5. Координування і регулювання як функція управління

1. Мета функції

2. Зв’язки у процесі реалізації функції

3. Принципи координування і регулювання

1. Мета функції – забезпечити відповідність та узгодженість між різними частинами керованої підсистеми шляхом встановлення найбільш раціональних зв’язків у виробництві. Регулювання володіє найбільшою активністю серед функцій управління.

2. Зв’язки у процесі реалізації функції координування і регулювання класифікують таким чином:а) за змістом: економічні, організаційні, технічні; б) за ознакою обслуговування процесу відтворення - зв’язки між саме виробництвом, з одного боку, і розподілом, обміном і споживанням – з іншого; в) за ієрархічною ознакою - зв’язки між різними рівнями керованого об’єкта; г) за ознакою взаємодії даного об’єкта з середовищем: зовнішні, внутрішні.

3. Принципи регулювання:

раціональність – полягає у встановленні обміркованих зв’язків між елементами регульованої системи.;

надійність – передбачає забезпечення найбільшої достовірності та надійності інформації, яка використовується у процесі регулювання елементів системи;

чіткість та оперативність – складаються у забезпеченні швидкої реакції кожного елементу регульованої системи на сигнали прямого й зворотного зв’язку.

6. Мотивація персоналу (з позиції змістовних теорій)

1. Сутність функції мотивації

2.Змістовна теорія мотивації Абрахама Маслоу

3. Теорія потреб Девіда Мак-Клелланда

4. Двофакторна теорія Фредеріка Герцберга

1. Функція "мотивація" містить у собі розробку і використання стимулів до ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності та їх високорезультативній праці. У практиці менеджменту застосовуються матеріальні і моральні стимули. При їхньому виборі й обґрунтуванні керуються наступними засадами:

а) забезпечення безпосередньої залежності величини стимулів від кінцевих результатів діяльності кожного працівника і фірми в цілому;

б) зв'язок стимулів з цілями діяльності фірми;

в) диференціація величини стимулів у залежності від внеску кожного працівника в загальну справу;

г) єдність інтересів працівника, фірми і суспільства;

д) сполучення матеріальних і моральних стимулів;

е) сполучення стимулів із санкціями за низькопродуктивну роботу.

Мотивація повинна: орієнтуватися на кінцеві результати діяльності; спрямовуватися на задоволення реальних інтересів учасників спільної діяльності; принципи мотивації і їхні конкретні форми (методи) не повинні вступати в протиріччя з іншими принципами управління.

2. Змістовні теорії ґрунтуються на визначенні внутрішніх спонукань, що змушують людей діяти певним чином. Відповідно до теорії Абрахама Маслоу, усі потреби людини можна розділити на п'ять груп:• фізіологічні потреби – необхідні для виживання;• потреби у безпеці і впевненості у майбутньому; • соціальні потреби – потреби в причетності до якого-небудь людського співтовариства, групі людей;• потреби в повазі, визнанні;• потреби самовираження.

Розташовуючи потреби у вигляді строгої ієрархічної структури, А. Маслоу показував, що потреби нижчих рівнів (фізіологічні й потреби у безпеці) вимагають першочергового задоволення. Перш ніж потреба наступного рівня стане найбільш могутнім визначальним фактором у поведінці людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня (причому необов'язково цілком).

Недолік теорії полягає у тім, що не доведений факт, відповідно до якого задоволення якої-небудь однієї потреби призводить до автоматичного залучення потреби наступного рівня.

3. Д. Мак- Клеланд виділяв три рівні потреб:

• потреба влади – бажання впливати на інших людей. Тих, у кого найвищою є потреба влади та відсутня схильність до авантюризму або тиранії, треба готувати до заняття вищих управлінських посад;

• потреба успіху. Задовольняється не проголошенням успіху якої-небудь людини, а процесом доведення роботи до успішного завершення. Перед людьми з потребою успіху менеджери повинні ставити завдання з помірним ступенем ризику, делегувати їм достатні повноваження для того, щоб розв'язати ініціативу в рішенні поставлених завдань;

• потреба у причетності. Означає, що люди зацікавлені у компанії знайомих, налагодженні дружніх відносин, наданні допомоги іншим. Керівники повинні зберігати атмосферу, що не обмежує міжособистісні відносини і контакти.