4. Спілкування як інструмент професійної діяльності. Жанри офіційно-ділового стилю.

Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб'єкти.Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером.

Тому спілкування можна охарактеризувати як:

• комунікацію, сприймання та передавання інформації;

• взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

• сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Спілкування - це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової і творчої діяльності, що реалізується за допомогою вербальних засобів комунікації.

Функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, приязного слова тощо.

За характером змісту спілкування поділяють на:

– неформальне (світське, буденне, побутове);

– формальне (професійне), мета якого – організація та оптимізація того чи іншого виду предметної діяльності: управлінської, виробничої, наукової, комерційної та под.

Виокремлюють три взаємопов’язані сторони спілкування:

– комунікативна – обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

– інтерактивна – організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема під час побудови спільної стратегії взаємодії;

– соціально-перцептивна – процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

Існують такі види спілкування:

– залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група): міжособистісне, міжсоціумне, а також спілкування між особистістю та групою;

– за кількісними характеристиками суб’єктів: самоспілкування, міжособистісне, масові комунікації;

– за характером спілкування: опосередковане і безпосереднє, діалогічне та монологічне;

– за цільовою спрямованістю: анонімне, функціонально-рольове, неформальне.

Професійне спілкування виконує такі функції:

• комунікативну (обмін інформацією);

• інтерактивну (обмін діями);

• перцептивну (взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню).

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо.

Мета офіційно-ділового стилю — інформативність та чіткість викладення цієї інформації. Звичайною формою офіційно-ділового стилю є монолог.

Законодавчий – використовують у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою та службовими і приватними особами. Реалізується в законах, указах, статутах, постановах тощо.

Дипломатичний – використовують у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури між організаціями, міждержавними структурами та окремими громадянами. Реалізується в міжнародних угодах, конвенціях, комюніке (повідомленнях), нотах (звернення), протоколах, меморандумах (дипломатичний лист), заявах, ультиматумах тощо.

Адміністративно-канцелярський – використовують у професійно-виробничій сфері, правових відносинах, діловодстві. Він обслуговує та регламентує офіційні відносини між підприємствами, структурними підрозділами, службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом, приватні стосунки між окремими громадянами. Реалізується в наказах, розпорядженнях, довідках, заявах, автобіографії, характеристиках, службових листах, оголошеннях тощо.