4.2.2. Структурна перебудова Збройних сил

Структурна перебудова ЗС України передбачала створення ефективного управління, оптимізації чисельності та функцій військових підрозділів в умовах суттєвого скорочення армії. Спроби провести кардинальні зміни, а саме, об’єднати війська ППО та ВПС, створити нову структуру сухопутних військ та ВМС, реорганізувати систему військової освіти, здійснити демократизацію ЗС до 1997 р. постійно наштовхувалися на серйозні перешкоди і врешті завершилися «протоколом про наміри».

Чому початковий етап реформи не досяг поставлених цілей?

По–перше: Україна, на відміну від Росії, змушена була створювати національні ЗС з розрізнених часток військового угруповання, яке не мало необхідних структур управління, не було Збройними силами держави – тобто органічно взаємодоповнюючою системою видів та родів ЗС, керувалося з Москви і було зорієнтовано на виконання завдань, що в умовах нової незалежної держави або частково втратили своє значення, або вимагали суттєвих коректив. Відомо, що перебудова потребує значно більших зусиль та коштів, ніж створення нового.

По-друге: на перших етапах реформа Збройних сил України збіглася з процесом розбудови нової Української держави в умовах глибокої економічної кризи. Тому реформуванню ЗС держава приділяла недостатньо уваги, а фінансування військових програм здійснювалось за залишковим принципом.

По-третє: реформа Збройних сил України здійснювалася самими військовими як відповідна реакція на катастрофічне погіршання економічного та соціального стану в країні.

По-четверте: в конкретних умовах України реформа Збройних сил принципово неможлива без докорінної зміни усієї військово-політичної сфери.

Військова реформа не дорівнює реформі ЗС. Треба мати на увазі, що Україні потрібно було здійснити не реформу Збройних сил, а воєнну реформу в цілому. Перше – це лише складова частина другого, оскільки військова реформа включає і правові, і соціальні, і економічні чинники, що сприяють реформі Збройних сил, але далеко виходять за її межі. Це також питання взаємодії суспільства і армії, загальний і перспективний стан української економіки і відповідно ресурсне забезпечення військової реформи, проблеми військово-промислового комплексу, військово-технічного співробітництва тощо. 

Військова реформа – це складова частина комплексного реформування держави і суспільства, всіх їхніх структур.

Загальний розвиток економіки неможливо відділити від завдань військової реформи. Одним із очевидних уроків радянського періоду був пріоритетний розвиток військової сфери СРСР за рахунок цивільного сектора економіки та суспільства в цілому, що нанесло фатальний збиток сукупній могутності колишнього СРСР.

По-п’яте: сім років спроб трансформувати ЗС довели, що не можна досягти цілей, які не визначені, не можна реформувати ЗС, якщо держава та суспільство не мають чіткого уявлення щодо своїх довгострокових геополітичних пріоритетів у вигляді національних інтересів; не зроблено аналізу існуючих та потенційних загроз цим інтересам; не спрогнозовано реальних можливостей держави на адекватне реагування на небезпеку (моделі поведінки); не визначено принципового використання ЗС. Але всі ці питання виходять за межі повноважень Міністерства оборони України і вирішуються на рівні вищих органів законодавчої та виконавчої влади, які мають чітко висловити свою позицію у таких документах, як: «Концепція національної безпеки України»; «Воєнна доктрина»; «Концепція військової реформи»; «Основні напрямки зовнішньої політики держави». Документи з більш-менш аналогічною назвою існують в Україні, але їх треба доповнити, конкретизувати.

Зважаючи на економічну кризу, обмежені фінансові можливості держави, реформування ЗС РФ здійснюватиметься, виходячи з тези про посилення ролі та розширення функцій ядерної стратегічної тріади – єдиного атрибуту колишньої наддержави, що залишився у Росії.

Червень 1997 р. став своєрідним рубіконом російської військової реформи. Саме тоді Президентом РФ було затверджено реформування ЗС. Через місяць після затвердження було прийнято Концепцію будівництва ЗС на період до 2005 р. – програмний документ, на основі якого розгорнулося  кількісне та якісне перетворення структури, складу ЗС, скорочення їх штатної чисельності. Знадобився ще один рік для того, щоб розробити, погодити та затвердити «Основи (Концепцію) державної політики РФ з воєнного будівництва». У цьому документі, на думку російських військових, вперше вдалося досягти визначеності у вирішенні питань оптимізації та консолідації воєнної організації держави.

Центральною ланкою військової реформи є реформування Збройних сил – створення добре оснащеної, компактної та мобільної армії.

Реформування ЗС РФ планувалося здійснити у два етапи:

Упродовж першого етапу – 1997-2000 рр. – досягти якісних змін у Сухопутних військах. Зараз у Сухопутних військах відбувається формування з’єднань та частин постійної готовності на стратегічних напрямах.

Відповідно до ініціативи Президента Росії, що була оприлюднена у Стокгольмі в грудні 1997 р., в односторонньому порядку скорочується близько 40% сухопутних та морських угруповань на північному заході країни у Калінінградській області та Ленінградському військовому окрузі. Тут планується утримувати військові формування не вище дивізіонного та бригадного рівня.

Був також створений якісно новий вид Збройних сил – Ракетні війська стратегічного призначення за рахунок інтеграції колишніх структур. А саме: ракетних військ, Військово-космічних сил та Військ ракетно-космічної оборони.

Військово-повітряні сили та Війська ППО об’єднуються у єдиний вид ЗС – Воєнно-повітряні сили.

У ході реформуванняВійськово-Морського флоту планується зберегти в цілому його структуру, а також угруповання флотів на всіх стратегічно важливих напрямах. При цьому коло завдань, що вирішуватиме флот, буде суттєво обмежено. Корабельний склад флоту вже зменшився близько на 20% (цей попередній план було затверджено наприкінці 1999 р. після обговорення та прийняття Військово-Морської доктрини РФ).

До кінця 1998 р. ЗС РФ мали перейти до чотиривидової структури (РВСП, СВ, ВПС, ВМС).

Здійснюється перетворення вищої ланки військового управління.

У тісному зв’язку з іншими завданнями реформи суттєві зміни відбуваються у системі військової освіти та військової науки. Чисельність військово-навчальних закладів та науково-дослідних установ планується скоротити майже вдвічі з одночасним створенням об’єднаних науково-освітніх центрів.

У рамках першого етапу реформування чисельність ЗС планувалось зменшити до 1 мільйона 200 тисяч військовослужбовців. При цьому  забезпечуються їхні соціальні гарантії.

На другому етапі реформи 2001-2005 рр. планується завершити формування ЗС.  Здійснюватиметься перехід до тривидової структури ЗС. Таким чином, головний акцент у реформі ЗС РФ буде зроблено на збільшенні їх якісних параметрів.

На початку листопада 2000 р. Рада безпеки Росії підвела риску під дискусіями про військову реформу, що тривала з більшим чи меншим ступенем інтенсивності упродовж останніх десяти років. «Сьогодні ми повинні поставити крапку і прийняти остаточні рішення – від цього залежить доля армії і безпека Росії. Ліміт часу вичерпано», – констатував на засіданні президент РФ Володимир Путін. Жалюгідний стан наших Збройних сил визнають і самі військові, що дійшли висновку про те, що в найближчій перспективі Росія буде не спроможна «вести великомасштабну війну звичайними засобами». Це означає, що Росія, як зазначено у Воєнній доктрині, буде застосовувати ядерну зброю у відповідь на агресію з-за кордону, навіть без застосування зброї масового ураження. Єдино боєздатними частинами Росії можна вважати лише ракетні війська. Все інше підлягає глибокому реформуванню, головним елементом якого стане радикальне скорочення чисельності ЗС.

Як зазначив тодішній секретар Ради безпеки Росії С.Іванов, «людей у погонах» у Росії зараз близько трьох мільйонів – це непосильна ноша для нашої економіки». У пошуку організаційно-кадрових рішень реформування силових структур відбулося 17 засідань експертних комісій. На підсумкову зустріч у Раді безпеки РФ керівники силових відомств прийшли з погодженими позиціями. З загального складу силових структур, де сьогодні значаться 2 млн 360 тис. військових і 960 тис. цивільного персоналу, має бути звільнено близько 600 тис. осіб. У тому числі армія і флот, де нараховується 1 млн 200 тис., зменшаться на 365 тис. багнетів, а інші війська – понад 100 тис. із тим, щоб у 2003 р. чисельність силових структур становила близько 715 тис. чоловік. До 2005 р. планується скоротити чисельність силових структур майже на 20%. Звільнятися щорічно буде близько 100 тис. військових і по 30 тис. чоловік цивільного персоналу, усього ж – 470 тис. військових і 130 тис. чоловік цивільних службовців. Інші параметри реформи уточнюватимуться. Зокрема, у складі Збройних сил планується скорочення близько 380 генеральських посад і понад 240 тис. офіцерів (із яких майже третина старших, тобто майорів, підполковників і полковників).

Скорочення в російських Збройних силах передбачає зменшення чисельності (по родах військ і силових структурах у тисячах чоловік):

Сухопутні війська - на 180 тис.

Військово-морський флот - на 50 тис.

Військово-повітряні сили - на 40 тис.

Структури Федеральної служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки Федерального агентства урядового зв’язку й інформації - на 25 тис.

Внутрішні війська - на 20 тис.

Залізничні війська - на 10 тис.

Прикордонні війська  - на 5 тис.

Схоже, оголошена реформа армії нагадуватиме типове скорочення штатів у радянські часи. До 2004 р. скоротять тільки миротворчі бригади у Косово, Боснії та Абхазії.

Дивізії РВСП значно скорочуватимуться, оскільки знищуватимуться рідинні міжконтинентальні стратегічні ракети Р-36М УТТХ (SS-18) і      УР-100Н (SS-19), а також твердопаливні РТ-23 УТТХ (SS-24) – усього            366 шт.

Внутрішні війська МВС РФ скорочуватимуться за рахунок управлінських структур, підрозділів тилового і технічного забезпечення, бойові частини також не залишаться без змін. Обговорювалися також плани ліквідації всіх мотострілецьких дивізій ВВ МВС.

Єдина серйозна структурна зміна, погоджена на засіданні Ради безпеки, це рішення створити єдину позавідомчу систему освіти, а також тилового і технічного забезпечення. Якщо всі силовики віддадуть позавідомчим органам свої училища, вузи, тилові й технічні служби, то вони одразу виконають установлені норми скорочення, тобто є надія, що перший етап реформи досягне  поставлених цілей [5].

У реформуванні Збройних сил України, так само як і в Росії, на особливу увагу заслуговує період, що був започаткований затвердженням Президентом України у січні 1997 р. Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України. Ця Програма надала процесу військового будівництва більш цілеспрямованого характеру, чітко окреслила його пріоритетні напрями та завдання, а головне – об’єднала в єдиний комплекс будівництво Збройних сил із загальним процесом державотворення.

В основу Державної програми покладено створення структури Збройних сил з урахуванням оборонної достатності, економічних можливостей держави, а також досвіду військового будівництва розвинутих держав. Виконання заходів Програми передбачається здійснити протягом 9 років, що поділені на три етапи:

перший – 1997-1998 рр.;

другий – 1999-2000рр.;

третій – 2001-2005 рр.

На першому етапі проведено такі заходи:

- прийнято нові і внесено зміни та доповнення до вже існуючих законодавчих і нормативних актів із військових питань;

- визначено загальну структуру та чисельність Збройних сил;

- уточнено завдання Збройних сил відповідно до законодавчих актів про оборону держави;

- прийнято програми будівництва та розвитку видів Збройних сил, родів військ і спеціальних військ;

- здійснено перехід до єдиної системи забезпечення усіх військових формувань.

На другому етапі передбачалося:

- відпрацювати та втілити в життя принципово нові системи: підготов­ка військ, комплектування Збройних сил особовим складом, оперативного, технічного, тилового та інших видів забезпечення військ.

На третьому етапі має відбутись:

- поступове переоснащення військ сучасними зразками озброєння, військової техніки;

- розробка та реалізація на практиці сучасних методів підготовки військ і ефективних способів їх застосування;

- створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними силами України.

Виконання заходів Програми сплановане так, що основна частина з них  упроваджена вже на першому та другому етапах.

Основні зусилля в реалізації Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України в минулі роки були зосереджені на створенні бази та необхідних передумов для вдосконалення системи управління, способів застосування і підготовки військ (сил), усіх видів забезпечення, організаційно-штатної структури.

Набутий за цей час досвід, визначення ролі та місця Збройних сил у загальній системі держави дали змогу підійти до створення принципово нової нормативно-правової бази для вирішення оборонних питань.

Серед інших основних законодавчих та нормативно-правових актів, розроблених фахівцями Міністерства оборони України, потрібно відзначити проект (нову редакцію) Воєнної доктрини України, проекти Законів України «Про оборону України», «Про Збройні сили України»; «Про загальну структуру і чисельність Збройних сил України», «Про військовий обов’язок і військову службу», загальновійськові статути Збройних сил України і ще цілу низку важливих документів, без прийняття яких неможливе подальше конструктивне будівництво і розвиток Збройних сил України та їх нормальна життєдіяльність.

Не менш важливим напрямом будівництва та розвитку Збройних сил України є удосконалення їх структури та чисельності.

На кінець 2000 р. Збройні сили України скоротили свою чисельність до 350 тисяч чоловік у складі трьох оперативних командувань, п’яти армійських, двох авіаційних корпусів та трьох корпусів ППО. Чисельність основних типів озброєння і військової техніки не перевищує чисельності, що визначена договором ЗЗСЄ.

Суттєвою різницею між змістом організаційних заходів, проведених у минулі роки і передбачених Державною програмою, є перехід від простого, так би мовити, арифметичного, механічного скорочення чисельності військовослужбовців у рамках наявної структури воєнних установ до структурної перебудови наших Збройних сил.

Головною метою Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України є створення нової моделі Збройних сил, оптимальних за чисельністю, мобільних, добре озброєних і всебічно оснащених.

У будівництві Збройних сил України Міністерство оборони використовує досвід війн і воєнних конфліктів минулого і сучасності, але цього не достатньо. Інтенсивний розвиток засобів збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил), який спостерігається останнім часом, призведе до кардинальних змін самого характеру воєнних дій і має враховуватись при розробці моделі сучасних Збройних сил України.

Структурна перебудова Збройних сил, що визначена Державною програмою, зачіпає усі ланки воєнних організацій, починаючи від центрального апарату Міністерства оборони України і закінчуючи окремими частинами.

Найважливішими значними заходами щодо оптимізації структур Збройних сил, проведених за минулий рік, треба вважати: переформування управлінь військових округів і Північного оперативно-територіального командування в оперативні командування. Створення ОК та чітке визначення його статусу, функцій і завдань знімає питання: хто відповідає за оборону, підготовку до оборони та результати воєнних дій на суші, в повітрі і навіть у морській зоні, що прилягає до узбережжя.

Створення ОК виключає проміжні ланки у загальній системі управління Збройних сил, тому що командувач військами ОК повністю відповідає за оборону в межах території. Залишається оптимальна ланка управління Генерального штабу ОК, що призведе до значного підвищення оперативності та ефективності управління військами в цілому.

Упродовж 1997-1998 рр. активно велася робота щодо створення функ­ціональних міжвидових структур, наприклад, таких, як мобільні сили.

Здійснювалося подальше реформування системи військової освіти шляхом поглиблення її інтеграції з цивільною освітою. Приводилися до оптимальних структур і чисельності системи технічного, тилового та інших видів забезпечення тощо. В цілому проведено організаційно-штатні заходи, що вже позначилося на підвищенні боєздатності з’єднань та частин.

У 1998-1999 рр. відповідно до вимог Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України здійснювалося подальше удосконалення організаційно-штатної структури військ (сил) та оптимізація чисельності особового складу.

Паралельно зі структурними змінами у складі Збройних сил протягом 1997-1998 рр. активно велися теоретичні розробки та практичне освоєння форм і способів застосування Збройних сил України. Це стало об’єктивною необхідністю. Не могло бути й мови про сліпе копіювання форм і способів застосування військ (сил), що використовувалися колишньою Радянською Армією. Нові воєнно-політичні реалії, оборонний характер Воєнної доктрини нашої держави, завдання Збройних сил України визначені Конституцією України, вимагають наполегливого творчого пошуку.

Одним із основних напрямів будівництва та розвитку Збройних сил України є удосконалення і підвищення ефективності системи управління зі створенням системи управління Збройних сил, яка була спроможна б без перебудови і розгортання додаткових органів управління забезпечити безперебійне, оперативне та стійке управління військами (силами).

Переглянуті й уточнені функції органів управління усіх ланок. Із затвердженням Президентом України Положень «Про Міністерство оборони Збройних сил України» і «Про Генеральний штаб Збройних сил України» значно розширені права Генерального штабу зі стратегічного планування, застосування Збройних сил та інших військових формувань держави.

На стадії завершення розробка такого важливого документа, як Державна програма розвитку озброєння та військової техніки, що безпосередньо пов’язана і грунтується на Державній програмі будівництва й розвитку ЗС України. Після її всебічної оцінки було визначено пріоритетні напрями розвитку озброєння та військової техніки і сплановані асигнування за цими напрямами.

У Державній програмі розвитку озброєння та військової техніки значна увага приділяється накресленню можливостей виробництва бойової техніки силами держави за замкнутим циклом, чіткому визначенню зразків озброєння і військової техніки, що вироблятимуться в кооперації з іншими державами, та тих, що закуповуватимуться. Активно здійснюється перебудова систем матеріально-технічного забезпечення військ (сил).

Міністерством оборони України було підготовлено матеріали щодо створення єдиної системи постачання матеріальних ресурсів усіх військових формувань держави.

Одним із важливих напрямів будівництва та розвитку Збройних сил України є подальше вдосконалення системи соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей. У цілому вдалося залишити на попередньому рівні соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей, хоча були спроби позбавити їх деяких пільг [6].

Міністр оборони України, генерал армії О.Кузьмук, аналізуючи результати виконання Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України, зазначив, що вона «… не може претендувати на абсолютну досконалість. Причиною переважної частини наявних у ній недоліків є те, що під час розробки цього документа не вдалося з достатньою ймовірністю передбачити економічний розвиток держави та спрогнозувати істотні зміни воєнно-політичноїситуаціїв Європі, свідкамияких ми стали останнім часом» [7].

Міністерство оборони України, інші органи військового управління, науково-дослідні організації та військово-навчальні заклади, з залученням центральних органів виконавчої влади, протягом 6 місяців працювали над пропозиціями щодо уточнення основних положень третього етапу Державної програми будівництва та розвитку ЗС України на період до 2005 року. Міністр оборони України, виступаючи на засіданні розширеної наради Робочої групи з уточнення «Державної програми будівництва та розвитку ЗС України» 21 лютого 2000 р. підкреслив, що незважаючи на всі труднощі, і в першу чергу економічного характеру, за останні три роки вдалося виконати понад 96% заходів, передбачених Планом реалізації Державної програми на цей період. Надалі в Україні реалізовуватиметься «Державна програма розвитку ЗС». У травні 2000 р. нові положення Програми були схвалені Радою національної безпеки і оборони України, а 28 липня 2000р. Указом Президента Програма була затверджена.

По суті Державна програма розвитку ЗС розпочала третій етап рефор­мування ЗС України, спрямований на удосконалення діючих елементів військового організму за рахунок поліпшення їх якісних параметрів. Державна програма розвитку ЗС до 2005 р., на відміну від попередніх, має певний механізм її виконання. Вона містить уточнений прогноз воєнно-політичної та воєнно-стратегічної ситуації у світі та поблизу кордонів України. На підставі цього прогнозу дійшли висновку про малоймовірність широкомасштабного застосування воєнної сили проти України у найближчій перспективі. Однак у певних умовах зберігається можливість виникнення локальних конфліктів на окремих ділянках (напрямах) її кордонів або втягування нашої держави у регіональні воєнні конфлікти. На цьому висновку базується положення Програми про відмову від організації «рівномірної кругової оборони» території держави і планується зосередити зусилля на відбитті можливої агресії лише на кількох оперативних напрямах, на яких можливе виникнення воєнної загрози.

Зміна воєнно-стратегічних підходів викликає необхідність адаптації функції Збройних сил України. У сучасних умовах вони мають забезпечувати стримування збройної агресії проти України та давати їй відсіч, забезпечувати охорону сухопутного і повітряного простору держави та територіального моря України. Нові функції необхідно закріпити на законодавчому рівні. Для цього у Верховну Раду України подані пропозиції для внесення змін у відповідні закони.

На підставі розширення функцій Збройних сил України у Державній програмі конкретизовані їхні завдання. Їх суть полягає у досягненні Збройними силами спроможності нейтралізувати воєнний конфлікт низької інтенсивності складом військ (сил) мирного часу та забезпеченні мобілізаційної готовності до ведення локальної або регіональної війни. Одночасно Збройні сили мають бути постійно готові до участі у миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій силами до однієї бригади (чисельністю 2-3 тис. чоловік).

Відповідно до завдань Збройних сил у Державній програмі уточнено їх структуру, встановлено раціональне співвідношення між видами Збройних сил та родами військ.

Так, структура Збройних сил України включає:

Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади і військового управління. У його підпорядкуванні перебувають Збройні сили України;

Генеральний штаб Збройних сил України як основний орган військового управління;

Види Збройних сил України – Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Війська протиповітряної оброни, Військово-морські сили;

об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил України.

Співвідношення чисельності особового складу між видами Збройних сил планується мати:

Сухопутні війська України – до 54%;

Військово-повітряні сили України – до 16%;

Війська протиповітряної оборони України – 13,5%;

Військово-морські сили України – до 4,5%%

Інші з’єднання, військові частини та установи, що не входять до видів Збройних сил України – до 12%.

Пріоритетним напрямом розвитку ЗС України є розробка перспективних систем, які б максимально відповідали вимогам сучасної збройної боротьби.

Види Збройних сил виконують свої завдання у тісній взаємодії між собою, застосовуючи специфічні засоби збройної боротьби, форми і способи ведення бойових дій, а також беруть участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, виконанні заходів по ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, наданні військової допомоги іншим державам, виконують заходи міжнародного військового співробітництва та міжнародних миротворчих операціях відповідно до міжнародних договорів.

Незалежно від того, що в даний період у Збройних силах України збережено чотиривидову структуру, найближчим часом передбачається проведення досліджень з наступним опрацюванням  відповідних пропозицій щодо поступового переходу Збройних сил України на тривидову структуру.

У зв’язку з тим, що функція стосовно оборони повітряного простору держави покладається переважно на Військово-повітряні сили та Війська протиповітряної оборони, вирішення цього вкрай важливого питання можливе за рахунок об’єднання зазначених військ. Тому не можна виключати, що такий крок може бути у подальшому здійснено за умов створення відповідних матеріальних і фінансових ресурсів.

Державною програмою передбачено також створення у складі Збройних сил на базі військових комендатур, підрозділів охорони та військової інспекції дорожнього руху військової поліції. Військова поліція має бути важливим компонентом системи підтримання правопорядку та військової дисципліни у Збройних силах, боротьби зі злочинністю. Крім того, її створення дасть змогу підвищити ефективність охорони важливих військових об’єктів та поліпшити якість патрульної дорожньої служби.

Зміни характеру збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил) у сучасних воєнних конфліктах викликали потребу мати у складі Збройних сил міжвидові компоненти за функціональним призначенням.

Саме тому Державною програмою передбачається створення у складі Збройних сил України функціональних структур: передові та основні сили оборони та стратегічні резерви.

Передові сили оборони – це найбоєздатна функціональна структура Збройних сил України, що призначена для негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та застосування у збройному конфлікті з метою його нейтралізації на ранній стадії і недопущення переростання у локальну або регіональну війну. До складу передових сил оборони входять: стратегічні неядерні сили стримування, сили швидкого реагування та війська прикриття.

Стратегічні неядерні сили стримування евентуального агресора від намірів застосувати проти України військову силу шляхом постійної загрози нанесення таких збитків, що не відповідатимуть очікуваним результатам агресії. Зокрема, до цих сил увійшла нещодавно створена 1-а ракетна дивізія.

Призначення сил швидкого реагування полягає у підтримці бойового потенціалу Збройних сил України на рівні, достатньому для запобігання агресії, та ведення самостійних операцій і бойових дій у збройних конфліктах або локальній війні. Основними завданнями сил швидкого реагування визначено: локалізація та воєнно-силова нейтралізація збройних конфліктів ще на ранній стадії, а також забезпечення розгортання основних сил оборони. До їх складу мають увійти найбільш боєздатні мобільні з’єднання і частини усіх Збройних сил, укомплектовані високопрофесійним особовим складом, сучасним озброєнням і військовою технікою. Державною програмою передбачається створення до кінця 2005 р. у Сухопутних військах корпусу швидкого реагування, у Військово-повітряних силах – авіаційної групи (оперативного призначення), у Військово-морських силах – ескадри різнорідних сил, що можуть виконувати завдання як окремо, так і у складі об’єднаного угруповання під єдиним керівництвом та у тісній взаємодії між собою.

Планами передбачаються зміни як у ЗС, так і в управлінських структурах. Замість дивізій будуть утворені бригади. У найближчі роки чотири-п’ять механізованих дивізій переформують у бригади. У Військово-повітряних силах будуть розформовані управлінські структури всіх авіадивізій і скорочено кількість авіаційних полків. Буде також розформована 43-я ракетна армія. Загалом заплановано скоротити близько 500 різних частин, а з бойового складу армії вивести значну кількість озброєння та техніки, зокрема 600 літаків (з них 250 бойових) та 400 гелікоптерів (з них 80 – ударних). Запропоновані заходи не потребують значних коштів, що у сучасних умовах є дуже важливою обставиною (мінімальні потреби ЗС на рік становлять 3 млрд грн у цінах 1999 р., а витрати з державного бюджету на оборону визначені у 2,4 млрд гривень. Причому 900 млн грн із цієї суми армія змушена заробити власними силами.

Чи вдасться Україні реалізувати плани реформування ЗС – залежить від перспектив економічного розвитку держави, збереження політичної та соціальної стабільності [8].