чем колись нарід руській овощами і вонями яснійшого пі. знання, просвіщення, чемності, благонравності, а через них лучшої долі, посилкувати і укріпляти буде.

Павло Леонтович

ВВЕДЕНИЄ (ДО АЛЬМАНАХУ «ЛЕРВАК З-НАД СЯ НА»)

Нарід сербській не в єднім взгляді так сходний з на­родом руським, його давнійша історія і пізнійшії народниї нещастя так подібні нашим, його народна поезія, мающая європейську славу, так аналогичесько нашій розвинулася в життя народного і властивої йому природи, же досвідче- ня на полісловесності там же починені й для нас вельми поучающими статися могут. Про то думаємо, що ласкавим читателям нашим не малу зробимо прислугу, єслі місто предмови, без котрої вже і найменша книжечка обійти­ся не може, подамо короткий витяг із брошурки Д-ра

І. Субботича, котрая під надписом: «Кілька основних рисів сербської словесності» дуже занимательно представляє борбу межи церковним і народним язьїком, которая як у нас так і у сербів точилася, но у них ко добру народа аже ся закінчила.

«Єслі о сто літ назад глянемо на стан сербської словес­ності», каже Д-р Субботич, то лише темнота і порозня пред- ставляєся нашому оку, в областях так турецьких як і ав­стрійських. Допіро аж при кінці минувшого століття почало сонце просвіщення також і в тій моєї першії лучі на серб­ській розпестерати нарід, і дивна річ, на раз видимо за- ниматися іспитованням, як вода в воздусі розчи- н я єя і губить (Еман. Янкович). Зі ітки то походить? Тоє питаннє єсть конечное, бо кто ж то чував, щоби ся словесність якого народа подібними іспитами зачинала? А однако ж одповідь на тоє не єсть тяжка: походить бо із общого європейського просвіщеняі Сочинитель бив об- разованний в школі європейській, а чого там навчився, тоє уділив в своїм ділі народові. Діло тоє характеристичним єсть для сербської словесності, понеже оно доказує, що сербська словесність вийшла не з потреби народа, не з го­лови генія сербського народа; доказує оно не тільки, що словесність сербська із чужого впливу свій початок взяла, але і тоє, що ся так зачала, як ся зачати не повинна била.

Ї---1 В році 1814 появився в словесності сербській ДрУ" гій муж, о котрім в той час ніхто, би не сказав бив, що о

нім колись тілько ся говорити, і що он так много ділати бу­де. Бив то молодий серб, неукінчивший високих шкіл, ко- торому при тім всім призначено било, статися доктором любомудрія і членом многих учених товаришеств. Єдному синові народа, селскії тілько пепейшовшому школи, діста­лося в уділі, гбтг дерковнословенську мову з сло­весності витиснув, другий син народа не мающий також шкіл високих, мав призначеннє, аби серьську мову яко іеггат іпсо£гііІат открьів, аби ю яко словесну утвердив. Кто первим бив, знаємо вже. Тим другим нікто не есть ін- \ шій, як Вук Караджич... Всьо, що через більше як ' ЗО літ в писменності ділав, били: «Народни пісні і сербскій язик». З того, що через народні пісні на мову вплинуло, припадає йому, яко собирателю, значитель- ная часть в заслугу. Вилучною його заслугою єсть то що зділав в моєї. В тім взгляді бив он первим, которий в чис­тім народнім язиці зачав писати, що неутомливо продов­жив, он учинив пауці і поступкові сербської мови через свої незмордовані огромадження матеріалів єстественную N прислугу (Д о з и т е й) завів мову в книжки. Вук пока- | зав сербам, которам єсть правдивою народною мовою. Д о- зитей учив сербов, що книжки в народній мові писати належить, Вук показав їм, як то чинити належить.

Приложеннє тих кілка, уступів з сего так заниматель- ного діла до нашої словесності зіставляємо самим ласка­вим читателям; не можемо однако ж отказатися єдної гад­ки, котрая нас сумом наповняє. І ми малисьмо нашого Дозитея в Котляревскім, творці перелицованої «Енеїди» 1798; 1809 маємо і ми нашого Бука в професорі Максимовичу, умнім собирателю пісней народних наших, которого мова і писовня взоровая; но чому ж то ве­ликії їх праці пішли мимо нас і не обудили в нас того духа і тої любові до рідного слова як праці тамтих? а именно чому не вивели нас вже з тої переходительної періоди славен о-р у с к о г о язьїка? Темноту небосклоня славес- ності нашої дві єще звізди могуть розсвітити: виданне словаря малоруського і повное собраніе пісней наших на­родних. Но горе нам, єслі тії дві звізди ніколи не зі­йдуть, або що гіршого, єслі не своїм заясніють світлом!

7 175

193