- •Теоретичні засади загальної концепції національної безпеки України Вступ
- •1.1. Національна безпека – історико-теоретичний контекст проблеми
- •1.2. Категоріальний апарат теорії національної безпеки
- •1.2.1. Фактори впливу на стан безпеки.
- •1.2.2. Об’єкти національної безпеки
- •1.2.3. Суб’єкти безпеки
- •1.3. Національна безпека як система взаємопов’язаних складових
- •1.3.1. Внутрішній та зовнішній аспекти безпеки
- •1.3.2 Системи забезпечення безпеки (інституційний вимір)
- •1.4.1. Функції системи забезпечення безпеки
- •1.4.2. Система забезпечення військової безпеки
- •1.4.3. Міжнародні системи військової безпеки
- •1.5. Внутрішні та зовнішні загрози національній безпеці у військово-політичній сфері
- •1.6. Національні інтереси – базова категорія
- •1.6.1. Природа та види національних інтересів
- •1.6.2. Національні інтереси України
- •1.7. Аналіз існуючих і можливих загроз національній безпеці України у воєнно-політичній сфері
- •Література
- •2. Геополітичні зміни сучасної системи міжнародної безпеки
- •2.1. Характер системи міжнародних відносин
- •2.2. Теоретичні засади створення міжнародних структур безпеки
- •2.3. Аналіз впливу міжнародних організацій та режимів на стан і перспективи розвитку простору безпеки
- •2.3.1. Організація Об’єднаних Націй
- •2.3.2. Європейський Союз
- •2.3.3. Західноєвропейський Союз
- •2.3.4. Рада Європи
- •2.3.5. Організація з безпеки та співробітництва в Європі
- •2.3.6. Північноатлантичний союз
- •2.3.7. Договір про колективну безпеку
- •2.5. Рольова функція держави в системі міжнародних відносин
- •2.6. Військово-політичні аспекти безпеки транспортних коридорів
- •Література
- •3. Україна в регіональних та глобальних системах безпеки
- •3.1. Участь України в роботі оон, співпраця з Радою Європи, обсє, єс-зєс, нато
- •3.1.1. Україна – оон
- •3.1.2. Україна – Рада Європи
- •3.1.3. Україна – обсє
- •3.1.4. Україна – єс-зєс
- •3.1.5. Україна – нато
- •3.2. Регіональна складова глобальної системи безпеки
- •3.2.1. Країни Балтії: досвід інтеграції у європейські та євроатлантичні структури
- •3.3. Двосторонній рівень міжнародних стосунків у контексті формування регіональних та глобальних систем безпеки
- •3.3.1. Стратегія України в стосунках з рф
- •3.3.2. Україна – сша
- •3.3.3. Україна – Польща
- •Література
- •4. Розбудова Збройних Сил УкраЇни – проблеми та перспективи розвитку
- •4.1. Досвід країн Центральної та Східної Європи у проведенні військової реформи
- •4.1.1. Головні напрями військової реформи у країнах Центральної та Східної Європи
- •4.2. Порівняльний аналіз військової реформи в Україні та Російській Федерації
- •4.2.1. Концептуальні підходи України та Росії до забезпечення національної безпеки
- •4.2.2. Структурна перебудова Збройних сил
- •4.3. Демократичний контроль над збройними силами
- •4.3.1. Досвід країн Центральної та Східної Європи у встановленні демократичного контролю над силовими структурами
- •4.3.2. Підходи рф до проблеми цивільного контролю над зс
- •4.3.3. Стан та перспективи становлення цивільного контролю в Україні
- •Література
3.3.2. Україна – сша
Стратегічним партнером України є Сполучені Штати Америки.
Міждержавні стосунки між двома країнами пройшли складний період відносин – від прохолодного сприйняття української незалежності у 1990-1991 рр.(ще у липні 1991р. президент США Дж.Буш старший закликав Україну «не ділити Радянський Союз та не давати «сепаратизму» переваг над демократією»), шаленого тиску на Україну в питанні позбавлення ядерної зброї у 1991-1993 рр. – до міжнародної підтримки України та усвідомлення її значення, як одного з визначальних факторів миру і стабільності в Європі. Зараз США активно підтримують територіальну цілісність та незалежність Української держави. Україна за обсягом американської допомоги іноземним країнам постійно перебуває на третьому-четвертому місці – серед країн світу і на першому – серед інших пострадянських держав. Майже в усіх важливих національних та міжнародних документах США, що стосуються або оцінки сучасних міжнародних відносин, або розробки зовнішньополітичної стратегії – окремим розділом визначається політика Америки щодо України. Тобто, українсько-американське стратегічне партнерство базується на спільних інтересах у галузі принципових питань безпеки і має необхідний потенціал для подальшого розвитку. Слід однак зауважити, що у певних політичних колах США зберігається ностальгія за минулою практикою взаємодії з єдиним центральним урядом, якого більше не існує, а також сприйняття українсько-американських відносин обов’язково через призму російської реакції на ті чи інші питання двосторонніх стосунків. Разом з тим, українсько-російсько-американський трикутник дозволяє Україні певною мірою гасити хвилі силового тиску з боку Росії, спираючись на підтримку Сполучених Штатів Америки.
3.3.3. Україна – Польща
Ще одним офіційно-визнаним стратегічним партнером України є Республіка Польща.
Польський Сейм одним з перших (31 серпня 1991 р.) визнав незалежність України. У своїй постанові з цього приводу Сейм висловив впевненість, що незалежна Україна буде йти шляхом демократичних змін, що створюють умови добросусідського всебічного міжнародного співробітництва між Польщею та Україною. Вікові нашарування проблем між двома народами поступово втратили гостроту завдяки розвитку нових процесів Європи. Україна і Польща дістали можливість розвивати свої міждержавні стосунки як суверенні та рівноправні країни, що мають спільні кордони, спільні інтереси і змушені співіснувати одна з одною в історичній перспективі. Між двома країнами був підписаний Договір про добросусідство, дружні взаємини та співробітництво. Зважаючи на те, що Польща після розпаду СРСР взяла на себе специфічну роль провайдера західноєвропейської політики стосовно постсоціалістичних країн, а також особливе значення приділяла зміні західноєвропейського ставлення до України, відносини між обома країнами були багатосторонніми, партнерськими і переслідували стратегічні цілі – інтеграції України у європейські та євроатлантичні структури. Однак, наскільки вони збережуть стратегічне значення для обох держав після вступу Польщі в НАТО та ЄС – покаже час.
Інші стратегічні партнери України за багатьма ознаками є «потенційно стратегічними». З огляду на проблеми забезпечення всіх складових аспектів безпеки України, як країни регіонального рівня, розвиток рівноправних, партнерських стосунків з країнами, що безпосередньо межують з нею набувають стратегічного значення.
Таким чином, розвиток світової та європейської безпеки зараз перебуває на перехресті взаємовиключних тенденцій і характеризується значною мірою невизначеністю.