4. Генітальний герпес

Останнім часом захворювання інтенсивно розповсюд­жується, вважають, що у світі понад 86 млн. людей хво­ріють на генітальний герпес. Збудником є вірус, який часто виявляють при змішаній інфекції з трихомонадами (55% випадків), гонококами (8%), хламідіями (34%). На будь-якій ділянці шкіри мо­жуть виникати болючі пухирці, які лопаються, а натомість з'являються виразки, сверблячка.

Зараження відбувається при статевих контактах, ураження зумовлює запалення у внутрішніх статевих органах, безпліддя або аборти, пороки розвитку плода. Лікування проявів є ефективним, але часто людина залишається вірусоносієм.

5. Хламідіози

Серед захворювань, що передаються статевим шля­хом, дуже розповсюджені хламідійні інфекції, на які щорічно хворіють кілька мільйонів людей.

Захворювання передається статевим шляхом. У 50% жінок і 15-30% чоловіків захворювання є прихованим. Інкубаційний період триває до трьох тижнів, потім у чоловіків виявляють різі при сечовипусканні, виділення слизу з уретри, а запалення сім'яників супровод­жується сильним болем. У жінок виникає сверблячка зовнішніх статевих органів, мутні виділення з піхви та матки.

Дуже часто після видужання виникає безпліддя. Для лікування використовують антибіотики.

6. Трихоманози

Збудником є трихомонади, що належать до класу джгутикових. Зараження відбувається переважно статевим шля­хом, але в більшості чоловіків і половини жінок заражен­ня не призводить до хвороби. Збудник викликає запален­ня слизових оболонок статевих і сечовивідних шляхів, що проявляється жовтувато-сірими виділеннями із зовнішніх статевих органів, сверблячкою, болем під час статевого акту та сечовиділення.

7. Заходи боротьби із захворюваннями, які переда­ються статевим шляхом

1. Поіменний облік хворих.

2. Обстеження всієї сім'ї й осіб, що стали джерелом зараження.

3. Обов'язкова госпіталізація всіх хворих або забезпечення їх за місцем проживання амбулаторним ліку­ванням.

4. Систематичний контроль за якістю лікування.

5. Проведення профілактичних заходів щодо зара­ження під час пологів, зокрема 100% клінічне та лабораторне обстеження протягом вагітності.

6. Клінічне та лабораторне обстеження дітей, що по­трапляють до будинків дитини, дитячих садків, інтернатів.

7. Проведення медичного огляду кожні 6 місяців усь­ого персоналу дитячих закладів, який має контакт із дітьми.

8. Систематичне проведення санітарно-освітньої ро­боти серед населення.

Лекція 23. Інфекційні хвороби

1. Особливості інфекційних захворювань.

2. Віспа та вакцинація.

3. Холера та її профілактика.

4. Історія боротьби зі сказом.

5. Дифтерія.

6. Кір і краснуха.

7. Епідемічний паротит і вітряна віспа.

8. Скарлатина, коклюш і грип.

1. Особливості інфекційних захворювань

Чому одні хвороби називаються інфекційні? Чим вони відрізняються одна від одної? Що спільного між різними за характером і проявом інфекційними захворюваннями? Наприклад, що спільного між правцем і дизентерією, кором і проказою, вітрянкою і вірусним гепатитом?

А спільне є. Причина кожного інфекційного захворювання – збудник, не помітний для ока мікроорганізм: паличка або вірус, стрептокок або вібріон. Таких збудників, що здатні «атакувати» людину, є безліч.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій — це так званий прихований, або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі поступово зріє. Іноді інкубаційний період буває невеликим – 1-2 дні. Але іноді хвороба затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період завершується тоді, коли хвороба починає проявлятися через якісь зовнішні ознаки: підвищення температури, висипка, зміни кольору шкіри, болі, розлади травлення.

Епідеміологія — розділ медицини, що займається вивченням причин різних інфекцій, а також методів їхнього лікування й попередження. Епідеміологи намагаються розібратися з кожним захворюванням, знайти проти кожної інфекції діючі засоби. (Важко уявити, що ще на початку XX ст людина в дитинстві переносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекційним захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятливою до неї. Ця несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки здатності організму набувати імунітету стало можливим попередження інфекцій за допомогою щеплення. Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занедужують. Інші, що мають імунітет до цього захворювання, начебто й не помічають його. Але є ще й треті. Вони отримують збудника інфекції, самі не хворіють, але активно інфікують оточення. Таких людей називають носіями інфекції.

Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення імунітету, а також можливість перенесення – ось ті ознаки, що відрізняють інфекції від інших захворювань і роблять їх схожими між собою.