1.6.2. Національні інтереси України

На нашу думку, до складу національних інтересів України слід віднести:

І. Фундаментальні національні інтереси.

Інтерес виживання народу України та незалежної Української держави.

Вище ми зазначали, що інтерес виживання виходить на перший план, коли виникає загроза масової руйнації країни, а можливості оперативного реагування з боку керівництва держави обмежені в часі. Як правило, такий сценарій є характерним для періоду збройного нападу ворожої держави. Але аналіз ситуації, що зараз склалася в Україні, свідчить про те, що ми маємо на порядку денному саме проблему виживання. Системна криза економіки, зростання злочинності, падіння життєвого рівня більшості населення України за межу малозабезпеченості, шалене зростання безробіття, люмпенізація населення, підвищення соціального напруження, руйнація культури та освіти, корумпованість та безвідповідальність державного апарату на тлі недостатньої дієздатності законодавчої гілки влади та постійної її конкуренції з виконавчою  блокує можливість прийняття оперативних рішень. Тому мова зараз йде саме про виживання народу та держави, а не про другорядні питання. 

Виходячи з фундаментального національного інтересу – виживання народу та держави,  можна визначити наступні цілі внутрішньої та зовнішньої політики:

• розвиток рівноправних стосунків (економічних, політичних, культурних) з країнами «близького» та «далекого» зарубіжжя;

• проведення протекціоністської зовнішньоекономічної політики, економізація зовнішньої політики в цілому;

• інтеграція у європейські та євроатлантичні структури (економічні, політичні, структури безпеки);

• формування консолідуючої ідеї, спрямованої на виживання народу та держави. Чітке визначення етапів досягнення тих чи інших цілей;

• розробка стислої за змістом, зрозумілої для більшості населення програми виходу з кризи та взяття відповідальності за її втілення у життя;

• пошук альтернативних джерел постачання енергоносіїв з метою забезпечення економічної безпеки держави;

• проведення заходів, націлених на підвищення централізованого управління економічними, політичними та соціальними процесами. Зміцнення всієї вертикалі управління;

• залучення на керівні посади, державницькі налаштованих, авторитетних фахівців, не пов’язаних з кримінальним світом та тіньовим бізнесом.

Реакція держави на проблему виживання має бути рішучою й відповідальною, бо обмежений термін часу не дає змоги проводити експерименти з програмами виходу з кризи.

ІІ. Життєво важливі національні інтереси.

Найближчим до інтересів виживання є інтерес збереження сприятливих природних умов існування українського народу та держави.

На відміну від інтересів виживання, що постають на порядок денний у той чи інший історичний період і діють, як правило, незначний відрізок часу, збереження нормальних зв’язків між природою та суспільством є постійно діючим та визначальним фактором розвитку соціуму. Природні умови та природні ресурси завжди були визначальним фактором існування суспільства, а боротьба за володіння ними чи перерозподіл цих ресурсів окреслювала головні точки зіткнення інтересів. Контроль над ресурсами у своїй країні та за межами її кордонів стоїть на першому плані довгострокової стратегії будь-якої країни, будь-якого політичного угруповання. Обмеженість природних ресурсів, негативний вплив на стан суспільства техногенних катастроф, забруднення навколишнього середовища створюють масштабні та довготривалі загрози і потребують чіткого визначення тактичних і стратегічних завдань держави. Жодна країна у світі не має таких негативних, обтяжливих для розвитку економіки та суспільства довгострокових проблем, з якими зіткнулася Україна наприкінці ХХ ст.:

• домінування енерго- та ресурсовитратного виробництва (вугільне, нафтопереробне, хімічне, сталеплавильне, металообробка) – на рівні технологій 50-х років.

• чорнобильська катастрофа, що вже тривалий час виснажує бюджет, а її масштабні негативні наслідки ще не один десяток років  впливатимуть на стан здоров’я населення;

• значне розповсюдження зон екологічного лиха;

• проблема питної води, збереження українських чорноземів, чистого повітря тощо.

Внаслідок інтенсивної індивідуальної діяльності промислових підприємств, залежно від розташування мінерально-сировинної енергетичної та паливної баз й інших умов, в Україні фахівці виділяють (на додаток до Чорнобиля) ще 8 техногенно найнебезпечніших регіонів, де накопичені значні об’єми різних промислових відходів. У межах цих регіонів (Донбас, Кривбас, металургійний Південь, Прикарпаття, Кременчук, Львівсько-Волинський басейн, Придніпров’я та Західний Донбас) сконцентровано 93,5% усіх промислових відходів. Складування техногенних продуктів негативно впливає на навколишнє середовище та здоров’я людей. Найбільші техногенні навантаження на одиницю площі та на одного жителя характерні для Донецької, Луганської, Дніпропетровської та Полтавської областей, причому в межах горно-, вуглепромислових та металургійних регіонів це навантаження набагато більше. Так, в окремих містах та промислових центрах техногенне навантаження на одного жителя має наступні  значення: (тис. тонн/чоловік) Алчевськ – 0,21; Горлівка – 1,11; Дніпродзержинськ – 0,32; Донецьк – 0,55; Єнакієве – 2,77; Запоріжжя – 0,15; Кременчук та Комсомольськ – 5,11; Кривий Ріг – 9,17; Лисичанськ – 1,37; Луганськ – 0,57; Макіївка – 1,27; Маріуполь – 5,54; Слов’янськ – 0,42; Торез – 0,50; Шахтарськ – 1.12. [62].

Розв’язання цих проблем потребує радикальних заходів і виваженої довгострокової політики – інакше всі плани розбудови Української держави та підвищення життєвого рівня населення  обернуться на утопію, красиву казку, ще один міф.

Світова тенденція на скорочення запасів природних ресурсів (у тому числі: питної води, чистого повітря та родючих земель) на тлі збільшення чисельності населення землі  визначатиме головні напрями міжнародних відносин та виникаючого напруження між країнами світу в ІІІ тисячолітті.

Створення сприятливих умов для консолідації громадян України, формування української нації та перетворення України в перспективі на державу-націю.

Слід зазначити, що формування нації та процес трансформації на державу-націю  потребує певного часу і реалізується не за рахунок політичних заяв чи асиміляційної політики, а є наслідком розвитку економічних, політичних, культурних зв’язків між регіонами країни; передбачає залучення до прийняття державних рішень населення і управлінського апарату регіонів та всебічний розвиток демократичного процесу.

Таким чином, цей інтерес передбачає досягнення наступних цілей:

• формування ефективної регіональної політики, забезпечення участі представників регіонів у всіх ланках влади, що приймають рішення з питань внутрішньої політики;

• створення дієвого механізму гарантування прав української нації та національних меншин України;

• розвиток демократичних процесів в Україні;

• невпинний рух до громадянського суспільства. Пріоритетна орієнтація органів державної влади на співпрацю з недержавними громадськими організаціями у вирішенні конкретних питань;

• розвиток органів самоуправління.

Підвищення економічного добробуту громадян України потребує вирішення таких завдань, як:

• створення умов для розвитку власного виробництва продуктів харчування та легкої промисловості;

• підтримка національного виробника;

• захист національного ринку товарів та послуг;

• реалізація заходів з підвищення купівельної спроможності населення України;

• створення нових робочих місць;

• проведення агресивної зовнішньоекономічної діяльності з відновлення старих та завоювання нових ринків збуту української продукції;

• створення сприятливих зовнішньополітичних умов для реалізації продукції українських виробників на  ринках СНД, Європи, Африки та Південної Америки;

• створення вільних економічних зон;

• розробка та впровадження в життя довгострокової стратегії перетворення України на транспортний коридор між Європою та Азією;

• запровадження скоординованої системи заходів щодо захисту соціально незахищених верств населення;

• підвищення ролі держави у перерозподілі надприбутку природних монополій та комерційних структур на користь програм освіти, культури, охорони здоров’я громадян;

• формування реєстру перспективних, конкурентоспроможних підприємств, цільова державна підтримка яких забезпечить виробництво необхідної продукції для внутрішнього та зовнішнього ринків.

Забезпечення внутрішньої та зовнішньої воєнної безпеки України.