4. Здорові потреби й потреба у здоров’ї

У сьогоднішнім суспільстві можна нарахувати велику кількість хвороб, зумовлених невідповідністю реально існуючих потреб особистості її антропогенним потребам. Під антропогенними потребами розуміються потреби, що виникають із людської природи, сутності людини як біосоціального феномена. До антропогенних потреб не можуть бути віднесені потреби в тютюні, алкоголі, наркотиках. Суперечності між потребами, висунутими людиною в процесі життя, і тим, що йому необхідно й досить для життя й розвитку, найчастіше приводять до таких хвороб, як інфаркт, інсульт, гіпертензія, рак, хвороби легенів, СНІД та інші, які, за даними ВООЗ, є причиною 70-80 % випадків смерті в розвинених країнах. На відміну від інфекційних захворювань, де вірус, бактерія або паразит передають лише одне захворювання, одна "'екзальтована" потреба веде до небезпечних наслідків для здоров'я в цілому.

Основною антропогенною потребою є потреба в житті. Підкреслюючи значення даної потреби для людини і його благополуччя, Л. Фейєрбах писав: "Як би не була злополучна й нещасна жива істота, поки вона ще живе й жити хоче, вона ще не остаточно, не радикально нещасна, ...навіть каліка вважає себе щасливою й вважає з повним правом, тому що, незважаючи на перенесені втрати, він усе ще радіє життю...». Тільки там і тільки те, що є межею життя, тільки там і тільки те є також і межею прагнення до щастя".

У системі потреб людини можна виділити три основні групи антропогенних потреб:

• життєві (потреби "існування");

• емоційні (потреби "задоволення");

• раціональні (потреби "удосконалення").

Метою задоволення життєвих потреб є виробництво й підтримка самого життя людини. Вони становлять перший щабель людського біосоціогенезу — "від небуття до буття". Над підсистемою життєвих у "піраміді потреб" розташовується група емоційних потреб, які у своїй реалізації приємні людському існуванню й утворюють наступний щабель піраміди — "від буття до задоволення". Раціональні потреби, що перебувають у вершині піраміди, є показником істинно людського у людині й утворюють ступінь — "від задоволення до досконалості".

Життєві потреби являють собою особливий стан організму людини, зумовлений порушенням внутрішньої метаболічної рівноваги гомеостазу при зміні констант внутрішнього середовища, а також порушенням біологічної урівноваженості із зовнішнім світом, відновлювання процесів людської життєдіяльності.

На соціальному рівні вони проявляються як потреби в житлі, одязі, родині. Сюди ж належать екологічні й санітарно-гігієнічні потреби. В ієрархії потреб група життєвих потреб є більшою порівняно з іншими групами. У людини, якій не вистачає їжі, світла, тепла, почуття голоду та інші відповідні почуття домінують над іншими потребами, відсуваючи їх на задній план. Зрушення констант веде до зниження концентрації життєво важливих речовин в організмі (глюкози, солей, статевих гормонів) і суб'єктивно відчувається організмом як відсутність якоїсь складової організму, на яку спрямовується пошук. У цьому пошуку житєва потреба буде впливати на інтелект, пам'ять, сприйняття, звички, які, в остаточному підсумку, будуть перетворені в знаряддя для задоволення даної потреби. Багато інших антропогенних потреб будуть відкинуті людиною як зовсім марні й несуттєві. І так буде тривати доти, доки не буде задоволена вітальна потреба. Звичайно, таке положення буде справедливим лише в умовах екстремальної фізіологічної депривації.

Якщо розглядати лише одну вітальну потребу в їжі, можна виявити чимало зв'язків задоволення даної потреби зі здоров’ям людини. Порушення в задоволенні антропогенної потреби в їжі може стати причиною інфаркту, інсульту, гіпертензії, а також рака стравоходу, шлунка й молочної залози. Неможливість задовольнити потребу може бути пов'язана як із самою людиною — суб'єктом потреби — так і з об'єктом потреби — предметом або речовиною, на які спрямований пошук людини, що задовольняє свою потребу. При цьому важливо не тільки підібрати відповідний об'єкт, але й урахувати його стан, доступність, корисність, тобто наступні компоненти: матеріально-об'єктний, енергетичний, середовищний і інформаційний. Неможливість задовольнити вітально-речовинну потребу у вітамінах А і С, що знаходяться в овочах і фруктах, сприяє розвитку хронічних хвороб легень і хронічного бронхіту. При відсутності в об'єктах харчової потреби в кальції, особливо в раціоні дівчаток-підлітків і жінок у постклімактеричному періоді, виникає небезпека захворювання остеопорозом, що характеризується крихкістю кісток.

Візьмемо іншу найважливішу вітальну потребу — потребу людини в активності. Неможливість задовольнити потребу організму у фізичній активності, малорухомий спосіб життя й праці може вести до серцево-судинних захворювань, діабету, остеопорозу. Рак товстої кишки і молочної залози у жінок зустрічається рідше, якщо вони фізично активні порівняно з тими, в яких знижена ця активність.

Захворювання остеопорозом рідко зустрічається в людей, що постійно займаються фізичними вправами, тому що останні сприяють поліпшенню здоров'я.

Ведучи мову про антропогенні потреби, ми залишаємо за рамками проблеми, які випробовують і задовольняють щодня мільйони громадян, але які не є антропогенними, а суперечать людській природі, наносять людині шкоду. Тільки від паління у світі щорічно вмирає від 2,5 до 3 млн. людей або 1 людина кожні 10 секунд.

Серцево-судинні захворювання щорічно заберають до 12 млн. життів у світі, і їхніми жертвами, як свідчить практика, найчастіше стають люди у працездатному віці. ВООЗ вважає, що оптимізація потреб і приведення у відповідність із людською природою дозволить скоротити смертність від цих хвороб удвічі. У США витрати на лікування серцево-судинних захворювань ще в 1988 році становили 88 млн. доларів. Наша держава й сьогодні не в змозі дати медицині такі кошти.

Емоційні потреби являють собою певний стан психіки, викликаний незадоволеним почуттєвим відношенням до передметів і явищ навколишнього світу. У реальному житті емоції є біологічно доцільними для існування людини з погляду пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища. Основу емоційних потреб становлять емоційні стани людини, що проявляються як переживання й почуття.

Вивчення психогенних неврозів і їхніх конфліктів дозволяють зробити висновок, що здоров'я істотно зумовлене системою потреб людини. До кінця зрозуміти проблему здоров'я людини, ігноруючи зв'язок його з потребами, неможливо. Тому що поки людина жива, вона є носієм потреб.

Емоційні потреби зв'язують потреби вітальні, тобто фізіологічні зміни внутрішніх органів, включаючи зміни хімічного складу крові, частоту подиху й пульсу, тонус артерій і артеріального тиску, діяльність потових залоз, травного апарату (це не набір розрізнених ознак, а пов’язані між собою реакції організму), і діяльність, виражену в певних поведінкових реакціях.

Раціональні потреби контролюються й зберігаються зусиллям волі. Вони спрямовуються на досягнення свідомо визначеної (або людиною, або суспільством) мети. До раціональних потреб можна віднести трудові, естетичні, пізнавальні, інтелектуальні, правові, організаційно-управлінські потреби, потреби в самовдосконаленні, самоактуалізації та ін.

На перший погляд, дана група потреб істотно не впливає на здоров'я людини. Але це лише перша й поверхнева оцінка. Можна навести безліч прикладів, коли зміцнення здоров'я стає вольовою потребою людини. Це й щоденні ранкові фізичні заняття, і загартовування, і різні дієти.

Потреба людини в здоров'ї на раціональному рівні проявляється й через таку характеристику, як самооцінка здоров'я. На важливість цього фактора вказували

Е. Палмор і С. Лукарт. Палмор вивчав протягом 25 років зміни потреб людей із віком, дійшов висновку, що суб'єктивне поняття про здоров'я відіграє в довголітті більшу роль, ніж об'єктивні показники.

Самооцінка людей про своє здоров'я, часом, важливіше за саме здоров’я. Соціологічні дані дозволяють говорити, що самооцінка здоров’я в більшості людей асоціюється із задоволеністю життям, із задоволенням кожною людиною своїх антропогенних потреб. Багато вчених уважають найважливішою потребою людини — потребу в самоактуалізації. А. Маслоу ставить цю потребу на вершину "піраміди потреб". Ця потреба охоплює численні верстви населення: від спортивних арен і залів, де йде суперечка, хто ж "розумніший, сильніший", до наукових конференцзалів, де дискусія вчених може встановити, хто ж "точніший, розумніший, досвідченіший, мудріший".

Лекція 30. Виховання дітей у сім’ї

1. Діти і сім’я.

2. Стилі виховання.

3. Найскладніший період розвитку дитини.

4. Соціальна ситуація в созалежній сім’ї.

1. Діти і сім’я

У житті дитини сім'я відіграє вирішальну роль. Добра родина відрізнгяється тим:

* що дає відчуття належності до певної групи (можливість ідентифікуватися з нею). Без цього людина почувається самотньою (реалізація потреби людських зв'язків);

* дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших. Без цього у людини розвивається почуття неповноцінності (реалізація потреби самоствердження);

* дає змогу відчути взаємне тепло. Інакше у людини нерідко виникає негативне ставлення до життя, схильність до песимізму, апатія (реалізація потреби прихильності);

* формує почуття своєї неповторності. Якщо цього немає, у людини виникає болісне відчуття власної сірості, неоригінальності, неталановитості, а це веде до спалахів агресії, коли вона не шкодує ані себе, ані інших (реалізація потреби самосвідомості);

* дає зразок для наслідування, адже кожний повинен у щось вірити, на щось сподіватися, щось любити, щось визнавати й заперечувати. Інакше життя здаватиметься безглуздим (реалізація потреби орієнтації). Всі ці потреби життєво важливі для кожного.

Отже, родина — надзвичайно багатофункціональне утворення. Це можливо тому, що сім'я — зовсім не аморфна маса, вона має чітку структуру (тобто сукупність постійних, стабільних зв'язків), і навіть не одну, а кілька. Найчастіше вирізняють такі найсуттєвіші структури:

Влада та її розподіл, співвідношення між формальною (дозволеною нормами сучасного суспільства) владою і неформальним лідером.

В історії людства був час, коли влада в сім’ї належала жінці (матріархат). Протягом багатьох сторіч переважав інший розподіл —влада цілком належала чоловікам (патріархат). Так вважалося єдино можливим. Проте в деяких родинах часом складалися зовсім протилежні стосунки, коли неформальний лідер або сам брав на себе владу, або йому її добровільно передавав формальний «голова сім’ї», який не хотів чи не міг керувати життям родини.

Комунікації (взаємозв'язки), тобто розподіл інформаційних потоків у родині. У будь-якій сім'ї взаємодія між окремими її членами має різну насиченість, тривалість та якісні особливості.

Одні члени сім'ї взаємодіють між собою виключно в разі виникнення практичної необхідності. Для них емоції в цьому випадку не не мають значення. Наприклад, чоловік звертається до свого тестя, що живе окремо, тільки тоді, коли цього вимагають господарські справи. Тоді комунікації між ними виникають і завершуються разом із виконанням спільної діяльності.

Інші сім'ї (або ті самі, але в іншій ситуації) відчувають особливу потребу саме в емоційному компоненті комунікації, для них важливо відчути свою значущість для іншого, отримати психологічну підтримку тощо. Комунікації між ними здійснюються постійно: вони не роблять разом спільну справу, а дають докази взаємного прийняття (це теж інформація, причому життєво значуща для кожного з них). Так, мати може нескінченно телефонувати до своєї заміжньої доньки, запитуючи про різні дрібниці, але насправді для неї найваж­ливіші не інформація про життєві події, а емоційна складова спілкування з донькою.

Вивчаючи людську поведінку, психологи виявили, що існує набір ролей, в яких ми виступаємо в родині і в суспільстві. Всі ми буваємо Дорослим і Дитиною, Жертвою і Переслідувачем, Рятівником і Батьком.

Співробітництво. Ґрунтується на взаєморозумінні і взаємній підтримці, яка допомагає якнайповніше реалізувати функції родини; потреби кожного задоволено. Кожний, дорослий і дитина, відчуває свою особисту значущість (тобто свою цінність для інших); загальна атмосфера стосунків — тепла, дружня, сповнена позитивних емоцій. Паритет — рівні, «союзницькі», більш «раціональні» стосунки, які задовольняють усіх учасників спілкування: особистісна значущість кожного, порівнюючи з співробітницьким стилем стосунків, трохи зменшується, емоційні контакти слабшають, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії.

Змагання — стосунки, які базуються на прагненні окремих членів родини перевершити один одного в якійсь справі. Цей тип відносин спричинює встановлення в сім'ї нервової, нестійкої атмосфери.

Конкуренція — домінування стосунків, коли переважає прагнення кожного довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за рахунок психологічного дискомфорту іншого.

Антагонізм — стосунки, для яких характерним є протистояння окремих членів сім'ї і небажання жодної сторони йти на компроміс.

Конкуренція та антагонізм порушують «нормальний кровообіг» родини. Діти емоційно відчужені від батьків, батьки не можуть контролювати поведінку дітей. Це симптоми «прихованого сирітства». Саме тут — джерело великої кількості дитячих неврозів; розвиток особистості порушується, виникають деформації характеру і в дорослих, і в дітей.