Письмо до громади

[...] Настиг час і для нас, славні галичане, великого по­рання і єднання народного; настиг час, і це остатній. Не так-то я розумію остатній, щоб ми, залишивши тепер ті громадські роботи, про котрі я толкую, мусіли конечне і загибати,— бо справді, коли віриш серцем у якусь безсмерт- ню Русь, що тілько настрадалась, а не перевелася, коли віриш у якогось генія народного, то не скажеш що наше буття тілько від хвилі одної, від пори залежить; але от що я міркую: коли надобляється найприхильніша хвиля до діяння, треба ж з неї і користати, треба вбезпечнити собі найближче наше будуще; а то може довго ждатимем другої.

Бо озирніться тілько навкруги себе, славні галичане, по­ведіть оком по настоящих діяннях світа! Чи не видите, як скрізь по світу бореться сліпа власть із добуваючимися на волю, мовби з-під землі, народніми правами, як у світі ва­житься питання: чи давня тьма, чи вольний дух народній має панувати на землі? Чи не вбачаєте, як у сусідстві коло нас борються оба томителі наші, як ляхи підняли розпач­ливо оружжє напротив царату? Чи не дочуваєтесь ридаю­чого голосу від братії нашої: москаль нас немилосердне катує, славна Україна від москаля гине? [...] А все це, зміркуйте, домагається і від нас голосного одозвання: маєм показати, що ми народ вільний і милуючий волю; маєм зи- явити, що ми не вбачаєм для себе добре ні з ляхом, ні з москалем, а що в своїй хаті знаєм і свою правду; маєм до­вести появно цілому світові, що ми справді народ великий, знаючий себе, перелічивший свої голови, народ дозрілий говорити за себе; а так об’явившись вижидати супокійно і без ляку хоч би яких перетворів політичних.

Єднаннє народне, за яке серцем вступаюсь, єсть споко- ханнє над усе добра народнього, залишивши всяку особис­тість, це єсть зв’язок непремінний з нашою закордонською ріднею в літературному і всякому духовному згляді, а так односердне прямованнє усього руського народу до спільної мети, т. є. освіти і добра убогого нашого люду. Єднаннє таке єсть для нас конечністю; не з’єднавшись, не полічившись,

401

кілько нас є одного родку і одної «рові на Божому світі, не маєм що і виглядати, не маєм що і рахувати на якесь щас­ливе будуще, на якесь становище в сім’ї народів, а особливо коли зберуться такі холоднокрові судді, що судитимуть не по правді, а по проявах, по конечності. А порою до цього діла єсть теперішня хвиля, коли оттепер недавно почули ми страшний голос від братії нашої. Послухайте, рідні браття галичане, нашої нужди; довідайтесь, кілько терпить Украї­на від москаля, як убогі діти її катуються, як її орли-сини з рідної домівки у далекий Сибір проганяються; навіть рід­ним .словом їй обізватись і рідну пісню проспівати лютий москаль не дозволяє, що ніхто з передущих катів їй не бо­рони^.—Справді, коли є такГ хвилі в життю-'народнім, де він єднається, де приходить до пізнання своєї особистості і своєї цілості, то настигла для нас така хвиля із тим страш­ним одзивом братів наших. Оттепер-то нам єднатись, а єд­наючись, голосно об’явити: Знайте народи! І ми народ ве­ликий, і нас є не абикілько, а мілійони ви на нас забули, а ми перелічили свої голови, порахували наші скарби народні; так як і ми вміємо боліти, коли братів наших катують, бо ми чуєм, що ми одного роду, одної крові, що їх недоля, то наша недоля.— А об’явитись маєм не словом, а ділом, а першою проявою нашого єднання і самопізнання має бути, по своєму розуму, поміч наша духовна, яку знесем братні нашій.

Славні галичане! чи пам’ятали ми на те, що всяка Кра­їна має свої дорогі і коштовні особності, що всі вони мають у літературі, в тому найширшому образі душі народної, появитись, а що до того діла треба спільності, спільного злучення всіх сил? А з язиком нашим що ми вдіяли? Ви на­гадуєте собі, як то запекло ми ляхам боронили, як вони стали нашу річ яко «паггесге» до польської мови причис- лювати: що ось-то ми маєм свій особний малоруський язик, яким говорить 15 міліонів, і перевертали на доказ цього і Миклосича і всю слав’янську філологію! А чи стояли ми за цю правду і ділом? Чи не прибрали ми собі якийсь новови- думаний язик, що не був ані язиком пам’ятників, ані цер­ковним, та й у котрім не було ані одної прикмети малору- щини, і назвали його виробленим? Ми і не турбувались за те, що браття наші обробляють чистий язик народній русь­кий! А як прийшлось відповісти, коли нам хто закинув, що ми, маючи такий чудний язик, котрим і наші браття пишуть, його залишаєм, то ми казали, чи не те, що ось-то ми маєм свій особний галицький язик і ним пишем, або що ми маєм свій на підставі церковщини вироблений язик? А знаєте, світ який? Ти пусти тілько яке слово, а тут вже його і під-

402

хопиди, розібрали і випровадили такі річі, що і не сподівав­ся. Чи не так же то й вийшло? — Переверніть, будьте лас­каві, ті картки «Рггедіади», де єсть переведений із «Современника» артикул: «Вгак іакіи роїііуегпе^о», та й читайте! Чи не дорікає нам той москаль (М. Чернишевсь- ■кий.— Ред.) справедливо (хоч багато він там наговорив не­розумного, що щось, на чудо, небога зляшений): що ми од- іриваемся від спільності з нашими братами на Вкраїні, не обробляєм разом із ними письменне наше слово, що там у кількох чудних письмах виявилось і в устах незвичайних писателів так споважніло, а хочем заводити для себе окре- мішню літературу, не маючи за собою ані одного поважного голосу? Но не такі то річі випровадив інший москаль («Русь­кий вестник», М. Катков.—Ред.) .Під безпечним крилом «все­російського батюшки» давай на наших братів репетувати: «Що ви, українці, загадали за мрію, особну малоруську словесність виробляти? чи ви не видіте, як намагаються наші браття галичане, щоб то все зближатись до письмен­ного язика московського». А тоді що осталось нашим брат- тям — звісно нерівні сили — говорити, як не те: «що ось галичане добиваються тепер до тої мети, до котрої вони вже прийшли, т. є. до єдності політичної із Москвою, а їм (укра­їнцям) нема вже ніякої перешкоди оброблювати своє окре- мішнє слово» (гл. Основу II, том 1861). Но тут найшлась ще інша вимовка: українці пишуть іншою правописсю, не та­кою, як ми! Господи святий! Правописі мають нівечити те добро святе, що ти народові подарував, це есть: спільну його мову! Но як же видається наконець ся химерна видум­ка: «Що ми з нашими братами на одній дорозі; тілько в однім тім розходимся, що вони синтезою, а ми аналізою га­даєм доходити єдинства літературного». Чи справді на тих основах, що ми приняли до вироблення нашого язика, при­йшла б та єдність за тисячу літ?* [...] Був то час, коли га­рячими слізьми заридали українські наші браття по утраті великого батька, дорогого кобзаря Тараса Шевченка, коли вони мов посиротілі діти згорнулись тим кріпче до себе і поприсягали на його могилі провадити дальше зачате ним діло розбудженого слова і духа... Добилась ся звістка і до

* Ми звикли у всім задивлятися на інших народів: тілько тут за­були. Всі народи виробляють тим способом свої язики, що беругь за основу одно найкраще, найплодніше наріччя, котре приймаючи засоби і від інших нарічій в устах писателів поважніє і стаеться письменним язиком народу. Так виробили французи свій язнк на підставі сівер* ного, так німці на підставі саксонського наріччя. А нам трудно при­водиться прийняти язик Шевченка, Вовчка, Куліша, це есть чигрпнсь- ко-полтавське наріччя! — Авт.

403

нашої Галичини... Мало хто із наших старших голов пока­зав, що його та утрата обходила, бо справді дуже маленько хто І знав, що це був за Тарас Шевченко! Одна тілько мо­лоді», чудом Божим, приняла щирий уділ у тім жалю та болю братів своїх рідних і невдоволена поверховнім духом жизні нашої народної, шукає глибших основ і знаходить їх в єднанню і спільній праці з Україною, та горстка, що вирвавшись із нашого товариства, прямує тепер так-то яв­но особнім путем!

Такі то дві громадки людей виділились, славні галичане, із нашого товариства, хоч може вони ще з великими об’ява­ми не виступили, але бо і до того не настиг був час! Перша громадка приклонників Москви — невеличка; друга, при- клонників єдності всенародної руської далеко більша і з зростає з дня на день... І котрій-то з них судиться на га­лицькій руській землі дожити самсонської сили? Як ува­жаєте, чи не тій більшій і взмагаючійся?!..

Так, як наша Галичина, задрімала була і Україна, утом­лена довгими огненними пробами, тілько задрімала пізніше.

І сон же в неї не був такий твердий та довгий,— відпочив­ши, зірвалась до нової праці, раньше від нас встала, бо ве­личний дух її не давав довго спочивати! І сон же то мусів бути якийсь чудний, коли по нім вийшла вона така одмі- кеина! Вона, що перш обзивалась тілько кров’ю та шаблю­кою, що жила тілько в гарцях на полі і на морі, зробилась тиха, миролюбива, завіщающа любов всесвітню... Які б то вже задушевні річі виспівував Тарас, далекі вони від вся­кої грубої, низької тенденції,— так і тут була вибита прак­тичність: спів його був голошений мовою цього люду і мав до нього назад добратись, як від нього був перенятий. І тут то показалось, що нова філософія, видобута із цього люду, устоялась. Хоч проста була форма всіх праць літератур­них—величній дух тих творів придбав їм значеннє у світа: кобзу Тараса почула вся Слав’янщина — а прості оповідан­ня Вовчкові дожились кількох переводів. Так розвивається література на Вкраїні! Нема там двох літератур: особної для учених чи «образованних», а особної для люду: над Тарасовою Катериною плаче і учений українець і простий селянин, а світ читаючи дивується. А нам захотілось аж дві мати: «для образованних і для простонародія»,— та хоч «образованна» (чи як там) наша література, не маєм у иій ані одної картини, щоб нею повеличатись могли перед ні! не маєм навіть одної книжки, щоб самі її охоче читали, коли вдруге її не друкуєм.— Поглянім тепер на громадські порядковання! Чи і Україні заходяться построю- ьати касина, виготовлювати балі? Ні, мої любі! — Вони

всіми силами беруться до шкіл, аби добрі шкілки по селах були, у яких би діти не туману, а праведного світла до го­лови набрали,—о такі школи вони стараються, щоб через них вони народ, а народ їх порозумів, щоб їх спокохав, по­любив як братів старших. Такий славний та глибокоучений Куліш не встидається писати простого букваря, не встила­ються писати молоді люде, академіки,— що звичайне горд- ливі! Нехай би тілько судилась більша свобода Україні, здивувався б цілий світ, що то за невидане товариство, що так глибоко перейнялося одною гадкою спільного добра, зувидів би мов на папері, як основна, органічна праця може спасти і увеличити народ!

От, славні галичане, той взір, по якому мн перетворити маєм нашу жизнь! І наш скарб, наша краса, наша сила, ніг­де, як у нашім люді, котрий такий самісінький, як на Укра­їні, хоч може від довшої і тяжчої неволі під ляхами трохи І потеряв із питомої, чудної уроди.

Порозуміймо це, славні галичане, порозуміймо щирим серцем! — Коли хочем та виглядаєм долі нашій неньці, свя­тій Русі, коли хочем добра убогому нашому людові, коли хочем бути його правдивими братами і добродіями, то прн- хилімся там душею, де видім, де вбачаєм, що для добра і для щасливої будучності руського народу працюється; ува­жаймо велику працю України за свою власну; приближімся до нашого люду, заберімся щиро до його освіти, до шкіл народніх; не відлучаймося від України в літературі, прий­мім їх твори яко плід власного духа: уживаймо з ними одної письменної мови, котра вже тілько має за собою по­ваги; не допускаймо, щоб були в нас поділи, щоб молодіж, вилучаючися із нашого товариства, сама йшла дорогою, що веде до добра і до спасення Русі, щоб вичікувала часу, коли їй прийдеться говорити та діяти! А як так перетвориться наша жизнь, тоді скажем сміло, що ми живем і працюєм, для щасливої будучності,— хоч би аж нашим внукам її діждати судилося!..

ПРИМІТКИ

Розумник Гонорський

От издателей. Вперше надруковано: «Украинский всстннк», 1816. Кн. 1. Подається за першодруком.

Живописная проза. Вперше надруковано: «Украинский всстннк», 1916. Кн. 1. Подається за першодруком.

Нечто о нашей «Жнвописной прозе» и о ньшешнем состоянии рус* ской словесности вообще. Вперше надруковано: «Украинский вестник»,

1816. Кн. 12. Подається скорочено за першодруком.

Сочинения Акима Нахимова. Вперше надруковано: «Украинский вестник», 1816, Кн. 1, 2. Подається скорочено за першодруком.

Козаки и Богдан Хмельницкий. Вперше надруковано: «Украинский вестник», 1817. Кн. 8. Подається скорочено за першодруком.

Євграф Філомафітський

Опьіт по двум способам (аналитическому и синтетическому) судить и оценивать по достоинству зстетические произведения как древних, так и нових стихотворцев. Вперше надруковано: «Украинский вестннк», 1816. Кн. 9. Подається уривок за першодруком.

Харьковский театр. Вперше надруковано: «Украинский вестннк»,

1816. Кн. 12. Подається за першодруком.

Василь Маслович

Несколько слов об одном из «Двух опьітов в словесности». Вперше надруковано: «Украинский вестник», 1817. Кн. 10. Подається за першо­друком.

Олексій Льовшин

Письма из Малороссии. Вперше надруковане: «Украинский вест* ник», 1816. Кн. 10. Подається уривок за першодруком.

Петро Гу лак-А ртемовський

Писулька до того, котрий що божого місяця «Українського гінця» («Украинский вестник») по всіх усюдах розсилає. Вперше надруковано: «Украинский вестник», 1819. Кн. 9. Подається за кн.: Гу лак-А ртсмов• ський Петро. Євген Гребінка. Поетичні твори. Повісті та оповідання. К, 1984. С. 48—50.

Нечто для сочинителей. Вперше надруковано: «Украинский вест­ник», 1819. Кн. 9. Подається за першодруком.

Лист до редактора журналу «Вестник Европьі». Вперше надрукова­но в передмові до балади «Рибалка»: «Вестннк Европи», 1827, Ка 20. Подається за цим виданням.

Олександр Склабовський

О пользе и цели поззии. Вперше надруковано: «Украинскнй жур­нал». Кн. 1—3. Подається скорочено за першодруком.

406

Іван Кулжинський

Некоторьіе замечания касательно истории и характера малороссий­ской поззии, Вперше надруковано: «Украинский журнал», 1825. Кн. 1—3. Подається скорочено за першодруком.

Іван Кронеберг

Отрьівки. Вперше надруковано у кн/. Кронеберг И. Амалтея. X., 1825; Кронеберг II. Минерва. X., 1835. Ч. 1. Подається вибірково за першодруком.

Олексій Павловський

Гра м мати ка малороссийского наречия. СПб., 1818. Уривок з перед­мови подається за першодруком.

Микола Цертелев

О старинньїх малороссийских песнях. Вперше надруковано у кн.: Цертелев Н. Опьіт собрання станинних малороссийских песней. СП6-, 1819. Подається за першодруком.

Ізмаїл Срезневський

Несколько замечаний о критике. Вперше надруковано (без підпису): «Украинский альманах». X., 1831. Подається за першодруком.

Передмова. Вперше надруковано (під 'Заголовком «Любителям сла- вяниишьі»): Украинский сборник И. 11. Срезневского. X., 1838. Ч. 1. По­дається за першодруком.

Взгляд на памятники украинской народной словесности. Вперше на­друковано: Учен. зап. Московского ун-та. М, 1834. Ч. 5. С. 134— 150. Подається скорочено за першодруком.

Об историческом значеним русской народной поззии. Вперше на­друковано: «Москвитянпн», 1644, № 3. Подається скорочено за цим ви­данням.

Лист до О. М. Бодянського. Подається за виданням: Письма Срез­невского к Бодянскому. М., 1892.

Григорій Квітка-Основ’яненко

Супліка до пана іздателя. Вперше надруковано: «Утренняя звезда». X., 1833. Кн. 2. Подається за вид.: Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори: У 6 т. К-, 1957. Т. 6.

Письмо к издателям «Русского вестника». Вперше надруковано «Москвитянин», 1849, №20, Кн. 2. Ч. 6. Подається за вид.: Квітка- Основ’яненко Г. Ф. Твори: У 6 т. К-, 1957. Т. 6. Д

Мемуарьі Евстратня Мякушкина. Вперше надруковано: «Совремев* ник», 1841. Т. 21. Кн. 1. Подається за вид.: Квітка-Основ'яненкі Г. Ф. Твори: У 6 т. К-, 1957. Т. 6.

Листи до П. О. Плетньова, М. П. Погодіна, М. О. Максимовича, А. О. Краєвського, Т. Г. Шевченка. Подаються за вид.: Квітка- в’яненко Г. Ф. Твори: У 6 т. К., 1957. Т. 6.

і Євген Гребінка

Малороссийские повести, расскаланние Грнцьком Основьяненком. Вперше надруковано (у скороченому вигляді): «Северная пчела»,

16 листопада. Подасіься аа вид.: Гребінка Є. II. Гнорн: У 3 т Щ 1981. Т. 3.

Маиороссмйсная васнльковсчая повесть «Твердовский». Вперше ва*

друковано: «Северная пчела», 1837, 13 листопада. Подається ва вид.; Гребінка 6. 77. Твори: У 3 т. К., 1981. Т. 3.

Провинциальньїе театри. Вперше надруковано: «Литературная га­зета», 1840, № 85. Подається скорочено за вид.: Гребінка 6. П. Твори: У 2 т. К., 1981. Т. 3.

Так собі до земляків. До зобачення. Вперше надруковано: альма­нах «Ластівка», СПб., 1841. Подається за цим виданням.

Афанасій Чужбинський

Критика. Вперше надруковано в журналі «Москвитянин», М., 1841. Ч. 5. Подається скорочено за першодруком.

Михайло Максимович

Передмова до збірки «Малороссийские песни». Вперше надрукова­но в кн.: Малороссийские песни, изданньїе М. Максимовичем. М„ 1827. Подається скорочено за першодруком.

О стихотворениях червонорусских. Вперше надруковано в альмана­сі «Киевлянин», 1841. Кн. 2. Подається скорочено за першодруком.

О правописании малороссийского язьїка. Вперше надруковано в альманасі «Киевлянин». К, 1841. Т. 2. Подається скорочено за першо­друком.

[Полемическое обозрение малороссийской словесности]. Вперше на­друковано як частина оглядової статті В. Науменка «К пятидесятиле- тию со дня смерти Йвана Петровича Котляревского»: «Киевская стари­на», 1888, т. 23. Подається у скороченому вигляді за цим виданням.

Трезвон о Квиткиной «Марусе». Вперше надруковано в журналі «Ки­евская старина», 1893, № 8. Подається за цим виданням.

Лист до Т. Г. Шевченка. Подається за вид.: Листи до Т. Г. Шев­ченка. 1840—1861. К., 1962.

Осип Бодянський

Лист до Т. Г. Шевченка. Подається за вид.: Листи до Т. Г. Шев­ченка. 1840-1861. К, 1962.

Федір Євецький

Малороссийская письменность. Вперше надруковано в «Денница, лн­тературная газета». Варшава, 1843, Ш 3. Подається за першодруком.

Амвросій Метлинський

Заметки относительно южнорусского язьїка. Вперше надруковано у збірці «Думки и песни та ще де-що Амвросия Могили». X., 1839. По­дається скорочено за цим виданням.

Предисловие. Вперше надруковано в «Южном русском сборнике», X., 1848. Подається за першодруком.

Предисловие. Вперше надруковано в зб. «Народние южнорусские песни». К-, 1854. Подається скорочено за першодруком.

Маркіян Шашкевич

Азбука і абецадло. Вийшла анонімно брошурою «Азбука і аЬезаЙо» в Перемишлі 1836 р. Подається в перекладі з польської за вид.: іПашкевин Маркіян, Вагилевич Іван, Головацький Яків. Твори. К., 1982.

Руське весілля. Вперше надруковано в альманасі «Русалка Дністро­вая», Будин, 1837. Подається за вид.: Шашкевич Маркіян, Вагилевич Іван, Го.ювацький Яків. Твори. К, 1982.

408