\ сучасників, як своїх по національності, так і чужих. П Петрову ми вкажемо ириміри з російського письменст­ва котре, гадаємо собі, певно він краще знає, ніж яке ін­ше європейське. Тим то ми за доказами не підемо ні в ан­глійське, ні в французьке, ні в німецьке письменство. Пуш­кін виступив на ниву письменства під великим впливом дрібних поетів Франції. На творах Лєрмонтова різко від­свічує вплив Шіллера, Гете, Шатобріяна, а в кінці найбіль­ше всього Байрона. А на творах Гоголя хіба не видно вили­ву Мольєра? Хіба нема нащадкового генеалогічного зв’яз­ку між «Онегіним» Пушкіна, «Героєм нашого времени» Лєрмонтова, «Рудними* Тургенева або хоч і «Базарова». Радимо п. Петрову, коли може, зазирнути ще в письменст­во чехів або поляків: чи нема часом на Міцкевичевих «ОгіасІасН» впливу Байрона або його «Рап Тасіеизг» впли­ву Гете?

Отак само і українське письменство не могло бути воль­ним від впливу попередніх європейських письменств, не могло не користуватись ними і переймати у них Але ж п. Петров силкується довести про іншу якусь несамостій­ність. У нього виходить ніби так, що трохи не всі українські письменники переймали у російських письменників і тво­рили не своє, а, бачте, попросту чуже, найбільш російське, перероблювали на свій лад.

[...] Безконечно кріпка духово, безконечно багата при­рода того народу, з котрого при таких тяжких обставинах вийшли і виходять українські письменники, оці правдиві мученики за любов до родини і народу! Народ, котрий дав звітові українське письменство XIX віку—такий народ по­віки «не вмре, не поляже», бо на сторожі коло нього буде стояти його рідне слово!

Критичний огляд української (руської) драматичної літератури

Ніхто не споритиме против того, ЩО українська драма­тична література не може хвалитися, що вона має багаиько творів, але вона має своє минувши, свою історію: д< які українські драматичні твори не одну сотню разів гралися на сцені; а вже через се одно українська драматична Літе­ратура заслуговує того, щоб зробити їй критичний огляд. Д. Куліш, печатаючи в «Основі* «Обзори української сло* весности», двома-трьома словами згадав про драматичні твори Котляревського, але замітка його не дала нам пев­ного розуміння, вона тільки й сказала, що Котляревський

863

_і;ЯГЗ!,л_Г. дві п’єсн: «Наталку Полтавку» і «Москаля Чарів- мп» і шо н'сса сі «держатся на сцені до сих пор больше зі своя костюми я иапевм». Нижче побачимо, наскільки є пммнкю річ д. Куліша Про драматичні твори Гоголя- л*тьм і Кухаренка публіка довідалась тільки в р. 1861 і 1162. коли твори їх, написані трохи не за піввіку назад, явилися наяечатанмми в «Основі» 1861 р. («Основа» кн. 1] і 12 і 1862 р„ «Основа», кн. 2.)

Хто перш усіх почав писати про українські драматичні твори сказати дуже трудно. Д. Куліш, говорячи раз, що Го­тель писав свого «Простака» перш ніж Котляревський на- мсав «Москаля Чарівника», удруге через кілька стрічок додяс так: «Ми ие знаємо запевне, котра з снх двох п’єс і«Простак» і «Москаль-Чарівиик») написана попереду. Знати і для вірної речи, нема вірних підстав; вірно тільки те. шо твори Котляревського стали відомими світові рані­ше. ніж «Простак» Гоголя, через що ми й будемо вважати Котляревського яко першого українського драматичного писателя Хоча для нас все одно, хто б не почав першим пи­сати драматичні твори українською мовою: чи Котляревсь­кий. чи Гоголь! — від сего діла ие перемінити! — головна річ б тім. що обидва писателі — і Котляревський і Гоголь — жили, мислили і писали в однім і тім же часі, як в українсь­кій шляхті (дворянстві) панували одні і ті ж ідеї, один і той порядок, як духовне життя української інтелігенції, «оминувши життя національне, пішло іншою кривою доро­гою і виявило себе вповні пустим, як українське панство, ■яряуаши в ліность, любило спочивати на праці, змоченій потом і кров'ю своїх темних братів-кріпаків.

! Котляревський, і Гоголь вповні були дітьми свого ча­су, котрий вповні виявився і на їх творах. І Котляревський, і Готом свої драматичні твори писали задля панських театрів: Котляревський — для театру Рєпніна, а Гоголь для гг;і ■ г у Трощинського!.. Се панство зі своїми, двораками- вл яхтою любило забавлятись, потішатись творами Котля­ревського і Гоголя; сміялось над мовою і звичаями того народу, котрий поїв і кормив його А Котляревський і Го­голь по своїй душевній простоті не зрозуміли, да навряд чи й могли зрозуміти, що догоджаючи такими способами явивм, кмі роблять великий гріх, великий переступ проти в народу, противсебе

Правда. %а се ие можна строго винуватити панства, не «мкім абсолютно нападати і на писателів,— винуватий тут кто н-іііий 3 часу Котляревського минуло більш ЗО літ; иу&яік» зробила великий духовний постуй, погляд її і дум- МІ {/('МіКИЛИСЬ, ми ще й ие зовсім, а ще й тепер усюди

панує літературний монополь, меценатство і лакейство.

(...] Видима річ, що вся п’єса збудована на ефектах і романтичних случаях і не диво, що й дійові лнця часто нирнуть в німецьку сентиментальність, про котру наш русь- кий народ зроду не чув і не знає, за що й хвала Богові! Із дійових лиць оперетки тільки в однім Вознім бачимо вірний тип того українського перевертня,., який частенько стрічає­ться ще й теперички, хоч в іншім виді і краще замаскова­ний. В Возі іім Котляревського ніколи не вмре образ тих старих, багатих нежонатих, котрі так нагле, без сорому сватаються до молодих убогих дівчат Сей старий і зно­шений люд ніколи не задумується над тим, що любов і мо­лодість велика святиня, що їх треба все поважати з гли­бини серця. На таких людей, як возний, не мас ніякого впливу пословиця, котрою одповіла Наталка, що «кінь знайся з конем!» Натури таких возних так глибоко загруз­ли в безпутті, що їм і в голову не прийде, що шлюб старих з молодими, будучи присилуваним, єсть великий мораль­ний переступ.

От тому то мені й здається, що одпір возного од Натал­ки — єсть щось чудне, невірне... Нехай собі возний буде й добрим чоловіком, а все-таки добрість його буває тільки там, де він вбачає власну користь, натура його не снособна зродити що-небудь таке, де б не було ніякої для його са­мого користі.

Характер Наталки інде єсть вірний гірний справжності; але вона як і мати її часто говорять речі, яких не почуєш в українськім народі. Одначе і Терпелиха і Наталка менше несуть нісенітницею, ніж Петро. Петро ні по селу, ні по городу заводить річ з Макогоненком, про те. де він бував і що видав... Вся сцена (дія 2, яв. VI і VII) не тільки що лншня і не потрібна для п’єси, а таки просто чудна! Особ­ливо речі Петра з Макогоненком «о нашій кумедії, де бу­ли і Маруся і Климовський і Грицько. * Ні! ні один чоло вік в такій пригоді, як Петро, довідавшись, шо його люба йде за другого заміж, ие станс- в ту саму мяяуту розводити речі про що інше і говорити так рівнодукіио, як Петро! де Ще з ким? з женихом своєї любої! Тут Котляревський но грішив проти чоловічої натур*.

Що за чоловік Макогояенко і яшяі у його характер, вірно сказав Микола, говорячи про його тая «Майогом*-ико чоловік і добрий був бн, так бід*. — *нтр»й, ** ШШт, І на всі сторони мотається, де не посіє, там уродиться» Од­наче автор не всюди рівно видержав сей характер

Показуючи подробицю усіх невіриостея, які < у «Натал­ці», нема на що. Народні в в ест тільки шсиі ба & т* йме

46»

•КИТ

З

ПаігМГ»> ^2 на сцеа

ма — — во** а*г *Т11ійЯіе гпгб-

к ягчгмаав г*г кава вів ікіпк аа г і ^3 млі Ччеш : _ч'л\ ' мйу апсвіті. Тстт і і®®У одвовї-

—лаЩШ. Віл

лі#'^ /7-7: *--''-.77: через що|

ч^---- ~ ««пкїажзь, я©** *** - .^го жмтвмеї

— «««*— ОР

¹ * —- -.^*їгґ—_-—-

— вовв * *і

м *• ■> Ш.т-ЩЩ іТф****®'

авиив »і-~сУ ^т р^ї^Т⁴¹⁴¹ ■ "

т%»*» -$езе- и^ру&а пре-1

а* п—Д і 'іі«аі лбе-

і І» валета **виі <^*^жЯі* ^<?^ЯПТим часом «есжь Іааі¹ ^ ■*-.,, увм» ■? *** _% солдата.

^Т7*“ ' Ніцці їмставвав •******£» нова ве

се*■ «ЧИЙ Тггвва •о**?®'' _діг свата. ч.<аВУ ' , .двм юп. Содд³ • _ _Т~

«» «Ж» ж муц» і ічого «Ч

ІТегт і ****\

• С ВЯШИЖі

—. .Д. »шйшг«м^ Фаїтаа же. хж * х оак. • ■ «ото лі-

»ч . „ .... яш-к — -г т-г ШОО Н€ с-» ~—г ’ __; _жж_

ЦЙбвіК 'ФіТГТМ— ~.^!- - ^І—¹ •• _.-. сЛОИ — вв

яаЬ» ІЕх юоа?” содват и*у Тет*** ^{3 фп}' ш о*( » звада?* Паишмв тчтзмож) ¹ ваво-

«н. шиг пак* илії»»¹* * ^с*®^{е 1}.^^ІЛ.^ь. ктрка раааі г** * «*. ■» у 6ш у деорі ц^_

«л » 7 *« стрпв 5«^м і горіхва зашу-

яі які лп ж і^атк_ А го^ію вже а ¹ --- ^

мш. ІГанаау Чгі-»ж> сшп ; :*аз>ч ^^ .^справді х хя аг* Іаіаі Чгір*в готов «|агк —- ₌ . _0<г_ЖВШ|_а «арг. вх Теяа ае анрвйа. радиш» вожу все

Дмк «Кава г-зд-м»*. ., ...

хп а» та Кршаеуіоі асмсп в ^са* “ хрирава тр} ик Кава ааа авпа аошаїь вас»' _

вся» Іі^ат. ш обргзом Тегаав зовсім сего ве достяг.

уврвівиь ккаї усім, хто хотів взжаїв т*.

ви іраша у |»Тмлі» етвографг*.

уак £ші сбразов увраТвгмим моральності—

Чл ««з іУдумсті ввпв авсхіатв аебехзваааа і за- аааавві срмаава? Дав вйб іжт треба було сверпіу гар- хьрваїзт»' ва саріах; тші схуяаі ікяшвяі ні У^— •■вв» «а У «гіащ. їх в» «ти» йж »»■■*, їх чв од- асч ;хи Фаиіаа її іаааіаі і і воші з уха чес- г» уг|вТапа’| вааовй Ні' і іаші| раз в! Вія гаразд

• цм краї гжма Даму юпауп ва дверк. а твм-

чшш і ш пяжш щавщуш. От <ккз с-е він і &жаравл&€

5мі —р—»:>

«зааасма» а» вмваак.таввх ах аа сам морааьввх ах* раавх. аарокроав. імв|ірі1яаі А х> чумав*кхх ашюк

• ліаав фаав ах щатьса і аикттввів. Тут Котла^- '**с:ллшк З'.ттіяав храпа сврмипьаго •ягягтуа уа-