2. Масаж і його дія на організм людини

Масаж – це сукупність прийомів механічної дозованої дії у вигляді тертя, натискування, вібрації, які проводяться безпосередньо на поверхні тіла людини як руками, так і спеціалізованими апаратами через повітряне або інше середовище.

Напевно, немає й не було у світі, починаючи із стародавніх і до наших часів, популярнішого методу оздоровлення, ніж масаж.

Проте ефективність масажу залежить у першу чергу від майстерності, тобто його треба робити добре і регулярно.

Факти свідчать: навіть важкохворі повертаються до активного життя тільки завдяки тому, що постійно розтирають і розминають все тіло.

Масаж є засобом фізичної стимуляції. Він діє безпосередньо на шкіру, м’язи, нерви, кровоносні судини й рецептори, викликаючи зміни в нервовій і ендокринній системах, внаслідок чого посилюється їх функціональна діяльність, активізуються трофічні процеси, підвищується працездатність організму. Цілюща дія масажу позначається на різних органах і системах.

Діючим фізичним фактором масажу на організм є механічне подразнення, яке здійснюється тканинам спеціальними прийомами. Прийоми масажу, діючи на тканини, викликають збудження механорецепторів, які перетворюють енергію механічних подразників у специфічну активність нервової системи – сигнали, які йдуть до нервових центрів. Механорецептори розподіляються по всьому тілу. До них належать:

• рецептори шкіри;

• рецептори м’язово-суглобного комплексу;

• рецептори внутрішніх органів.

Масаж має вплив на шкіру, очищаючи її від клітин, що злущуються, стимулює функцію потових і сальних залоз, поліпшує пружність, еластичність шкіри.

Дія масажу на нервову систему: підвищує або знижує нервову збудженість. Відновлює втрачені рефлекси, поліпшує діяльність окремих внутрішніх органів і тканин.

Масаж позитивно впливає на серцево-судинну систему. Завдяки масажу кров краще відтікає від внутрішніх органів шкіри і м’язів: полегшується робота серця.

Масаж благодійно відбивається на функціях суглобів, сухожилків і зв’язок, збільшуючи їх еластичність і рухомість, легко знімає біль після фізичних перевантажень. Збільшується просвіт судин і змінюються окисні та відновні процеси.

3. Види масажу: лікувальний, гігієнічний

Залежно від того, з якою метою застосовується масаж і як здійснюється вплив на поверхню тіла, розрізняють лікувальний, спортивний, гігієнічний, сегментарно-рефлекторний, косметичний, апаратний масаж і самомасаж.

Лікувальний масаж – це масаж, який застосовується для прискорення й відновлення функцій органів і систем організму при їх захворюваннях і травмах. У даний час цей вид масажу широко використовується у всіх медичних установах і в практиці спортивних масажистів. Лікувальний масаж значною мірою сприяє зменшенню термінів відновлення функцій при пошкодженнях і захворюваннях опорно-рухового апарату. Під впливом масажу швидше розсмоктуються набряки, випоти в суглобах, крововиливи в тканинах, знижуються больові відчуття, поліпшуються живлення тканин, функція суглобів і м’язів, нормалізуються обмінні процеси, прискорюється утворення кісткової мозолі.

Клінічний досвід і спостереження свідчать про те, що немає необхідності застосовувати загальний сеанс масажу. Доцільніше й ефективніше застосовувати масаж окремих частин тіла-місцевий у поєднанні з іншими лікувальними методами.

Масаж може бути загальним (усього тіла) і місцевим (певних ділянок тіла). Під час масажу поліпшується кровообіг, активується обмін речовин, нормалізується збудливість нервової системи.

При загальному масажі масажується все тіло або його велика частина, при місцевому – окремі діянки: кисть, спина, голова, ноги.

Лікувальний масаж містить 5 основних прийомів:

1. погладжування;

2. розтирання;

3. розминання;

4. натискування;

5. вібрація.

Починається й завершується кожен вид масажу сеансом погладжування.

Починається кожен сеанс масажу з більш легкої дії з поступовим підсиленням дії до середини сеансу і з поступовим зменшення дії до кінця сеансу.

Так само проводиться і курс масажу: з поступовим збільшення до середини і зменшенням до кінця курсу.

Масаж за видами поділяється на:

1. збуджуючий;

2. заспокійливий;

3. розсмоктуючий.

Сеанс місцевого масажу триває в середньому від 10 до 30 хв. Рекомендується дотримуватися тієї ж послідовності по ділянках тіла, що й у класичному масажі.

Процедура лікувального масажу складається з початкового, основного й завершального етапів.

Під час початкового етапу протягом 1-3 хв. обережними прийомами (погладжування, розтирання) готують пацієнта до основної частини процедури. Під час основного етапу проводять масаж, що диференціюється, відповідно до стану хворого й клінічних особливостей захворювання. У завершальному етапі протягом 1-3 хв. знижують інтенсивність масажних прийомів, завершуючи процедуру погладжуванням усієї масажованої ділянки.

Масаж призначають щодня, після нього рекомендується відпочинок протягом 15-30 хв.

Курс лікувального масажу складається з 10-20 процедур. Перерви між курсами можуть бути від 10 днів до 2-3 місяців.

У початковому періоді (1-3 процедури) масажист вивчає особливості масажованої області, реакцію організму, сприйняття окремих прийомів. В основному (3-16 процедур) застосовують диференційовану методику масажу з урахуванням функціонального стану хворого і відповідно клінічних особливостей захворювання. Інтенсивність дії прийомів постійно підвищують. У завершальному періоді при необхідності навчають хворого самомасажу й продовжують методику основного періоду.

Ефективність дії загального і, переважно, місцевого масажу можна підвищити, якщо виконувати наступне:

1) призначати масаж у ранні терміни залежно від клінічних форм перебігу захворювань і загального стану хворого;

2) масажувати ділянки тіла за методикою відсмоктуючого характеру;

3) починати будь-який сеанс масажу з масажування ділянки спини;

4) ретельно масажувати відповідні рефлексогенні зони ділянки спини, наприклад: при травмах верхніх кінцівок – комірну зону (задню поверхню шиї, міжлопаткову ділянку, надплічча), при травмах нижніх кінцівок – попереково-крижову ділянку;

5) поєднувати масаж із фізіотерапевтичними процедурами (діадинамічними струмами, парафіновими аплікаціями, локальними ваннами з теплою водою та ін.), які, залежно від показань, можна застосовувати до або після масажу;

6) поєднувати масаж із комплексом вправ лікувальної фізичної культури, необхідних для реабілітації після того або іншого захворювання (причому частина з них може бути використана безпосередньо під час сеансу);

7) поєднувати масаж з розтираннями (спеціальними мазями, кремами, рідинами, гелями), наприклад: відразу після травми з метою розсмоктування крововиливу, зменшення набряку й болю слід застосовувати ефкамон, хирудойд, лазоніл, троксевазин і др.; через кілька днів після травми – розтирання з вираженою розігріваючою дією (фіналгон, нікофлекс, апізартрон, віпратокс і ін.).

Лікувальний масаж, який застосовується для лікування серцево-судинних захворювань, має бути помірним, обережним, регулярним. Не рекомендується робити його у другій половині дня, тоді, коли у хворого поганий настрій чи самопочуття, за несприятливих метеофакторів. При захворюваннях серцево-судинної системи дія масажних маніпуляцій спрямована на регуляцію капілярного кровообігу з метою нормалізації гемодинамічних розладів. Правильно виконаний курс масажу є активним адаптогеном до несприятливих факторів, які викликали захворювання. У результаті його застосування поліпшуються показники дихання тканин і газообміну в серцево-судинній системі.

У випадках порушення легеневої вентиляції, цукрового діабету, різних проявів атеросклерозу в поєднанні з гіпертонічною хворобою доцільно застосовувати вакуум-масаж, а також точковий масаж. Акцентуація точковим масажем найбільш ефективна для лікування значних органічних порушень серцево-судинної та легеневої систем у поєднанні з іншими подібними захворюваннями. Як метод лікування масаж найбільш ефективний саме у випадках захворювань опорно-рухового апарату. Його переваги тут настільки очевидні, що вже ніхто не насмілюється їх заперечувати. Досвід лікування тяжких недугів, пов’язаних із патологією опорно-рухового апарату, свідчить про можливість повного відновлення втрачених функцій у хворих, які були надовго прикуті до ліжка.

Зупинимося детальніше на лікуванні дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату, серед яких чільне місце посідає остеохондроз. Для його лікування масаж є практично універсальним лікувальним засобом за дотримання певних умов.

Як відомо, остеохондроз — це дегенеративно-дистрофічний процес, що характеризується ураженням хрящової тканини зв’язкового апарату хребта. Схильність до такого захворювання може передаватися у спадок. Через це кількість тих, які страждають від остеохондрозу, і тих, які хворіли ним лише недавно, постійно зростає. На превеликий жаль, хвороба ця дуже помолодішала, однак хворі певний час можуть і не підозрювати про наявність у себе. І тільки тоді, коли резервні можливості організму починають зменшуватися, а патологічні процеси поглиблюватися, з’являються перші симптоми захворювання.

Під впливом дегенеративно-дистрофічного процесу хрящова тканина хребта втрачає свою еластичність і “вапнякується”. Настає так звана нейроортопедична стадія, коли під дією ваги власного тіла хребці вклинюються один в одний. Найменша деформація посилює цей процес: стискаються нервові корінці, порушується мікроциркуляція у хребцях, зростає лімфостаз, нагромаджуються недоокиснені продукти. Так виникають передумови неврологічного етапу остеохондрозу.

Хвороба не примушує себе довго чекати: різке піднімання вантажу, нахиляння чи випрямлення тулуба можуть призвести до защемлення нервового корінця. Гострий біль пронизує все тіло. Він буває таким, що не знімається навіть за допомогою сильних знеболюючих препаратів. Застосування звичайного масажу в таких випадках малоефективне. Полегшити або усунути гострий біль може лише вчасна ліквідація деформації зміщених хребців. Однак за допомогою простого знеболювання позбутися його неможливо. У ділянці корінця виникають явища набрякання. Потім виниає повторне стискання ураженого корінця. Біль стає мінливим, характеризується відчуттям оніміння, “повзання мурашок” і т.п. Такий хворий потребує допомоги мануального терапевта, тобто спеціаліста, який може руками вправити зміщені хребці.

Як наука мануальна терапія існує відносно недавно, з середини ХІХ століття. Цей термін означає “лікування руками”. Стародавні лікарі вміли добре вправляти вивихи і зіставляти зламані кістки. Старовинні індійські, персидські, китацські фрески переконують нас у тому, що прийоми мануальної терапії були відомі давно, але в ті часи вона вважалася різновидом масажу.

Нині мануальна терапія визнана лікувальною дисципліною. Нею займаються професійно підготовлені лікарі по техніці виконання маніпуляцій руками, яка вимагає від них підготовки, швидкої реакції, високої точності та швидкості рухів. Це, на жаль, вдається далеко не всім. Виражений синдром болю не дозволяє хворому розслабитися. На думку багатьох спеціалістів мануальна терапія у поєднанні з масажом може дати чудові результати одужання.

Гігієнічний масаж – це ефективний засіб збереження працездатності, зміцнення здоров'я, а також профілактики захворювань. Він застосовується у формі місцевого і загального масажу, а також самомасажу.

Однак слід пам'ятати, що будь-який масаж (далі, коли ми будемо говорити про масаж, це буде стосуватись і самомасажу) можна проводити тільки після консультації з лікарем, оскільки існує низка протипоказань до його застосування. При деяких захворюваннях (наприклад, при гіпертонічній хворобі 3-ї стадії, серцево-судинній, печінковій і нирковій недостатності, при органічних та інших захворюваннях) проводити масаж не дозволяється.

За таких випадків застосовують самомасаж. Його можна виконувати за будь-яких умов: удома, у школі, у поході, на тренуванні. Вибір зручної пози (сидячи, стоячи, лежачи) дозволяє ефективніше, дозуючи силу дії, впливати на організм залежно від самопочуття людини.

Самомасаж можна також робити в лазні чи сауні, у ванні, під душем. При цьому використовують віники, мочалки, скребачки, щітки. Поєднання води і масажу сприяє швидкому відновленню сил, прискорює обмінні процеси в організмі, нормалізує сон, створює гарний настрій.

Самомасаж проводиться в будь-який зручний час залежно від його мети: тонізуючий краще робити в першій половині дня, відновлюючий і заспокійливий – у другій. Гігієнічний самомасаж можна проводити після ранкової зарядки для підвищення життєвого тонусу. Відразу після вживання їжі застосовувати самомасаж не рекомендується.

Основні правила проведення самомасажу

Приступаючи до освоєння методики самомасажу, необхідно

отримуватися таких правил:

– тривалість самомасажу залежить від мети, з якою він застосовується, і складає від 3 до 25 хвилин;

– виконувати самомасаж слід чистими, сухими, теплими руками;

– треба вибрати зручну позу, щоб усі м'язи ділянки, яка масажується, були розслаблені;

– масажні маніпуляції слід здійснювати за ходом течії крові або лімфи;

– лімфатичні вузли масажувати не можна;

– за наявності густого волосяного покриву масаж можна проводити через тонку бавовняну чи шерстяну білизну;

– місця ушкоджень шкіри (садна, подряпини, висипи, порізи) не масажують, їх можна обробити перед масажем йодом або заклеїти лейкопластирем;

– масажні прийоми не мають спричиняти болісних, неприємних відчуттів або залишати на тілі синці, порушувати шкірний покрив (подряпини);

– масаж слід проводити енергійно до появи відчуття тепла, розслабленості;

– самомасаж не можна проводити при гострих гарячкових станах, запальних процесах, кровотечах, на ділянках тіла, де е гнійники (екзема, лишаї, фурункули, грибкові захворювання, тромбофлебіт, варикозне розширення вен), а також у всіх випадках, коли масаж протипоказаний;

– під час масажу потрібно створити психологічно комфортні умови.