2. Категорії “здоров’я, хвороба, третій стан”, взаємозв’язок між ними

Здоров’я - це результат взаємодії індивіда та навколишнього середовища – умов його існування, провідних мотивів його життєдіяльності та світосприйняття в цілому.

Абсолютна хвороба й абсолютне здоров’я неможливі. Між ними існують численні форми зв’язків і взаємних переходів. Чим вищий рівень здоров’я, тим менше можливості розвитку й маніфестації патологічного процесу. І навпаки, розвиток і прояв патологічного процесу можливий лише тоді, коли відбувається недостатність резервів здоров’я при їх ослабленні або сильній дії шкідливого чинника.

При зниженні резервів здоров’я навіть у звичайних умовах може формуватися патологічний процес з обмеженням соціальних 2 ступенів свободи.

Між станами здоров’я і хворобою виділяють так званий третій стан “неповного” здоров’я. При цьому людина відчуває підвищену втомлюваність, зниження працездатності, задуху при помірному фізичному навантаженні, неприємні відчуття в області серця, схильність до закрепів, болі в області спини, підвищену нервово-емоційну збудливість. Об’єктивно можна зареєструвати частий пульс, нестійкий рівень АТ, підвищення або зниження рівня глюкози в крові, похолодання кінцівок і т.п., тобто ці симптоми не вкладаються ні в одну конкретну нозологічну модель.

Третій стан поділять на два періоди: перший – передхвороба, а другий – період безсимптомної хвороби.

Головною ознакою передхвороби є можливість розвитку хвороби без зміни сили діючого фактора у зв’язку зі зниженням резервів здоров’я.

Початок хвороби - це поява маніфестації патологічного процесу, тобо момент втрати працездатності.

Резерви здоров’я

Безпечний рівень здоров’я

Початок формування патологічного процесу

Маніфестація патологічного процесу

Здоров’я

Передхвороба - неманіфестований патологічний процес

Хвороба

Отже, межі “третього стану” окреслені дуже чітко. Визначити межу між передхворобою і неманіфестованим патологічним процесом важко. Ця проблема на сьогодні не розв’язана.

Показники норми дуже індивідуальні. Так, у 5% здорових людей АТ нижче 100/60 мм рт.ст., але відхилень у самопочутті й працездатності у них немає.

2. Об’єкт валеології. Методологічні основи валеології

Історично склалося так, що об’єктом дослідження в медицині була хвора людина й середовище, в якому відбувається життєдіяльність індивіда.

Здорова людина не потрапляла в поле зору лікаря. Це привело до того, що весь процес зниження рівня здоров’я, формування передхвороби й початкових форм хвороби проходив без контролю лікаря, а головне – без активних заходів, здатних попередити негативний хід подій. Саме тому головним об’єктом валеології є здорова людина і людина, яка знаходиться в “третьому стані”. Можливість із використанням валеологічних технологій виявити осіб із низьким рівнем здоров’я і, використовуючи методи оздоровлення, вивести їх за межі “третього стану”, можна характеризувати як ідеальний варіант первинної профілактики.

Ці ж технології можуть бути використані й щодо хворого. Використання методів оздоровлення, які ведуть до розширення резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції й самовідновлення, можуть компенсувати наслідки розладів функцій і навіть зменшити швидкість розвитку хвороби. У цьому виявляється роль валеології у вторинній профілактиці захворювань.

Методологічні основи валеології. Фрагментарність накопичення інформації - це той принциповий недолік стосовно пізнання цілісної людини, що існує сьогодні. Його можна перемогти, використовуючи методологічні підходи валеології. В основі валеології лежить феномен життя. Різні за складністю організми біосфери мають такі загальні властивості, як здатність до самопобудови (формування й виживання біосистеми) і самовідновленню (репродукції). В основі цього лежать типові спеціалізовані структури: 20 амінокислот, АТФ, ліпіди, вуглеводи, ДНК, РНК. Усі організми побудовані з клітин і тканин. На рівні організмів виявляється дуже велика різноманітність видів. Сукупність окремих особин утворюють популяції, а ті в свою чергу - біоценози – структури біосфери. В природі існує тісна залежність існування одних її форм і рівня живого від інших. Життя можливе за умови життєдіяльності усіх елементів. І ця діяльність здійснюється постійною циркуляцією потоків речовин, енергії та інформації між ними. Ці потоки визначають наявність життя, є основою самооновлення, саморегуляції і самовідновлення (розмноження). Біосистема здатна не тільки підтримувати свою організацію виживати, але й удосконалювати її. Ступінь досконалості визначається показниками гомеостазу і здатністю до його відновлення.

Людина здатна пізнавати світ, пропускати його через себе, відчувати своє місце в природі й самовиражатися через соціальну активність. Ці можливості характеризують психічні й духовні аспекти здоров’я людини як вищі прояви її цілісності.

Отже, методологічні основи валеології можна сформульовані так:

1. Валеологія розглядає здоров’я як категорію, що має кількісну і якісну характеристику, якою можна управляти (формувати, зберігати, зміцнювати).

2. Між здоров’ям і хворобою існують перехідні стани. Передхвороба - це третій стан, а хвороба - це зниження рівня здоров’я і його дефекти.

3. Підхід до людини і її здоров’я у валеології системний і цілісний. Методи не медикаментозні, а природні.

4. Розробка теоретичних принципів валеології - це філософське осмислення суті здоров’я, хвороби й перехідних станів.