- •Від упорядників
- •1 Пуиікин а. С. Полн. Собр. Соч.: в 6 т. М., 1950. Т. 5. С. 124.
- •26 Квітка-Основ’яненко г. Ф. Зібр. Творів: у .7 т. К., 1981. Т. 7. С. 323—324 (курсив наш.— п. Ф.).
- •Живописная проза
- •Нечто о нашей «живописной прозе» и о ньінешнем состоянии русской словесности вообще
- •Сочинения акима нахимова
- •Козаки и богдан хмельницкий
- •Харьковский театр
- •Василь Маслович несколько слов об одном из «двух опьітов в словесности**
- •Нечто для сочинителей
- •Іван Ку.Лжинський
- •Ізмаїл Срезневський несколько замечаний о критике
- •Рец. На Сочинение Николая Костомарова, Харьков. 1845
- •Були три причини, говори? сониии'геЛі», пр'/б/дишяях
- •Григорій Квітка-Основ’яненко супліка до пана іздателя Любезний мій приятелю!
- •Да вьі умньї — смекайте сами!
- •Да вьт умньї — смекайте сами!
- •Да вьі умньї — смекайте сами!
- •Ви умни — смекайте сами!
- •Мемуарьі евстратия мякушкина мемуар девятьіи
- •Мемуар. Десятий
- •До м. О. Максимовича
- •Милостивий госудзрь Мнхаил Александрович!
- •До т. Г. Шевченка
- •До т. Г. Шевченка
- •Євген Гребінка
- •Малоросснйская васильковская повесть «твердовский» Сочинение Степана Карпенка. Москва, 1837
- •Гроі- сі зница! Прости ей, боже!
- •Михайло Максимович
- •О стихотворениях червонорусских
- •Трезвон о квиткинои марусе
- •1 За четверть века зто происходило еще медленнее. Сам
- •1 См. Мою статью «о стихотворениях Червонорусскнх» — в Киев- лянине, кн. 2, 1841 г.
- •2 Зачем називать одою зто послание, когда в нем нет того, что со- ставляет отличие оди от прочих лирических стихотворений.
- •13 Лет тому назад, но помним его, как бьі только что его прочли.
- •Азбука і абецадло
- •Лист до михайла козловського
- •Сочинения на малороссияском язьіке Собрал е. Гребенка, сПб., 1841
- •Іван Головацький нова книжка «Зоря галицька», 1849, № 55, с. 329
- •Павло Леонтович
- •Микола Костомаров обзор сочинений, писанньіх на малороссийском язьіке
- •«Народні оповідання» марка вовчка
- •Пантелеймон Куліш
- •Невьіразимо хороша,
- •Погляд на українську словесность
- •Як дівчина під вербою Гриця заспіває! Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю,
- •1 Стихи сі повні напечатані в Хаті, стр. 89.
- •1 Февраля 1861 г. С. Петербург.
- •1 Сочинения Белинского, V, 306.
- •Григорій квітка й його повісті
- •I Повно, не того героя Щоголева, що стреляв з гармат під Одесою.
- •Павло Житецький русский патриотизм (Ответ «Дню»)
- •Про гГиряшу,
- •Микола Мизко
- •(В книге, под заглавием История Русской литературьі, п. Петраченка. Варшава. 1861 г. В 8-ю д. Стр. 144)
- •Передмова (до поеми «Гайдамаки»)
- •Щоденник (уривки за 1857 р.)
- •Василь Маслі й
- •Очерки истории украинскоп литературм XIX столетия н. И. Петрова (киев, 1884) (Критичний огляд)
- •Критичний огляд української (руської) драматичної літератури
- •I ** двЛі? р33 б1н виходить ТрОхи віо иє ДуреНь, жлє ви звк-
- •Коли ж виясниться?
- •Данило Танячкевич
- •Олекса Марковецький руський театр
- •Письмо до громади
- •Антін Могильницький
- •1852. Подасться за зериюдрувои,
- •Павло /Китецький
- •Як/а Кухаренко
- •Олександр Коншшшй
- •VI ни'шдьЩіЙ посібник
- •. Гарн» Вис, друк, Ум. Друк. Арк. 21 .В4. Ум, фарбоаідб. 22,0ь, обд.-авд* ІішК» Вид. № &6#7, Лам, Мі 175,
Т0М'КІВ
мабуть
москалі попам’ятають. Страдання святої
Наддніпрянської Русі закрівавляють
народне серце кождо- г0
галицького брата, кождого щирого, своїй
народності вірного
русина.
Народне единство Наддніпрянської Русі
з нашою
галицькою
— то єсть те единство за которе ми, а з
нами
всі
щирі русини, до посліднього віддиху
стояти будемо.
Господеві
слава, що не вся Русь попалася в поробу
московську: що під людяним берлом нашого
австрийсько- го
Царя
остається одна часть руського краю, де
народові руському своєї правди домагатися
і за кривду братної землі свій голос
піднести вільно. Похіснуємо з нашої
волі.
СЛІВЦЕ
ПРАВДИ...
ПРО
НАШОГО БАТЬКА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
(...)
Сказали ми дещо про Тараса і його твори;
тепер треба нам все те коротко зобрати
і запитатися: Що ж отже для вас той
Тарас? Яку заслугу положив он для нашої
літератури? Коротко сказавши ось що.
Тарас
довершив святе діло, начате Квіткою,
т.є. діло одродження нашої народності
через літературу народню і нашому
народові надав повагу, виробив право
на дільницю межи іншими народами; а
все те зробив он не шаблею, а словом
нашим рідним, в яке воплотив свого духа;
зробив он те своїми думами — співами;
он збогатив нашу літературу такими
скарбами предорогими, якими пишалися
літератури інших народів, а з самої
літератури зробив річ святу, зробив он
її тим способом поважним промовляти
до рідних собі сердець і душ; он наконець
впровадив в нашу літературу нашого
чистого народного, не позиченого
духа, і назначив для неї і для нашого
генія народного добру, праву, несхиблену
дорогу. Ось і його заслуги.
Тепер
треба б вам ще коротко роздумати, яке
стано- висько Тарасове до нас галичан,
тих неодродних, по крові і кості, по
мові і звичаях, по забагах в історії
(говорим: і історія, бо що наші князьки,
собі одрубалися окреме, і що трохи хутше
прийшли під панування Польщі —• се
все нічого не значить і не одділює
і не одрізняє нашої народної, неписаної
історії) з закордоиськими нашими
братьми.
Може
Тарас для нас всеодно що польській
Міцкевич або якій інший корифей польської
поезії? Якби повірити вельможним нашим
сусідам, то б воно поправді щось на таке
вийшло, та де там? Брешемо, ще не так
прецінь по
13
175
385Данило Танячкевич
мїх
розуму» 73
зовсім
таки
смішно,
«2еЬу
23ШІ35І Міскіе-
«іесха 5р»е*аі
5ге»сгепко» (Оагеіа
\апхіо»*а» артикул Л'оіоп.
Ройоїе; Ь'кгаіпз»). Треба отже і самим
гаразд роздивитися.
чи воно пооравді на
те
виходить,
що вельможні
ляшки-панкн
так
собі міркують?Коли
Тарас ше жив і співав свої думи смутні;
не чули наші люде нічого
ані про його особу, ані про його співи.
Бглм поправді декотрі межі першими
нашими літератора- ми, шо читали їх, от
як: покійний Маріян (шо їх собі на- г ть
і переписував). Я. Головацький і Устіянович
(гл. «Очерк Матиці». Річ Устіяновича
ст. 9.), але ціла галицька громада їх
не знала. Не було й правді, в нас тоді
ще багато таких людей, шо вже доспілі
були слухати голосу поета хоч би се н
сам Тарас був: бо народне життя ще в нас
гаразд не пробудилося було, не мали ще
наші люде доброго почуття своєї
народності, а тим менше вони знали.
локи розтягається
рідна земля, і що за люде мешкають
за кордоном. От тому-то вже за свого
життя далекій од нас був Тарас, і в такій
незнакомості пробував он аж до самої
смерті. Вести, що умер якійсь Тарас
Шевченко, великій поет українській,
перелетіли до нас, мов стріли, і впали
мов та іскра електрична в серця наших
молодят. Стали вони обглядатися і за
його писаньями і зі жаром їх прочитували,
а од молодих дісталися вони і в руки
старшим.
Но
хоч і правильно вже у себе наше товариство
Тараса, все ж он був ще нам потрохи
чужій. А то ось чому.Із
всіх
синів святої
Русі перетерпіли найбільше наші га-
личане. бо вони так сказавши поставлені
були на сторожі коло руського табору,
найтяжші удари спадали на них. Прн тій
біді стратили вонн також найбільше
силу духа і найглибше запали. Тому-то
і коли пробудилися од тяжкого сну,
не могли вонн одразу найти праву дорогу,
одразу зрозуміти своє завдання, подібно
як той заспаний не раз вхопиться за
таке діло, котре або не зовсім конечне,
або таки й непотрібне; вагалися ми, не
знаючи, яке слово брати нам за основу
до пробудженого народного життя, яким
духом одживати, та й трохи щось і
побнлилися... Всякій чоловік, котрому
якісь несенітні забаги не заголомшили
голови, подивиться розумно на те вагання
і скривлення духа у нас галичан, окрім
вельможних ляхом, що звикли дивитися
на всяку правду, крізь биноклі або скла
помен- шаючи; котрим більшої ваги слухати
«зрггуіасе^о» голосу Ри$5е1
— я, замість аби розумно роздумати собі
причину до тої появи. От же тому-то
чужій був нам Тарас, шо не тим-то рідним,
народним словом обзивалися наші
письменники, і не ту взяли собі народню
основу до пись-
менності.
Отже належало, щоб з поміж наших таки
галичан одізвався поет такий, що
співав би нам пісні по Тарасовому
ладі, щоб бескидським голосом завторував
до степової Тарасової нути; то есть,
щоб мн самі призналися за Тарасових
дітей, підклонилися під його закони.
Такій чоловік з’явився нам в Іську
Федьковичу. Перші його твори, надруковано
в особній книжці, не були то ще співи
по Тарасовому ладі, хоч поправді чисто
Тарасовим способом одізвався в них наш
погг; аж найновішими своїми творами
став наш Ісько Тарасовичем, аж тепер
вступив он на ту дорогу, котру Тарас
для наших писателів визначив і котрою
сам пішов. Не хочем мн ставляти його
під пару Тарасові, не хочем казати,
що
його кобза
така голосна, як Тарасова; се б було
цілком нерозумно сказано, ми тілько
говорим, що в найновіших своїх творах
взяв собі наш поет
ту
саму основу, котра була у Тараса, т.
є.
народна поезія
і
народна душа. Аж через Федьковича
злучені ми на віки с Тарасом і
закордонськими
нашими братьми; тепер
поправді
Тарас нам батько, а ми його діти,
і святі
нам ті закони, котрі дав він в своїм
«Посланію». Нема тепер для нас ніякого
переділу, бо ми случені духом і
одною,
святою роботою.
Що
ж ви на все те скажете, вельможні пани
ляхи? Чи все ж вам таки смішним
здаватиметься, коли б мн замість
Міцкевичевих шляхоцьких епопей слухали
сумних Тарасових дум? А коли так, то
ми собі міркуєм, що той ваш сміх не йде
із серця, не походить із радощів, а трохи
гіркій мусить бути... Ви бо видіте,
що вже не довго устоїться ваша брехня
на нашій землі против святої непорочной
правди; ви міркуєте, що коли ми вітаєм
в наших сім'ях праведно
нашого батька-пророка Тараса, то вже
не сняться нам ніякі московські
цяцьки, не бажаєм добра
для
себе
в
ніякому
поганому деспотизмі, хоч би
це був і сусідньо- слов’янській, а
бажаєм волі,
ще
кращої од вас. кращої
поправді,
бо не хочем дурити СВІТ,
ЩО ОСЬТО ми
буцім СПОКОчі
хали
свободу, а душимо бідного брата, де во
гаразд дог сться; ви
вже
вбачаєте, що робота нашої
рідної України —
се не
робота для
якого поганого вконтентовання
(як
у
паньства!)
а
для цілого світу... Тіштеся, доки
ше у
снаги
на нашій землі,
і величайтеся й вашим
всесвіті мучеництвом і народолюбством
і волею; бо незабаром, ли ту святу ідею,
для котрої посвятив Тарас свою д, і своє
житья, порозуміє у
нас всяка людина, як до те порозуміли
її наші молодята,— то й тішитися вже
не буде гаразд чим; і, дасть Господь, зо
Львова якій одинокій пустельник
занесе до Варшави недобру вість, що:
Шегаска
13*
3*7
.
як
то
тепер «Ту^осілік-оЬі Ній*». с2>ппо*с
и па-ї *а
• >а
р0дИОу
нашої України допису-
сем
у йора /.«лиг-гг на тс доволів, то ми вам
на тепер
А
ЯК вя »*оже схочете на тс Д
Лшпкагги°тяпу
о
гк
заявитеся ліпше, чому не прочитаєте з
більшою унагою Таоаеоаі співи? Там
ви
найшли б такі слова, шо: «коряцька
Україна навіки, на
віки
заснула», шо: «козацтво
не
•еоветия» і
іиюе.
А
як
би до того ще
заглянули
до
нашого
Куліїна
то
й
таке там прочитали
б: «Дні
козацтво,
ані гетьманство
нас
тепер не
вдовольнило б,
а
громадські
порядки
освітою
//обуваютня» шо:
«наша
доля
не
позад нас,
.. ^ел нами ясна
як
сонце,
аби
ми тілько її
всею
грома-
у>¥і
лосл угу валися* От
вилите
і ся наша думка- чиста бре*ия’ Пождіть,
ми скажем вам властиву причину до тої
И0ММ
Ото
сам Бо? луну в животворним духом в наші
молоді . . : шоб ми
с;/о.з кали Тарасі нашого народного
мученика.
пророка
і добродія,— ото он сам наказав, щоб ми
•стукали
ка ту дорогу, котру он Тарасовими устами
для
нашого народу чазиачи»; ото ом сам нам
натякнув,
шоб
в
Тарасовім співі почули запорпану нашу
народну
правду.
*
його
голосі пороіумілн голос замогильний
наших
старих батьків
Ось
мм властива причина
Т/І
у " IV їй Ж
и«
>*«•/ .* Шл?і
одповідь нам, вельможні на-
ли
'/*-цпь'* гл,нш
^^а7,,ка
Шли
говорим, бо се пласти чо-у, м
***’'*.”***'
виявити нам, що
для
нас Тарас, І
Я*
закид*. <>: ■;! лу!іГкГКИГа7МЛИ:
,ніи< ,,и,и по» лин
жмиа
була б
для
нас робила,
коли
Але
і так одповідаючи на ваші клевети не
гадаєм ми міряти поєднане слово в кожний
спомин про Тараса, але викажем
тільки
способи
мірковаиня.
Не
хочем
собі завдавати того труду же по
причині змінності ваших гадок, а по
друге,
що ми самі
нівечити
ті
переконання, які перше
ваша
гачета иоперала, як то сталося найновіше,
дописею Богдана Залеського
і
артикуликом «і< /< /є кііка ііууйк о
5хс\ус'/епсе»; а в кінепь, що ті ваші
доноси особливо про життя
і
а раса, таки нісенітні небилиці, що іі
понравді не знати, що на них одповісти,
як приміром ось та вісті», що Тарас
поїхав до якогось панка на Волині та
іі там попер*
І
на чував свої твори, котру наш дорогий
Костомаров у «П< ноні» наводячи оте
і дод<ч: слова: «Якби,
почуй
Тарас, сам таку небилицю на себе, то б
широ
із серця чаї мінися буй*.
І
так мірковаиня ваші в ріжних часах
інакші,
Найперше,
коли згадали ни про Тараса, уииділи у
шч чоловіка собі невеличкого мізериеиького,
що собі
ч охоїи виспівуючи,
дорікає і москалям і
спочатку вам, ко йотім, пізнійші
часи сполучення козацькі з поляками
(ми
таки
того
зовсім
не розумієм)
виспівує гарно
і о всім
в
причті, нам
нам
дусі,
отже коротко в
першій
рач
висіавлиетмя он
прихильником
вашої гадки і справи Таким прихильником
робиться
Тарне
і в
другій
споминці, т.
є.
тій
гарній шістці з
життя мого, котру
ми що
по
н< помнули. Наступає
| третя споминка про
Тараса в артикулі «ЦисЬ роїіІушіО-
1 шпувіошу
IVині». Тут
понравді побільшилося у вас значення
йоі
о, і є, із звичайненького чоловіка
фобивей
он
щ
• . сподвижником нашою народного
духу, поетом нашим
на-1 родішм;
але »ате
покрутилися
і по мішалися мірковаиня;
- вийшов цілий хаос: і прихильність
ляхам і неприхильні ність, й гайдамацтво
і автономічні польські тенденції яК
псе у купі; чудним якимсь способом
найбільші проіиинос* ті
позбирав
і полагодив автор сього артикулу.
А и конец*
виявляє поминутий жнінник «нову нове
міркування про Тараса Автор артикулу
«\Учроііиета г
роіігогу*,
имйсь колітам іижеиьерії, своїм дотепним
іижинмрським до
старії
а» на Тарасі
чоловіка,
котрий дознавши и своїм життю од
всяких
людей наруїи і мук виливає свою
ненависть,
котру його (ерпе чує, у піснях, а накінеиь
своє горе горілкою; іа й іим рг>бом
старається ш Я таи одка.зати йому вснм
виніс, ідеальиійніе значення і ріжні
способи міркувань тої газети про Тараса
(про
пі*-
ЖгтеЙ
про нашого батька, шо се «Гайдамака»,
ють! Пишіть ше й про коли>
як ш
ГоржалчинськиА й ка-*ніяк»
і чорт-зн • ^^піака-роеіе», тоді вже не
будеже.
ссаіу ис2сскажемо
ТІЛЬКИ ОД” ^т0ЛКуЙ7^
нам
ЯКИМ
чудом сталося. Зробіть яя
’ ,}Нать
звідки,
так широ приголубили шо ми, молодя •
шо поддалися під його закони, шо
безсмертного дітей,
шо спозиалн тілько в однім на-ог
ласилися з ^ щирій роботі для добра
нашого бідного ик спасіиья, т. - ^
П9Гаио?!)?
Ні, не чули ми за сс ані народу
іа
и
говечка
в
школі,
а підшептачів ніяких
словечка
ДР**^ висилав,
шоб
нам про нього й про нашу
говорили
А од чого ж се сталося? Знаєм, ви яра
у
(
лею. шо ^глІосІ2ЇЄ2
оіяпіопа кохаскісші
вашоіаіпе) Яи*і» як то ви вже- у ваших
га-яЯк
то вам все кумедно здається! Чому не
ч^и»х
написали- п<■ > *
правди на всі
та
покиди, икимиб
ми
самі
не захотіли
зовсім вам і
довгу
виплатитися, бо ми .знаєм,
що можете що всякі
інші
брехні кождої о часу на нашого
Тараса вигадати,
аби тільки накрутити, його під
вашу шляхоцьку ідею...
т'йцгі
ще тут ие
говорим)? Розглянеться,
пайове,
КІЛЬКО
ви
нісенітниць
тут повиписували,
а до того як собі противних,
і переконайтеся самі, що
наш Тарас щось поправді
незвичайного,
коли вам так
трудно з ним розрахуватися!
Проглянувши
всі
ті способи міркування,
спостерігаєм Тераса
отже в троякому
платтю; раз
яко прихильника Польщі,
мало що
не
яко
панка польського;
потім яко ок- рутного
розбишаку, з
ножем
в
руках,
взиваючого
народ до різні
і на помсту, а в
кінець яко
співака, котрого серце роздерте
власною недолею дихає
ненавистію
до людей, не маючи у
собі,
окрім особистих,
ніяких
важнійших, народних мотивів до
співу.
Аби
поет якій був національний, т.є. щоб був
виразом цілого товариства, до котрого
належить, потрібно єсть, аби перснявся
генієм народним, аби порозумів і істоту
народ- ню і святе ідеальне благо, яке
для того ж
народу
пристоїть. Коли б все те порозуміє,
а теплим своїм серцем огріє, виведе он
по правді такій спів, котрий пристане
до всякого народнього серця, котрий
станеться правдивим скарбом для цілого
народу. І таке праведне узнаннє і
належита оцінка стверджає його святе
послаництво і становить його славу.
Таким поетом можемо поправді нашого
Тараса величати. Он порозумів, чого
домагається од нас наш геній народний,
і що наше істине благо.
Но
що ж вам за се, вельможні пани, широку
річ вести;
от
глянте тілько на те, скілько дітей
неодродних придбав
собі
своїми співами Тарас; се б
то
не самі наші просвіщені
люде, але й сам простий народ знає його
і його
думи.
А
в
нас,
панове, скілько досталося Міцкевичевих
творів до рук
люду?
Або хоч би й досталися, то й що вийшли
би с того? та й нащо говорити за люд —
скілько придбали ви с
а
* і для себе з того читання?
моЩодо
першого пункту, не гадаєм
ми тепер нічого говорити;
бо ся річ
вимагає докладнійшого об’ясніння,
що
гадаєм
довершити
в наступуючому артикулі, котрого ми
особливо
по
причині найновішого завозвання
помянутого дневникам незабаром вистачити
загадали. На другій пункт не потребуєм
також
одповідати, бо ми вже сю
річ
вияснили.
скілько можна
було
напереді;
а охочих одсилаєм ще
до ш. переводчика, пана Горжалчинського.
Оставляєм
собі
тепер тілько поговорити за третій
пункт.