами, окрім загальновизнаних цінностей, є збереження національно-культурної ідентичності, створення повноцінного громадянського суспільства, розвиток демократичних інститутів, забезпечення прав і свобод людини, досягнення національної злагоди в суспільстві, формування самодостатньої соціально-орієнтованої економіки, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства тощо.

Зрозуміло, що свій незалежний поступ як суверенна держава Україна робить в умовах глобальної трансформації навколишнього світу. Крах тоталітарних політичних, економічних та соціальних режимів, розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського пакту, реінтеграція Німеччини, утворення нових незалежних держав у Європі та Центральній Азії позначилися на формуванні нових міжнародних відносин, вплинули на функціональні та організаційні зміни інституцій, що займалися питаннями безпеки.

Наприкінці XX – початку XXI століть міжнародне співтовариство зіткнулося з принципово новими загрозами глобальній, регіональній та національній безпеці, без успішного вирішення яких не можна сподіватися на безпечне майбутнє. У цьому контексті воєнна безпека залишається не тільки життєво важливим фактором виживання та надійним гарантом забезпечення незалежності сучасних держав, вона також виступає глобальним інтегратором сучасного світу.

Враховуючи стратегічний курс України на інтеграцію в європейську та світову спільноти, дослідження тенденцій розвитку структур воєнної безпеки набуває важливого значення для прийняття оптимальних державних рішень, прогнозування розвитку ситуації з подальшим її врахуванням у діяльності вищих державних органів.

Чимало загрозливих станів можуть виникати унаслідок економічного, політичного або іншого тиску на нашу державу, іноді навіть у формі відвертого шантажу з погрозами військової агресії включно. До цього ж ряду слід віднести загрози суверенітетові наших сусідів, економічній стабільності, доступу до різноманітних, життєво важливих ресурсів. Також не на часі, мабуть, ігнорувати такі фактори, як наявність ядерної, біологічної або хімічної зброї масового ураження, можливості їх розповсюдження та доставки на великі відстані.

Підготовлена співробітником Національного інституту проблем міжнародної безпеки О.С.Бодруком монографія “Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти”, привертає увагу читача не тільки авторським поглядом на концептуальні засади теорії національної безпеки, але й розглядом еволюції міжнародних структур безпеки різного рів­ня за останні десять років, що позначені великим динамізмом.

Автор приділяє найбільшу увагу військово-політичним аспектам безпеки, що після завершення “холодної війни”, на жаль, не втрачають своєї актуальності. При цьому кінцевою метою своєї роботи він вважає поєднання теоретичних положень Концепції національної безпеки з існуючими реаліями реформування військової сфери в Україні.

Набутком автора є конкретизація теоретичних положень про сучасні загрози національній безпеці у військово-політичній сфері, визначення групи внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на розвиток середовища безпеки, спроба визначення конкретних параметрів, за межами яких дія чинників перетворюється на загрозу національній безпеці, а також аналіз існуючих та потенційних загроз національній безпеці України, що створюють додаткові можливості для перспективного моніторин­гу процесів у цій сфері.

Робота започатковує дослідження закономірностей розвитку національних, регіональних та глобальних структур безпеки у постбіполярний період світового протистояння. Ознайомлення з нею, на наш погляд, буде своєрідним запрошенням до дискусії з метою подальшої наукової розроб­ки актуальних питань національної та міжнародної безпеки.