2.3.4. Рада Європи

Значний внесок у розвиток інтеграційного процесу вносить Рада Європи – одна з найстаріших повоєнних міжнародних організацій. Вона була заснована у 1949 р. десятьма європейськими країнами з метою консолідації європейських держав після Другої світової війни на засадах зміцнення демократії та розвитку культурного співробітництва. Сьогодні Рада Європи виконує роль своєрідної школи демократії для європейських пост­комуністичних країн. Усі потенційні члени Ради Європи беруть на себе зобов’язання:

- сприяти зближенню народів Європи;

- забезпечувати права людини згідно з Європейською конвенцією з прав людини;

- сприяти розвитку демократії;

- дотримуватись свободи слова та свободи засобів масової інформації;

- захищати права національних меншин;

- надавати можливості кожній особі реалізувати свій потенціал упродовж життя.

Роль Ради Європи як одного з елементів міжнародної структури безпеки полягає насамперед у тому, що вона сприяє створенню умов, які перешкоджають виникненню конфліктних ситуацій. Її завданням також є формування свідомості людей на гуманістичних засадах демократії. Водночас РЄ не має реальних можливостей впливати на сучасні загрози і виклики військово-політичного характеру.

2.3.5. Організація з безпеки та співробітництва в Європі

Створення Організації з безпеки та співробітництва в Європі (до 1 січня 1995 р. НБСЄ) пов’язано з підписанням 1 серпня 1975 р. «Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі» на зустрічі глав держав і урядів у м. Гельсінкі. Даний документ включив основні угоди на міжнародно-правовому, військово-політичному, економічному та гуманітарному напрямах діяльності держав-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі. На зустрічі глав держав і урядів країн-учасниць НБСЄ в Будапешті (5-6 грудня 1994 р.) було прийнято рішення про перетворення НБСЄ на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

У підсумковому документі Стокгольмської конференції з роззброєння в Європі (17 січня 1984 р. – 19 листопада 1986 р.) країни-учасниці НБСЄ прийняли на себе політичні зобов’язання щодо реалізації погоджених заходів, спрямованих на зміцнення довіри й безпеки на континенті, що дістали подальшого розвитку у Віденських документах 1990, 1992 та 1994 років. Особливе значення для розвитку НБСЄ мала Паризька нарада глав європейських держав і урядів (19-21 листопада 1990 р.), де, крім Паризької хартії для нової Європи, були підписані Договір про звичайні збройні сили та спільна декларація 22 держав (членів НАТО та Організації Варшавського договору). Було також схвалено Віденський документ 1990 р. «Про заходи зміцнення довіри та безпеки». Цей документ прийняли у Москві (10 вересня – 4 жовтня 1991 р.) на третій заключній нараді Конференції з людського виміру НБСЄ (перша відбулася в 1989 р. в Парижі, друга – у 1990 р. у Копенгагені). Документи посилили роль цієї організації як гаранта пріоритету прав людини над суверенітетом держав. Учасники наради взяли на себе зобов’язання ставити питання дотримання прав людини вище принципу невтручання у внутрішні справи держав.

Важливою подією в розвитку загальноєвропейського процесу стала Гельсінкська зустріч на вищому рівні (9-10 липня 1992 р.), за рішенням якої був створений Форум НБСЄ як інститут для ведення постійних переговорів у складі представників усіх держав-учасниць наради. Прийнятий у Фінляндії документ «Виклик часу перетворень» зумовив початок переходу процесу розвитку НБСЄ в нову якість. З форуму політичного діалогу Нарада почала набирати рис трансрегіональної міжнародної структури, основними завданнями якої стали підтримка військово-політичної стабільності й розвиток співробітництва на просторі від м. Ванкувер до м. Владивосток.

НБСЄ було наділено широкими повноваженнями та різноманітними можливостями для вжиття заходів практичного характеру в сфері запобігання та врегулювання локальних і регіональних конфліктів. У схваленому на зустрічі Віденському документі 1992 р. дістали подальшого розвитку заходи зі зміцнення довіри та безпеки в Європі. Стокгольмська зустріч Ради міністрів закордонних справ (РМЗС) (14-15 грудня 1992 р.) продовжила процес трансформації НБСЄ в діючу регіональну організацію. Була заснована посада Генерального секретаря НБСЄ, покладено початок роботі віденської групи Комітету вищих посадових осіб, у рамках якої обговорюються всі поточні питання діяльності Наради.

Завданням підвищення ефективності НБСЄ в галузі миротворчості, врегулювання криз, протидії агресивному націоналізму була присвячена зустріч РМЗС у Римі (30 листопада – 1 грудня 1993 р.). Важливою подією в розвитку європейського процесу стала зустріч глав держав і урядів країн-учасниць НБСЄ, що відбулася 5-6 грудня 1994 р. в Будапешті, де було підписано пакет документів (Кодекс поведінки, Віденський документ 1994 р., документи про глобальний обмін військовою інформацією та  принципи нерозповсюдження зброї масового ураження), що сприяють створенню нової всеосяжної системи безпеки в Європі. Важливим підсумком будапештської зустрічі стало включення у документи ідеї розробки моделі загальної та всеосяжної безпеки для Європи XXI ст.

У сучасних умовах дедалі більше зростає значення внеску ОБСЄ у зміцнення міжнародної стабільності та безпеки. Корінні зміни військово-політичного клімату в Європі, проведення глибоких соціально-економічних реформ у східноєвропейських країнах і державах СНД, вступ до активної фази процесу західноєвропейської інтеграції призвели до трансформації стратегічної ситуації на континенті в цілому. Це спричинило, з одного боку, посилення нестабільності в Європі. У багатьох частинах регіону ОБСЄ почастішали випадки прояву агресивного націоналізму, що суперечать принципам і зобов’язанням, прийнятим державами-учасницями організації. З другого боку, міжнародному співтовариству відкрилися широкі можливості для конструктивного співробітництва, врегулювання суперечливих питань і конфліктів політичними засобами, шляхом діалогу, взаємоприйнятних компромісів, обов’язкових для виконання договорів і угод. Так, на засіданні Ради міністрів закордонних справ країн ОБСЄ в 1998 р. в м. Осло було досягнуто домовленості щодо врегулювання ключових питань адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) до нових умов, зважаючи на процес розширення НАТО. Проблема полягала в тому, що пропозиція США не включати озброєння та військову техніку нових членів до загального балансу збройних сил Північноатлантичного союзу на Європейському континенті певною мірою порушувала положення ДЗЗСЄ, підриваючи його групові механізми.

Підтвердженням посилення ролі ОБСЄ в забезпеченні європейської безпеки є факт передачі цій організації прав гаранта укладеного з ініціативи Європейського Союзу (ЄС) «Пакту про стабільність у Європі», а також здійснення політичного контролю за його реалізацією. Зважаючи на значний миротворчий потенціал, країни-учасниці прагнуть продовжити вдосконалення  правового статусу ОБСЄ. В цій галузі зусилля спрямовані насамперед на зміцнення позицій ОБСЄ як регіональної міжнародної організації, розширення її компетенції в питаннях, що стосуються прийняття політичних рішень, планування та проведення операцій з підтримки миру, забезпечення контролю над озброєннями та процесом роззброювання, вдосконалювання і зміцнення довіри й безпеки. ОБСЄ як регіональна структура є найширшою за своїм складом організацією у сфері безпеки в Європі, що також включає Канаду та США, і відіграє суттєву роль у сприянні миру й стабільності, поглибленні спільної безпеки через співробітництво, зміцнення демократії та прав людини в Європі.

Ключовим напрямом діяльності ОБСЄ, як і раніше, залишаються питання раннього попередження конфліктів і превентивної дипломатії. Діяльність організації свідчить про практичні кроки з переорієнтації зусиль організації на вирішення конкретних завдань попередження і врегулювання криз нового покоління, передусім міжетнічних. Ширше використовуються наявні в її розпорядженні інструменти реагування на виникаючі конфліктні ситуації, зокрема такі, як конвенція з примирення й арбітражу, місії на місцях. У практичному плані ОБСЄ активно бере участь у врегулюванні кризових ситуацій у грузино-осетинському та грузино-абхазькому конфліктах, у Придністров’ї, Таджикистані, активно працює над вирішенням етнічних питань у державах Балтії.

Присутність місій ОБСЄ в цих регіонах сприяє стабілізації обстановки на місцях, запобіганню поширення конфліктів і захисту прав людини. У даний час загальна кількість місій ОБСЄ, що діють на місцях, збільшилася до десяти.

У своєму розвитку ця організація підійшла до розгляду власної концепції миротворчості, розробки параметрів взаємодії з окремими країнами або групами країн у сфері проведення миротворчих операцій, а також більш конкретного підходу до питань співробітництва ОБСЄ в цій галузі з іншими міжнародними організаціями: ООН, НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), ЄС, СНД.

Організація сприяє розробці нової, заснованої на співробітництві моделі всеосяжної європейської безпеки. Розширюються контакти і практичне співробітництво з Секретаріатом ООН, Верховним комісаром ООН з питань прав людини, Верховним комісаром ООН у справах біженців, а також з Економічною комісією ООН у справах Європи та Міжнародним комітетом Червоного хреста у розв’язанні цілої низки проблем, у тому числі з надання підтримки в роботі місій ОБСЄ. Організація  розвиває також співробітництво з Радою Європи у сфері прав людини та проблем національних меншин. Крім того, ОБСЄ підтримує контакти з Радою євроатлантичного партнерства (РЄАП) з питань підтримки миру, розширює контакти з СНД, взаємодіє з інститутами, створеними в результаті підписання договорів і угод у військовій галузі. Так, організація через Центр із запобігання конфліктам (ЦЗК) надає підтримку консультативній комісії з відкритого неба (Договір по відкритому небу) і спільній консультативній групі (Договір про звичайні збройні сили в Європі) в адміністративному забезпеченні. ОБСЄ продовжує зміцнювати контакти й обмінюватися інформацією з державами, що не входять до її складу (Японія, Корейська Народно-Демократична Республіка, Алжир, Єгипет, Ізраїль, Марокко, Туніс).

У рамках ОБСЄ здійснюється наступне:

- особистий представник діючого голови по Нагірному Карабаху проводить регулярні зустрічі з владою Азербайджану та Вірменії, готує пропозиції Групі планування високого рівня щодо врегулювання конфлікту;

- особистий представник діючого голови по Албанії (колишній канцлер Австрії Франц Враніцький) проводить консультації та допомагає у сфері демократизації, розвитку незалежних ЗМІ, а також у підготовці до виборів і спостерігає за їхнім проведенням;

- у Білорусі працює група наглядачів-консультантів, до завдань якої належить сприяння місцевій владі в розвитку демократичних інститутів і дотриманні ними прийнятих у рамках ОБСЄ зобов’язань.

Незважаючи на війну в Югославії та Чечні, прийняття нової Стратегічної концепції НАТО та рішення Росії змінити основні положення Концепції національної безпеки та воєнної доктрини, сьогодні світове співтовариство зробило значний крок вперед у справі зміцнення європейської безпеки. 18-19 грудня 1999 р. в Стамбулі відбулася зустріч 54 глав держав та урядів держав-учасниць ОБСЄ – останнього у ХХ ст. європейського форуму подібного рівня та значення. Її учасники підписали «Хартію європейської безпеки», адаптований Договір про звичайні збройні сили в Європі та підсумкову Стамбульську декларацію.

Саміту передувала дворічна переговорна робота, але вже на самому початку виявилися суттєві розбіжності між державами-учасницями як щодо самої концепції європейської безпеки, так і ролі ОБСЄ. Росія вважала, що підсумковий документ саміту (Хартія європейської безпеки) має бути вагомим, політично обов’язковим документом, в якому відображені принципові основи відносин держав та організацій у Європі. В документі закріплюється центральна роль ОБСЄ при формуванні в Європі системи рівної та неподільної безпеки.

Деякі держави під час роботи над Хартією намагалися сконцентрувати оперативний потенціал ОБСЄ на протидії внутрішнім конфліктам. Пропонувалися теорії «гуманітарних інтервенцій» та «нового інтернаціоналізму». Інші намагалися зосередити увагу ОБСЄ виключно на питаннях дотримання прав людини. Діяльність Організації в цьому напрямі є одним із найважливіших аспектів, але не можна обмежити роль ОБСЄ суто правозахисними питаннями.

Хартія європейської безпеки, що була підписана на саміті, визначила основи європейської взаємодії на початку ХХI ст. Вона є вагомим документом, який за своїм політичним значенням можна порівняти з Гельсінкським Заключним актом та Паризькою хартією. Її положення дають змогу розглядати Хартію як своєрідний «кодекс поведінки» держав-учасниць ОБСЄ. Основа цього кодексу – повна відповідність Статуту ООН та Гельсінкському Заключному акту. Незважаючи на спроби окремих держав ревізувати основоположні принципи міждержавних відносин, саміт підтвердив такі принципи, як повага суверенної рівності держав, їх територіальної неподільності, незастосування сили або погрози силою, невтручання у внутрішні справи тощо. Відповідно до Хартії взаємини держав мають будуватися в дусі солідарності та партнерства. Це передбачає взаємодопомогу, але тільки на прохання або за згодою відповідної держави-учасниці на прийняття такої допомоги, і, таким чином, обмежуються можливості свавільного втручання через механізми ОБСЄ у внутрішні справи держави. У Хартії підкреслено, що процес розширення блоків не повинен завдавати шкоди безпеці держав-учасниць ОБСЄ, та підтверджено право на нейтралітет.

Іншим важливим елементом Хартії є фіксація в ній правил взаємодії міжнародних організацій у регіоні ОБСЄ на основі Статуту ООН та Гельсінкського Заключного акта в дусі транспарентності та прогнозованості. Вони закріплені в спеціальному оперативному додатку до Хартії – «Плат­формі безпеки, що грунтується на співробітництві», ініціатором якої був Європейський Союз. У Хартії зазначено, що всі зобов’язання, прийняті в рамках ОБСЄ, рівною мірою поширюються на кожну державу-учасницю. Узгоджено також рамочні формулювання щодо можливої ролі ОБСЄ в діяльності з підтримання миру.

Держави-учасниці підтвердили необхідність збереження правил консенсусу як основи діяльності Організації, що зміцнило оперативний потенціал ОБСЄ. Посилено роль її колективних органів, Секретаріату. Схвалено ряд нових механізмів: на пропозицію США буде створено РЕАКТ (групу екстреної експертної допомоги державам-учасницям ОБСЄ, що її передбачається задіяти на випадок виникнення докризових та кризових ситуацій). РЕАКТ сприятиме підвищенню ефективності та оперативності діяльності Організації. Політичний мандат, сформульований в Хартії, передбачає, що РЕАКТ не стане «інтервенціоністською» силою ОБСЄ, а функціонуватиме відповідно до мандатів, які видаватимуться колективними органами на основі консенсусних рішень і за згодою держави, що його прийматиме. Була знайдена можливість вийти на компромісні рішення з цілої низки непростих проблем.

У зв’язку з утворенням в рамках ОБСЄ невійськових формувань – гуманітарного корпусу швидкого реагування як засобу превентивної дипломатії – організація набуває нових ширших можливостей та повноважень.

У прийнятій на саміті підсумковій політичній декларації відображені реалії сьогоднішньої Європи. У Хартії йдеться про необхідність для ОБСЄ тісно співпрацювати з НАТО, Радою Європи, ОЧЕС та іншими міжнародними організаціями. Крім того, Стамбульська декларація визначила «гарячі точки» Європи. Для України особливо важливим є те, що в Декларації згадано її позитивну роль у вирішенні Придністровського конфлікту, а також зазначено про успішний, поки що єдиний випадок діяльності місії ОБСЄ, яка повністю виконала тут своє завдання.

Під час саміту глави держав і урядів країн ОБСЄ доручили Форуму всебічно вивчити та проаналізувати проблему неконтрольованого розповсюдження та дестабілізуючого накопичення легких озброєнь і стрілецької зброї (ЛОСЗ), що створює загрозу для миру і стабільності на просторі ОБСЄ. Очікується, що результатом такої роботи стане вироблення низки заходів, спрямованих, зокрема, на забезпечення ефективного застосування механізмів прикордонного та митного контролю з метою запобігання незаконному обігу ЛОСЗ, розширення співробітництва та обміну відповідною інформацією між країнами ОБСЄ.

Видатним успіхом саміту є підписання Угоди про адаптацію Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) та схвалення оновленого Віденського документа про заходи довіри для подальшої роботи. Йдеться про те, що відпрацьована протягом останніх років на переговорах у Відні нова система обмежень п’яти категорій важкого озброєння й техніки (танки, бронемашини, артилерія, бойові літаки та ударні гелікоптери) дозволить надійно забезпечити стабільність, прогнозованість та транспарентність у військовій діяльності переважної більшості держав на Європейському континенті. Водночас закріплюється розумний баланс кількості озброєнь держав-учасниць на регіональному рівні, а також відвертається можливість гонки звичайних озброєнь та створення дестабілізуючої концентрації бойової техніки – і відповідно збройних сил.

Суть адаптації ДЗЗСЄ полягає у переході від зонально-групової (блокової) системи обмежень за п’ятьма категоріями звичайних озброєнь до системи національно-територіальних лімітів для кожної держави-учасниці, що дасть змогу значно посилити воєнну стабільність та прогнозованість. Так, Білорусь погодилася підтримувати квоти по озброєннях, що не перевищує максимальних норм учасників договору. Ліміти по сухопутному угрупованню мають також дорівнювати нормам інших учасників договору.

Словаччина взяла на себе політичні зобов’язання знизити свої норми з озброєння та військової техніки сухопутних сил. Не пізніше кінця 2003 р. наземна компонента збройних сил Словаччини матиме 323 бойові танки, 643 бойові машини піхоти (БМП), 383 артилерійські установки. Проте республіка зберігає за собою право при тимчасовому розгортанні доводити угруповання до 459 танків, 723 БМП і 420 артсистем.

Чехія зобов’язується знизити квоту не пізніше 2002 р.: по танках – до 795 одиниць, по БМП – до 1252, артсистемах – до 657. Республіка залишає за собою право при тимчасовому розгортанні збільшувати кількість броньотехніки: танків – на 459, БМП – на 723 одиниць, артилерійських систем – на 420.

В Угорщині відповідно до підписаних документів  до кінця 2002 р. має бути не більше 710 бойових танків, 1560 БМП, 750 артсистем. Але за необхідності вона може збільшити квоти ще на 459 танків, 723 БМП і 420 артилерійських систем.

Підписуючи документ, польські військові та дипломати внесли застереження, що Варшава не заперечуватиме проти виділених норм, якщо Росія підтримуватиме діючий рівень військових сил у Калінінградській області, а Білорусь не відмовиться від своїх заявлених норм відповідно до договору. Кількість озброєнь і військової техніки сухопутних військ республіки до кінця 2001 р. становитиме: танків – 1577, БМП – 780 і не пізніше ніж до кінця 2002 р. артустановки будуть скорочені до 1370 одиниць. Крім того, угруповання може бути посилене ще 459 танками, 723 БМП, 420 артсистемами.

Для Росії, що в цілому зберігає свої рівні озброєнь, вводяться нові фланги – ЛенВО без Псковської області та ПКВО без Волгоградської, Астраханської та частини Ростовської областей. У цій зоні діятиме режим, що відрізняється від інших районів застосування ДЗЗСЄ, його мета – запобігти дестабілізуючій концентрації звичайних озброєнь та бойової техніки. У своєму виступі російський представник, витримуючи загальний контекст і враховуючи настрої присутніх, заявив, що відповідно до політичних зобов’язань і зусиль держав-членів договору, виступаючи за стабільність у Центральній Європі, Росія демонструє стриманість у рамках установлених норм, включаючи й рівень військ у Калінінградській та Псковській областях. У російській декларації підкреслено, що нинішня військово-політична обстановка не передбачає планів і намірів щодо посилення військових угруповань як повітряних сил, так і наземних. Проте РФ може за необхідності проводити оперативне посилення і розгортання сил, але в рамках механізму ДЗЗСЄ. Молдова й Україна також підтвердили свою згоду з пунктами договору.

Особливе місце в переговорному процесі посідає підписаний у рамках ДЗЗСЄ між Росією та Грузією договір про скорочення баз РФ на території Грузії, відповідно до якого російська сторона взяла на себе зобов’язання не пізніше 31 грудня 2000 р. зменшити кількість озброєнь і військової техніки угруповання, розташованого в Грузії, до 153 танків, 241 БМП і 140 артилерійських систем.

Як відомо, у зв’язку з війною в Чечні Росія значно перевищила рівні своїх сил для флангового району. Тому перший заступник начальника Генштабу Валерій Манілов, коментуючи результати стамбульської зустрічі, заявив, що РФ виконає умови адаптованого Договору зі звичайних збройних сил у Європі після завершення контртерористичної операції в Чечні. Генерал наголосив, що Росія усвідомлює перевищення квот з озброєнь стосовно флангових обмежень і «виведе з регіону війська в місця їхньої постійної дислокації». Проте в Ічкерії на постійній основі залишаться «ті з’єднання і частини, що зобов’язані будуть захищати інтереси Росії на цій ділянці в загальній системі оборони нашої країни».

Стамбульський саміт посідає особливе місце в історії Європи. Форум підсумував цілий період європейської історії, де основні події вершились шляхом кривавих війн, розколу, обману та страждань народів. Шлях мирного вирішення міждержавних конфліктів дуже часто підмінявся аргументами грубої сили.

Сьогодні, після саміту, з’явились підстави дивитись у майбутнє з оптимізмом. Підтвердження всіма державами-учасницями ОБСЄ прихильності принципам Статуту ООН та Гельсінкського Заключного акта означає, що основою відносин у Європі залишаються цивілізовані норми співіснування – повага суверенної рівності держав, їх територіальної цілісності, недоторканості кордонів, незастосування сили або погроз сили, мирне врегулювання суперечливих питань, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини тощо.

Таким чином, послідовно розвиваючись і вирішуючи нові завдання, ОБСЄ продовжує пошук свого особливого місця в європейській архітектурі безпеки. У цієї організації, на думку більшості держав-учасниць, є реальні можливості стати однією з основних складових у плані забезпечення безпеки і стабільності в Європі.

Водночас діяльність організації не завжди є досить ефективною. Так, дотепер не погоджені положення, що стосуються зв’язків між політичним процесом врегулювання конфлікту й діями сил «третьої сторони», питання спостереження ОБСЄ за такими силами, а також надання їм матеріально-фінансової допомоги. Поки ще недостатньо ефективна діяльність місій організації з подолання суперечностей на території колишньої Югославії, у Нагірному Карабаху, Албанії, Косово. Проблеми ОБСЄ у галузі миротворчості пов’язані з тим, що її практична діяльність у цій сфері ще відстає від розвитку військово-політичної ситуації в районах локальних збройних конфліктів. Це зумовлено насамперед недостатньою узгодженістю роботи механізмів організації та проведенням оперативних консультацій країн-учасниць ОБСЄ з прийняття термінових рішень і вжиття необхідних заходів у критичних ситуаціях.

Ряд країн-учасниць організації виступають за істотне зміцнення миротворчого потенціалу й наділення її діючими механізмами самостійної участі в запобіганні та врегулюванні конфліктів. З погляду керівництва цих країн, ОБСЄ є унікальним загальноєвропейським інститутом. Решта інститутів та організацій в Європі, у тому числі НАТО і ЗЄС, поступаються ОБСЄ за широтою функціонального профілю та географічного охоплення. Проте поєднання у рамах однієї структури країн, що мають принципові розбіжності в підходах до проблеми забезпечення європейської безпеки, значно ускладнює досягнення консенсусу між членами ОБСЄ і знижує її роль серед інших міжнародних та європейських організацій. Посилення ефективності ОБСЄ деякі країни вбачають у тому, щоб цей інститут став центром прийняття найважливіших політичних рішень, що поєднує і координує діяльність Ради євроатлантичного партнерства, Європейського Союзу, Ради Європи, НАТО, Західноєвропейського Союзу. Наскільки реальними є такі пропозиції – покаже майбутнє.

Фінансування ОБСЄ здійснюється за рахунок внесків усіх країн-учасниць. При цьому по 9% вносять Росія, США, Франція, Німеччина, Італія та Великобританія. Загальна сума бюджету ОБСЄ на 1997 р. становила 661,4 млн. австрійських шилінгів (близько 66 млн. доларів США). Бюджет на 1998 р. був прийнятий у розмірі 944,1 млн австрійських шилінгів (близько 94 млн. доларів США).