1.3. Національна безпека як система взаємопов’язаних складових

Найбільш плідним, на наш погляд, є підхід, що дає змогу досліджувати безпеку як  складну систему взаємопов’язаних складових – економічних, політичних, соціальних, екологічних, інформаційних, демографічних, воєнних тощо.

Національна безпека є складним соціальним явищем. По суті – це певний стан конкретної соціальної системи, що характеризує ступінь її стабільності.

Системний підхід до проблеми національної безпеки визначається системним характером суспільства та його структурних компонентів. Тільки визначивши систему зв’язків, їх специфіку та умови, що забезпечують їх нормальне функціонування, можна вести мову про збереження та підтримку стабільності даної соціальної системи.

«Система» (від грецького systema – ціле) – складене з частин з’єднання, сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один до одного, що утворюють певну цілісність, єдність... Кожна система характеризується не лише наявністю зв’язків і відносин між елементами, що її утворюють, але й нерозривною єдністю з навколишнім середовищем, у взаємодії з яким система виявляє свою цілісність.

Загальною для всіх систем є наявність відокремлених одне від одного об’єктів, явищ та процесів, що перебувають між собою у певних відносинах. Будь-які зв’язки системних об’єктів являють собою суперечливу взаємодію, що розгортається у просторі та часі.

Просторова характеристика різних систем дає змогу виділити зв’язки як внутрішнього, так і зовнішнього плану, класифікувати системи на відносно більш об’ємні та відносно менш об’ємні (наприклад, мова може йти про системи національної, субрегіональної, регіональної та глобальної безпеки).

Існування систем у просторі та часі потребує розгляду їх у процесі розвитку, тобто народження (виникнення), становлення, зрілості, періоду регресу та зникнення. Так само, як і аналіз будь-яких факторів (загроз), що впливають на стабільність соціальної системи, неможливий без чіткого визначення часового терміну їх дії. Відносний стан спокою дає можливість матерії, що рухається, структуруватися. Тому виникнення та існування будь-яких систем є необхідним наслідком стану відносної рівноваги.

Таким чином, постійне відтворення суттєвих для певної системи зв’язків, рис та особливостей є найважливішою умовою її існування. Саме тому головне завдання безпеки, як соціального явища, полягає у збереженні найбільш важливих для конкретної соціальної системи зв’язків.

Будь-яка система є не аморфною єдністю – вона має внутрішню структуру, складається з відповідної кількості елементів, розташованих у просторі та часі, які особливим чином взаємодіють між собою. Можна припустити, що кількість структурних елементів для кожної системи може змінюватись у певних межах, поза якими конкретна система або завершує своє існування, або переходить в іншу систему.

Суспільство, як і будь-яка його частина, є  складною системою, що характеризується нескінченною кількістю зв’язків, що відтворюють специфіку роду людського як біологічного виду, історичний характер взаємодії суспільства та природи, процеси обміну речовин й енергією між людьми та навколишнім середовищем, специфіку внутрішніх соціальних зв’язків. Будь-який соціальний організм має складну структуру, елементи якої, по суті, самі є складними системами зі своєю структурою, зв’язками та закономірностями розвитку.

Соціальні системи мають як спільні для усіх систем якості, так і специфічні риси.

До специфічних рис соціальних систем слід віднести:

1. Органічну взаємодію природних та соціальних зв’язків, вплив яких на життя суспільства у різні періоди людської історії та в конкретних ситуаціях – неоднаковий. (Стихійні лиха, епідемії, голодомори, екологічні катастрофи, демографічні вибухи можуть суттєво впливати на життя суспільства, оскільки і економічні кризи, революції, збройні конфлікти, у свою чергу, здатні порушити стабільність соціальної системи).

2. Наявність матеріальних та духовних начал, поєднаних діяльністю зі створення необхідних умов життя суспільства. У соціальних системах природні взаємозв’язки доповнюються (а не замінюються) соціальними. Тобто, будь-яке суспільство має як матеріальну, так і духовну складові, а на його розвиток впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори.

3. Елементи соціальної структури, у свою чергу, є складними підсистемами, що взаємодіють між собою не цілком, а лише деякими своїми рисами, якостями, функціями. А сам розвиток соціальних систем здійснюється як взаємопов’язаний процес появи нових елементів системи, встановлення взаємозв’язків між ними, формування нових якостей, рис та функцій.

4. На певному етапі розвитку суспільства до складу елементів соціальної системи слід відносити:

   • окрему особистість у складі суспільних відносин;

   • групу людей, які досить тривалий час перебувають у безпосередньому контакті (професійні, територіальні, інші, наприклад, козацтво);

   • соціально-етнічні утворення (на рівні роду, племені, етнічної групи, народності, нації);

   • прошарки, страти, касти, класи;

   • релігійні об’єднання;

   • державу чи угруповання взаємопов’язаних держав;

   • організації з чіткою структурою (політичні партії, рухи, союзи). Структурна диференціація суспільства є дуже виразним показником рівня його розвитку.

5. Елементи соціальної системи пов’язані між собою: генетичними зв’язками, ставленням до навколишнього середовища, прямою повторною взаємодією між собою.

6. Для соціальної системи суперечлива взаємодія елементів, підсистем, якостей, рис та функцій є важливою умовою її існування.

Між елементами соціальних систем існують зв’язки та відносини, що забезпечують її функціонування.

Соціальні зв’язки можна класифікувати як:

• внутрішні та зовнішні;

• основні та другорядні;

• просторові та часові;

• об’єктивні та суб’єктивні.

В існуючих публікаціях з проблем національної безпеки головний наголос зроблено на дослідженні безпеки певних елементів соціальної системи, а зв’язки між ними (тобто те, що характеризує стабільність систем, і що, як правило, піддається аналізу, а саме: характер міжнародних відносин, економічні, політичні, культурні зв’язки між різними суб’єктами безпеки і т. ін.) навіть не включаються у структуру поняття «національна безпека».

Важливим для суспільно-політичного аналізу є питання про характер зв’язків між елементами соціальної системи. Так, наприклад, тоталітарна держава існує виключно в умовах необмеженого придушення будь-якої ініціативи, що виявляється з боку особистості, соціальної або етнічної групи чи релігійного утворення. І в цьому випадку, безпека тоталітарної держави не дорівнює безпеці інших складових соціального організму. Навпаки, будь-який протест проти насильства правляче угруповання розглядатиме як загрозу власній безпеці, і саме тому на рівень суспільно-політичної свідомості такий протест буде подаватись у вигляді «загрози національній безпеці».

Інший приклад: етнічне чи релігійне угруповання намагається за допомогою сили вирішити існуючі проблеми, змінити своє становище серед інших соціальних суб’єктів, що призводить до сепаратистських рухів, кривавих війн та терористських засобів впливу на уряд.

В загальному вигляді система соціальних зв’язків виглядає як зв’яз­ки між:

• особистістю – особистістю;

• особистістю – соціальною групою (етнічною, релігійною, професійною та ін.);

• особистістю – політичним угрупованням;

• особистістю – державою;

• соціальною групою – соціальною групою;

• соціальною групою – державою;

• політичним угрупованням – державою;

• політичним угрупованням – політичним угрупованням;

• державою – державою;

• об’єднанням держав – окремою державою;

• об’єднанням держав – об’єднанням держав.

До найбільш негативних наслідків може призвести конфлікт між великими соціальними (етнічними, релігійними, політичними) групами людей або державними об’єднаннями.

Таким чином, зміна характеру соціальних зв’язків, перетворення  їх на конфліктні – впливає на загальний стан конкретного суспільства у вигляді різнорідних небезпек. Саме тому об’єктами безпеки завжди виступають не тільки реальні елементи соціальної системи, але й зв’язки між ними. 

Разом з тим слід підкреслити, що соціальні зв’язки відрізняються один від одного обсягом дії, тривалістю та можливими наслідками негативного впливу на суспільство. Так, економічну кризу та характер її негативних наслідків не можна порівняти із збройним конфліктом або екологічною кризою; революція не дорівнює техногенній катастрофі, а демографічні проблеми не можна співвіднести з інформаційною війною. Кожне з цих явищ має свого головного актора, специфічні причини виникнення та підпорядковане своїм законам.

Аналізуючи зв’язки соціальної системи, слід виділити в першу чергу зв’язки суспільства та природи.Вони діють постійно та мають найбільш широкий спектр впливу на всі без винятку елементи соціальної структури. Їх порушення (стан екологічного лиха чи екологічної катастрофи) негативно впливає на безпеку окремого соціуму або людства в цілому. Те  саме можна сказати і про природні катаклізми (бурі, тайфуни, посухи, землетруси, повені), техногенні аварії, що здатні у значних масштабах на тривалий термін погіршити умови життя суспільства (як це сталося з Чорнобильською аварією).

Важливе значення має географічне розташування країни (чи окремого соціуму), природні умови, наявність корисних копалин, зручних транспортних артерій тощо.

Далі слід виділити просторові зв’язки. 

Існування окремих соціальних систем у просторі вимагає дослідження розвитку міждержавних стосунків у геополітичному просторовому середовищі. Важливим компонентом просторових зв’язків є територіальні зв’язки. Їх можна виділити практично в усіх складових соціальної структури:

• збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів є важливою умовою нормального розвитку держави;

• спільність території проживання поєднує людей у те чи інше соціально-етнічне утворення (на рівні роду, племені, народності, нації);

• життєдіяльність конкретної особи відбувається на конкретній території, а такі суб’єктивні поняття як «рідний дім», «вітчизна», «батьківщина» – невід’ємна органічна складова індивідуальної свідомості;

• територіальні зв’язки так чи інакше впливають на життєдіяльність інших складових суспільства, таких як релігійні утворення (їх розташування залежить від територіального панування тієї чи іншої релігії), політичних об’єднань (територіальний принцип формування осередків), соціальних груп, прошарків тощо.

Структурні зв’язки– розкривають характер взаємодії та підлеглості між різними елементами соціальної системи й тенденції у їх змінах. Структурні зв’язки встановлюють «загальні правила гри».

У формуванні структурних зв’язків особливу роль відіграє держава. Вона є найбільш структурованим елементом соціальної системи, який формує органи виконавчої та законодавчої влади, впроваджує систему законодавчих актів, здійснює регулятивний вплив різних інститутів влади на хід соціальних процесів.

Розвиток соціальних процесів у другій половині ХХ ст. призвів до підвищення ролі наддержавних органів, що перебирають на себе значну частку національно-державних управлінських питань.

Розвиток демократичних процесів у країнах Заходу  реально поєднав інтереси особи, суспільства і держави. Західна модель безпеки держави-нації так само сумлінно захищала інтереси окремого громадянина, етнічної чи релігійної групи, як і держави в цілому. Інша ситуація притаманна тоталітарній чи псевдодемократичній моделі – де забезпечення безпеки держави, і в першу чергу її складових – є самодостатнім процесом. Державність є однією з найважливіших умов формування та розвитку націй – другого за важливістю компонента соціальної системи.

Нація та держава у загальносоціологічному контексті є головними формами організації сучасного світу. Сучасна філософська енциклопедія таким чином дає визначення нації: «Нація ( від латинського natio – народ, плем’я) – народ, який створив собі залежний від нього уряд і має у своєму розпорядженні територію, кордони, що більш-менш поважаються іншими націями.... Націю можуть утворювати декілька народів або частини різних народів (наприклад, Великобританія, Швейцарія)»[19].

Незважаючи на те, що нація і держава тісно пов’язані між собою, регулятивний характер державних зв’язків відрізняється від регулятивних зв’язків нації.

Націю утворюють територіальні, економічні та культурні зв’язки, особливості психічного складу, мови, національні почуття, традиції, дух, воля, самосвідомість, – тобто духовні зв’язки між людьми відіграють не менш важливу роль, ніж матеріальні.Інші складові соціальної системи – соціальні групи (етнічні, релігійні, професійні), політичні угруповання, особистості пов’язані між собою зв’язками, порушення яких викликає конфлікт і суттєво може вплинути на стабільність соціальної системи.

Безпека в широкому розумінні цього слова – це ступінь стабільності конкретної соціальної системи, а її забезпечення передбачає захист усіх її елементів, а також збереження та розвиток нормальних зв’язків між ними.

Сучасні підходи також враховують те, що зв’язки між окремими елементами соціальної системи мають свою специфіку залежно від тієї сфери життєдіяльності суспільства, де вони утворюються. Економічна, політична, соціальна, воєнна, демографічна, інформаційна, екологічна науково-технічна сфери специфічним чином впливають на стан суспільства. Саме тому останнім часом виділяються такі складові безпеки, як: економічна, політична, ідеологічна, соціальна, екологічна, військова, демографічна, інформаційна. Такий підхід використала молода Українська держава, він був закріплений у Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України у розділі 1.

У складній взаємодії різних складових безпеки (економічній, військовій, політичній, соціальній, екологічній, технологічній, інформаційній) роль кожної може змінюватися залежно від особливостей внутрішнього розвитку країни й міжнародної ситуації. Більше того, всі складові безпеки тісно взаємопов’язані. Тож спроба надати перевагу, приміром, воєнній безпеці, неминуче призведе до зміни економічної, соціальної, екологічної та інших складових. І ці зміни не завжди мають позитивний характер. Тимчасові вигоди можуть обернутися довготривалим програшем. Саме тому спроби полагодити етнічний, соціальний або релігійний конфлікт, що назріває в країні, за допомогою армії, покликаної перед усім боронити державу від зовнішньої агресії, спричинюють загальне погіршення ситуації, тривалі криваві війни на етнічній, соціальній чи релігійній основах.

Системний підхід до проблеми безпеки потребує розглядати дію будь-якої складової безпеки з точки зору її впливу на інші складові, а також враховувати особливості її прояву на національному та міжнародному рівнях. Тобто завжди потрібно прораховувати наслідки дії, наприклад, економічної нестабільності суспільства, можливості військової організації виконувати свою головну функцію, і навпаки – вміти реально оцінити ситуацію, коли надмірні заходи по перетворенню країни на «військовий табір» призводять до загострення соціальних конфліктів та погіршення економічного становища країни, як це мало місце у колишньому Радянському Союзі.

Діюча у колишньому СРСР система забезпечення безпеки з самого початку була орієнтована на пріоритет зовнішньої безпеки. Її головним компонентом була не економічна, політична чи соціальна, а насамперед військова безпека. Але й військова безпека трактувалася досить своєрідно. Перед Збройними силами колишнього Радянського Союзу було поставлене завдання, яке неможливо було виконати – треба було протистояти будь-якому супротивнику, будь-якій військовій коаліції, на будь-якому театрі військових дій з використанням усіх видів сучасних озброєнь.

В кінцевому підсумку колишній СРСР започаткував варіант забезпечення національної безпеки, коли досягнення військово-політичних цілей ставилося вище економічних можливостей держави, її спроможності реалізувати ці цілі на практиці. В результаті країна протягом останніх 60 років була перетворена на «єдиний військовий табір», військово-промисловий комплекс проковтнув значну частку валового національного продукту, а рівень безпеки держави визначався кількістю виготовлених танків, літаків, військових кораблів та ядерних ракет. За деяким оцінками закордонних фахівців, колишній СРСР витрачав на військові потреби від 25 до 35% (за різними джерелами ця цифра змінюється) валового національного продукту, тоді як США на ті самі цілі спрямовували 5,7%. І це за умови, коли національний прибуток колишнього СРСР не перевищував, за найоптимістичнішими прогнозами, 50% національного прибутку США. Отже, перед економікою були поставлені непосильні завдання (фахівці вважають, що тільки у стані війни держава  порівняно короткий термін, що не може перевищувати 4-6 років, може витрачати на військові потреби близько 40% валового національного продукту), а політичні лідери колишнього Радянського Союзу тримали найчисельнішу у світі армію (на     1 січня 1990 р. її заявлена чисельність становила 3 993 тис. чоловік), яка була озброєна величезною кількістю танків, літаків і т.ін. (СРСР мав 2 322 пускові установки МБР і БРПЛ, 3 207 бойових літаків фронтової авіації ВПС, 4 014 бойових вертольотів, у тому числі й ВМФ, 260 атомних підводних човнів, 157 великих надводних кораблів, 63 900 танків, 765 20 бронетранспортерів та бойових машин піхоти, 66 880 різноманітних артилерійських та реактивних систем (калібру 100 мм і більше) і т.д.

Однак гори зброї не змогли забезпечити безпеку і стабільність СРСР, вони лише прискорили крах економіки, загострили соціальні конфлікти, оскільки з року в рік планові дотації держави на соціальні потреби катастрофічно скорочувалися. Реакція правлячих кіл колишнього СРСР на загострення ситуації постійно запізнювалася, і коли вони, нарешті, вдавалися до конкретних дій, то цілком покладалися на пріоритетні можливості силової функції держави у розв’язанні будь-яких проблем, чи то внутрішніх, чи зовнішніх. Так, спроби зупинити дезінтеграційні тенденції за допомогою сили під час відомих тбіліських (1989 р.), бакинських (1990р.) і вільнюських (1991 р.) подій лише прискорювали наростання загальної політичної кризи. Серпневий путч 1991 р. довершив процес розпаду Радянського Союзу, і на час зустрічі глав трьох держав у Біловезькій Пущі СРСР уже практично припинив своє існування.

Таким чином, стан економічної, екологічної, соціальної, інформаційної, демографічної, воєнної безпеки залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників, а система її забезпечення не виключає застосування, у певних випадках, військової сили.  

Слід підкреслити, що за нормальних умов соціальна система на основі дії механізмів саморегуляції здатна забезпечити свою стабільність – тобто для конкретного суспільства завжди існують параметри, в межах яких забезпечується належний рівень безпеки, достатній для збереження стабільності.

Нормальними можна вважати економічні, соціальні, політичні, духовні, екологічні, інформаційні, технологічні та інші умови, що забезпечують прогресивний розвиток особистості, соціальної групи, держави, нації.

Екстремальні умови, як правило, виходять за межі можливостей природних регулятивних механізмів, ведуть до утворення та загострення конфліктів і завжди потребують втручання спеціально створених певних форм організації, у рамках яких реалізується діяльність суб’єктів безпеки.

Отже, дослідження характеру зв’язків між різними елементами соціальної системи дають змогу дійти висновків щодо стабільності  або нестабільності системи в цілому і, таким чином, визначати ступінь національної безпеки.

У системі національної безпеки ключове місце посідає військова безпека.

Незважаючи на зусилля світового співтовариства, війни та збройні конфлікти залишаються невід’ємною частиною зовнішньої політики багатьох країн світу. Саме тому національна безпека без надійного військового забезпечення не може бути повноцінною.

Під військовою безпекою слід розуміти такий стан країни і світу, при  якому можливість військового тиску чи агресії або відсутні, або є гарантії протидії цим загрозам. Здатність держави захищати свої інтереси, реалізовувати цілі, попереджати, нейтралізовувати, або відбивати збройний напад базуються на її військовій могутності.

На внутрішньому рівні військова безпека визначається можливістю забезпечення інтересів безпеки збройними силами держави (ЗС можуть виконувати внутрішню функцію – залучатися до військових операцій у середині країни). Зовнішній рівень передбачає здатність стримувати або протидіяти збройному нападу ззовні. Військова безпека залежить від рівня та стану збройних сил, ефективності дій систем безпеки регіонального та глобального рівня, членства держави у воєнно-політичних союзах.