Тема 16. Дихання як спосіб оздоровлення

1. Регуляція дихання.

2. Дихання як спосіб оздоровлення.

3. Дихальна гімнастика за К. П. Бутейко.

4. Оздоровча дихальна гімнастика за М. Г. Триняком.

6. Дозована лікувальна ходьба.

1. Регуляція дихання

Кожна тканина у стані відносного спокою споживає різну кількість кисню. Наприклад, кожну хвилину одному кг печінки необхідно 27 мл кисню, підшлункової залози — 40 мл, селезінки — 50 мл, а якщо надходить менше цієї кількості, виникає стан гіпоксії (від hypo— знизу, oxygenium — кисень). За таких умов клітини не одер­жують достатньо енергії для виконання своїх функцій, що проявляється порушенням стану всього організму. Найбільш суттєві зміни спостерігаються при гіпоксії нервової системи, тому що виникає розлад нейрогумо­ральної регуляції роботи всіх систем. Перше, що вини­кає — це втрата свідомості через гальмування нервових процесів у корі великих півкуль, яка найбільше залежить від споживання кисню.

Максимальне споживання кисню (МСК) є показни­ком аеробної продуктивності роботи організму. Аеробна продуктивність — це здатність людини виконувати дуже важку роботу, забезпечуючи свої енергетичні витрати споживанням кисню безпосередньо під час навантажен­ня. Величина МСК залежить від функціональних мож­ливостей дихальної, серцево-судинної систем і крові. У спортсменів під час змагань МСК мусить забезпечува­тись на рівні 6-6,5 л/хв, що потребує легеневої вентиляції на рівні 150 л/хв, кисневої ємності — 22-25 мл кисню на 100 мл крові, хвилинного об'єму крові — 33-35 л.

Частота й глибина дихання залежать від потреб організму й регулюються нервовими та гуморальними механізмами.

Основна частина дихального центру знаходиться у довгастому мозку, але в інших частинах мозку також є структури, які впливають на дихання.

Під час вдиху альвеоли легень розширюються, що зу­мовлює розтягування рецепторів, які знаходяться в їхніх стінках. Імпульси від рецепторів надходять до довгасто­го мозку, що гальмує вдих і викликає видих. Таким чи­ном, дихальний центр забезпечує почергово вдих та видих, а пошкодження клітин центру зумовлює при­пинення дихання. На стані центру позначаються сигна­ли, які надходять з інших нервових центрів. Так, подраз­нення слизової оболонки трахеї та бронхів, особливо в ділянці біфуркації, викликає рефлекс кашлю.

Кора великих півкуль забезпечує можливість довіль­ної зміни роботи дихальної системи. Зв'язок між корою та дихальним центром підтверджується створенням умовних рефлексів на основі дихання, а також його зміною під впливом гіпнозу, під час емоцій.

Особливу роль серед гуморальних речовин, які впли­вають на дихання, відіграє вуглекислий газ. Ця речови­на подразнює клітини дихального центру, змушує їх надсилати більше імпульсів до дихальних м'язів, тому дихання частішає та стає більш глибоким, легенева вен­тиляція зростає. Крім вуглекислого газу, збуджуються хеморецептори судин через накопичення в крові органі­чних кислот, переважно молочної. Ці кислі речовини стимулюють дихання доти, доки їхня концентрація зни­зиться до нормальних значень.