4. Особливості біосистеми організму людини

1. Здатність до збереження індивідуального існування за рахунок самоорганізації. До проявів самоорганізації є здатність до самооновлення. Ця якість пов’язана з постійним взаємним обміном організму й навколишнього середовища речовинами, енергією та інформацією. Організм – це система відкритого типу. У процесі самооновлення система підтримує свою упорядкованість, не допускає руйнування і тим самим вступає в суперечність з другим законом термодинаміки. Підтримка ступеня упорядкованості виражається в гомеостазі. Безперервність обміну із зовнішнім середовищем забезпечує динамічну стійкість системи, тобто збереження її в русі. Порушення цього руху викликає захворювання.

2. Другим проявом самоорганізації є здатність системи до саморегулювання. Вона базується на взаємоспрямованості інформаційних потоків між елементами. Але особлива роль при цьому належить зворотним зв’язкам, які інформують про результати корисної взаємодії елементів виконавців. Зворотні зв’язки бувають гальмуючі та стимулюючі. Вони забезпечують, або розвиток системи або її руйнування в умовах патології.

Як правило, слабкі сигнали є стумулюючими, а сигнали великої сили – гальмівними. Звідси виникла уява про дозозалежність регуляторних ефектів.

3. Третім проявом самоорганізації біосистеми є здатність до самовідновлення. Ця якість зумовлена регенерацією, а також різними паралельними регуляторними впливами в організмі на усіх рівнях його організації. Компенсація недостатніх функцій за рахунок цих паралелей дозволяє вижити організму в умовах пошкоджень, ступінь компенсації при цьому відображає рівень життєздатності.

5. Здатність до саморозвитку. Відомо, що онтогенез є генетично запрограмованим. Одна гістогенетична програма закономірно змінює іншу, будучи нею підготовленою за рахунок позитивних зворотних зв’язків. Оскільки простір і час взаємопов’язані, то і час життя є асиметричним і тече тільки в одному напрямку, що закономірно проявляється в старінні й смерті.

3. Здатність до самовідновлення. В. І. Вернадський виділив дві головні властивості живого – асиметрію простору і часу і колосальну енергію розмноження. Це пов’язано з інтересом виду до передачі потоку генетичної інформації наступним поколінням організмів. Здатність одночасно реалізувати усі вище наведені якості визначають феномен біологічного життя. Деякі із цих якостей, наприклад відкритість, здатність до самовідновлення, саморегулювання і саморозвитку, властиві і психічному рівню.

Біологічний аспект існування пов’язує людину з тваринним світом. Але еволюціонує людина перш за все у психічній сфері, розширюючи свідомість, засвоюючи її нові рівні. Неусвідомлена частина на сьогодні становить біля 90% усього психічного матеріалу. Еволюція передбачає зростання частки усвідомленого матеріалу й освоєння вищих рівнів свідомості.

Сучасні наукові погляди про людину передбачають наявність у неї, поряд із фізичним тілом, ще й так звані біополя. Людина знаходиться в потоці інформації та енергії, поглинає їх, трансформує і випромінює. Носієм цього випромінювання є біополе. Людина при цьому функціонує як своєрідний коливальний контур. Найактивнішими генераторами енергії в ньому є мозок і серце. Форма серця – кардіоід – є також ідеальною для приймання енергії. Біополе – це й магнітні, і електромагнітні, теплове й спін-торсійні поля.

Зміни в біополі пов’язані зі змінами у фізичному тілі й навпаки; вплив на кожне із них вторинно відбивається на іншому. Оскільки біополе несе інформацію про стан структур тіла, його корекція є обов’язковою в практиці оздоровлення.

Видима частина поля, яка найбільш інтенсивно сприймається навколо голови, називається аурою. За станом вібрації й кольору аури діагностують психоемоційний стан людини.

Людина не тільки трансформує інформаційно-енергетичні потоки, які йдуть через неї, але й сама при цьому змінюється. На основі цього створена уява про загальне поле, яке пояснює існування так званого колективного розуму.

Людина обмінюється з довкіллям інформацією, енергією та речовиною. Можна виділити кілька форм такого обміну: живлення, дихання, рух, психо - та біоенергоінформаційний обмін. Оптимізація обміну допомагає упорядкуванню системи, і це є одним із основних підходів до оздоровлення.

Людина як система живе в просторі й розвивається в часі. Тому для збереження здоров’я існує ряд вимог до екології, до біоритмів. Порушення біоритмічної активності корелює зі зниженням рівня здоров’я.

Отже, у сучасній науці людина уявляється як біоенергоінформаційна система пірамідального типу, відкрита, має простір і час свого існування. Системний підхід - це аналог холістичного (цілісного) підходу, який в із позицій медицини означає “лікувати хворого, а не хворобу”.