1. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.

Норми української літературної мови:

• Орфоепічна – це правила вимови звуків та звукових комплексів: не [грунт], а [ґрунт], не [рімний], а [рівний].

• Лексична – це правила слововживання, які регулюють вибір слова: не учбовий, а навчальний, не поставщик, а постачальник.

• Граматична – до складу яких входять морфологічні – це вибір правильних словоформ, засобів словотворення: не завідуючий, а завідувач, не доповідів, а доповідей, а також синтаксичні – правила побудови речень та словосполучень (не по службовим справам, а у службових справах).

• Стилістична – використання мовних засобів, властивих певному стилю: Прийміть мене на посаду інженера (неправильно) – Прошу зарахувати мене на посаду інженера (правильно).

• Пунктуаційна.

Мова професійного спілкування відповідає цим нормам.

Мовнокомунікативна компетенція – це здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Це міра задовільного оволодіння нормами спілкування, поведінки, як результату навчання, практичне опанування техніки спілкування, правил увічливості, норм поведінки.

Спілкування – передумова існування людини, засіб передавання інформації, думок, інтересів.

Спілкування – форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і діяльності особи, є особистісною формою існування і функціонування суспільних відносин.

Спілкування є необхідною передумовою існування людини і суспільства загалом.

Функції спілкування. За критерієм мети спілкування Карпенко виділяє функції:

1. Контактна – встановлення стану готовності приймати та передавати інформацію, а також підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту.

2. Інформаційна – обмін інформацією, думками, повідомленнями, висновками і тд

3. Спонукальна – заохочення партнера або самого себе до виконання певних дій.

4. Координаційна – взаємне орієнтування і узгодження дій під час спільної праці.

5. Пізнавальна – взаємне розуміння одне одного.

6. Емотивна – обмін емоціями.

7. Встановлення відносин – усвідомлення і фіксування в системі зв’язків свого місця.

8. Впливова – спрямована на зміну стану, поведінки, намірів, поглядів партнерів.

Андреєва виділяє три сторони спілкування:

1. Комунікативна – обмін інформацією між тими, хто спілкується.

2. Інтерактивна – взаємодія між людьми (конкуренція, кооперація). Тут важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільної діяльності.

3. Перцективна – сприйняття один одного партнерами, досягнення взаєморозуміння.

Види спілкування:

• вербальне (словесне)

• невербальне (погляди, міміка, пантоміміка, жести, умовні знаки, паузи, томп мовлення, інтонація, проксеміка – сміх, покашлювання).

Закони і правила спілкування. Закони описують, що відбувається між співрозмовниками, а правила – рекомендації, що склалися в суспільстві щодо спілкування.

Закони:

1. Закон дзеркального розвитку спілкування – співрозмовник імітую стиль спілкування свого партнера.

2. Закон залежності результату спілкування від обсягу докладених комунікативних зусиль.

3. Закон прогресуючого невдоволення слухачів.

4. Закон падіння рівня інтелекту в аудиторії у зв’язку зі збільшенням її обсягу.

5. Закон первинного заперечення нової ідеї.

6. Закон ритму спілкування.

7. Закон мовної самодії – словесний виклад ідеї або емоції формує ідею або емоції умовців.

8. Закон заперечення публічної критики.

9. Закон довіри до простих слів.

10. Закон тяжіння критики.

11. Закон комунікативних зауважень.

12. Закон прискореного поширення негативної інформації.

Форми спілкування:

• Анонімне

• Функціонально-рольове

• Неформальне

Типи спілкування:

• Промова

• Доповідь

• Лекція

• Міжнародний огляд.

2. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стиль не опускають уживання художніх засобів. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерно:

1. наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів;

2. пояснити, уточнити, виділити щось;

3. поєднати частини інформації;

4. вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу;

5. висловити впевненість або невпевненість;

6. узагальнити, зробити висновок;

7. зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки;

8. зробити критичний аналіз відомого або бажаного.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа.

Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цьому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.

Текст – це сукупність речень, послідовно об’єднаних за змістом, побудованих за правилами мовної системи і розташованих за вимогами відповідної композиції документа.

Текст складається зі вступу (причина укладання документа, історія питання та ін.), аргументування або доказу і висновки (або заключення).

Текст, що складається тільки із закінчення називається простим, а той, що містить всі логічні елементи – складним.

Залежно від змісту документа застосовується прямий (вступ, доказ, закінчення) або зворотний (закінчення, доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічних елементів.

Під час складання тексту документа слід дотримуватися найголовніших вимог:

• достовірність та об’єктивність змісту

• нейтральність

• повнота інформації

• максимальна стислість

Текст буває повним, стислим, переконливим (який веде до прийняття певних пропозицій адресатом або виконання зобов’язань, прохань.

3. Культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

Основна функція мови - бути засобом спілкування, взаєморозуміння, надбання і передача знань. Крім поняття «мова» існує й поняття «мовлення».

Мова - це:

універсальний засіб навчання і виховання людини; енциклопедія людського досвіду; першооснова нагромадження культурних цінностей; один із компонентів духовної культури суспільства; засіб координації усіх виробничих процесів; функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя.

Мовлення - це:

спосіб існування і вияву мови, мовний процес у багатьох його видах і формах; вияв процесу формування думки ( а не втілення); вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; засіб конкретизації мовного спілкування.

Мова і мовлення поліфункціональні.

Функції мовлення:

1) здійснення, реалізація процесу спілкування (комунікативна функція); 2) здійснення процесів пізнання (пізнавальна функція); 3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем (будівнича); 4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція); 5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів (естетична функція).

Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес. Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Сама мова не може бути правильною чи неправильною, логічною чи нелогічною, точною і неточною, виразною чи одноманітною. Всі ці ознаки має мовлення і насамперед, індивідуальне. Культуру мовлення формує запас знань, прагнення до самовдосконалення через хороше володіння рідною мовою, знаннями, що віками вдосконалювало людство.

Ділове мовлення має 2 форми: усну і писемну.

Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами спілкування і в першу чергу - відсутністю співрозмовника і в момент висловлення думки. Усне мовлення виразно відрізняється від писемного: які б складні думки не висловлювали співрозмовники в процесі бесіди, вони завжди будуть спиратися на ситуацію, в якій відбувається розмова.

Основні ознаки культури ділового мовлення:

1. Змістовність.

2. Правильність – це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

3. Чистота – це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

4. Точність – це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).

5. Логічність – як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

6. Послідовність;

7. Багатство (різноманітність) – це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень.

8. доречність (доцільність).

9. Виразність – це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.