3. Найскладніший період розвитку дитини

На початку підліткового періоду складається ситуація, що спричинює суперечності у тому випадку, коли у дорослого ще зберігається ставлення до підлітка як до дитини. Власне ця суперечність і є джерелом конфліктів і проблем у взаєминах між дорослими й підлітками. Підліток нерідко сурово обмежується у своїх діях дорослими, непосильними вимогами. У таких випадках у підлітків розвивається реакція протесту, яка може проявитися в різних відхиленнях поведінки. Він намагається вийти з-під контролю старших, зайняти власну позицію стосовно тих цінностей, правил спільного проживання тощо. Усе це призводить до протистояння й конфліктів. У підлітка загострюється почуття власної гідності; він ображається й протестує. Може змінитися ставлення не тільки до батьків, а й до вчителів і школи в цілому.

Спілкування для підлітка у групі ровесників стає провідним моментом діяльності, тому на другий план можуть відходити і спілкування з дорослими, і навчання. Група багато в чому диктує підлітку форми поведінки й формує в нього відповідні позиції та ставлення до себе й до людей, які його оточують. Привабливими для підлітка стають зовнішні ознаки дорослості. Це паління, гра в карти, вживання алкогольних напоїв, особливий лексикон, доросла мода в одязі, зачісках, форми відпочинку, розваг і деякі привілеї.

Тому необхідна робота з батьками, які, можливо, не знають і не розуміють, в чому їхні помилки у взаєминах з дітьми.

Щодо шкідливих звичок, то сім’я має двосторонній вплив на спосіб життя молодої людини. З одного боку, сім’я виступає як захисний чинник, що перешкоджає появі шкідливих звичок, а з іншого – як особливий чинник, що стимулює розвиток шкідливих звичок у дітей.

Захисні чинники сім’ї найбільшою мірою проявляються в тому випадку, коли:

* між членами сім’ї існують добрі, відверті стосунки;

* виховання дітей передбачає прояв душевного тепла, виключає постійні ультимативні претензії;

*батьки вірять у життєві успіхи дітей, виявляють високі батьківські очікування;

*діти, з одного боку, беруть участь у прийнятті сімейних рішень, а з іншого – мають свої власні завдання стосовно інших членів сім’ї;

*стосунки між батьками ґрунтуються на емоційній взаємній підтримці.

В «Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи» зазначено: «Необхідно, щоб кожний школяр оволодів мінімумом знань у галу­зі гігієни та медицини, змалку знав свій організм і вмів підтримувати його в нормальному стані». Тільки тоді дитина відповідально ставитиметься до свого здоров'я. Але ми, дорослі, забуваємо або не хочемо зрозуміти, що виховувати, навчати ди­тину, розвивати її як особистість легше, якщо во­на здорова й гармонійно розвинута фізично.

З усього вищесказаного очевидно, що ця про­блема загальнодержавна, комплексна, а наше зав­дання — виділити з неї конкретні питання, розв'язання яких під силу вчителю. У зв'язку з цим доречно навести слова знаного педагога В. О. Сухомлинського: «Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% неуспішних учнів головна причина відставання в навчанні — поганий стан здоров'я, певне нездужання або захворювання, частіше за все абсолютно непомітне, яке можна виявити лише спільними зусиллями матері, бать­ка, лікаря і вчителя».

Школа впливає на розв’язання питання із збере­ження і зміцнення здоров'я дітей засобами фізич­ного виховання.

Зусиллями початкової школи — саме їй довіре­ні діти молодшого віку — формується й гармоній­но розвивається особа дитини. Занедбане в дош­кільному віці ще можна виправити в молодших класах, але втрачене в початковій школі наздогна­ти набагато важче. Рівень відповідального ста­влення учнів початкових класів до здоров'я, до здорового способу життя стане вищим, якщо його формування у процесі всього навчання в початко­вій школі є тематичним і послідовним.

Під час уроку, де створюватимуться всі необхідні умови для фізичного розвитку, розкрит­тя надій учня — основне, що допома­гає дітям бути фізично розвинутими.

В основу уроків покладено принципи особистісно-орієнтованого підходу, розроблені І. С. Якиманською, мета яких — створення умов для поліпшення фізичної підготовленості учнів, їхньо­го здоров’я, підвищення інтересу до уроків фіз­культури. Для цього використовуються різнома­нітні форми та методи організації діяльності учнів на уроці, створення атмосфери зацікавленості кожного, стимулювання до виконання вправи без остраху помилитися, виконати її неправильно. Діяльність учнів оцінюється не за кінцевим ре­зультатом (правильно чи неправильно), але й за процесом його досягнення. Природно, що на уро­ках створюються умови для самовираження школярів.