Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Местные фин_буржуй вариант[1].doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
1.35 Mб
Скачать

134. Види, принципи та інструменти взаємодії державного та місцевих бюджетів у зарубіжних країнах.

Фін. вирівнювання — система інструментів та заходів щодо усунення верт. і горизонт. фіскал. дис­балансів шляхом перерозподілу фін. ресурсів між органа­ми регіонал. та місц. влади. Мета фін. вирівнювання — зменшення верт. і горизонт. дисбалансів у фін. забезпеченні ор­ганів регіонал. та місц. влади.

У зар. державах застосовуються різні способи фін. вирівнювання. Кожен з них передбачає викор-ня одного чи одно­часно кількох інструментів — різних видів прямих трансфертів, як за­г., так і спеціал.; непрямих трансфертів, тобто переданих по­датків або відрахувань від регулюючих доходів; фондів фін. ви­рівнювання тощо.

Основним інструментом фін. вирівнювання за кордоном є пря­мі міжурядові трансферти, які здійснюються на безоплатній і безпово­ротній основі. У зар. практиці сформувалися 2 основні підхо­ди до їх класифікації. Згідно з першим, визначеним МФО, усі трансферти поділяються на субсидії та гранти. Суб­сидіями відповідно до цієї класифікації вважаються виключно ті транс­ферти, що надаються органами держ. влади підприємствам або ін­. суб'єктам господар-ня. Гранти — це необов'язкові трансфер­ти, що передаються від одних інституційних одиниць сектору сусп. управління до ін. або між органами держ. управління та міжнар. організаціями. Залежно від призначення вони поділ-ся на поточні та капітальні, а за типом органу, який їх надає, — на гранти від урядів інозем. держав, міжнар. організацій та ін. органів сусп. управління. Т.ч., згідно з класифікацією МФО, трансферти, за допомогою яких здійс­нюється фін. вирівнювання місц. бю-ів, іменуються гран­тами.

В європ. країнах ширшого застосування набула інша класи­фікація, розроблена в 1986 р. експертною комісією з проблем місц. та регіонал. фінансів Ради Європи. Відповідно до неї переміщення коштів від вищих органів держ. влади до органів місц. само­вряд-ня, включаючи безвідсоткові позики, що надаються на період, не менший за 10 років, називаються субсидіями. Всі субсидії поділяють­ся на 2 основні групи — спец. та заг. призначення. Кожна з них включає окремі види субсидій, що відрізняються порядком їх розрахунку або розподілу.

Субсидії заг. призначення використ-ся без обмежень, як і будь-які власні доходи органів місц. влади. Єдине обмеження може стосуватися спрямування певної частини таких трансфертів на капітальні цілі, однак це не зобов'язує місц. уряди витрачати одер­жані кошти на виконання конкретних програм капіталовкладень. Суб­сидії заг. призначення поділяються на ті, що розподіляються на основі об'єктивних критеріїв, та на дискреційні субсидії.

Субсидії заг. призначення, пов'язані з об'єктивними критері­ями, розрах-ся відповідно до певних показників податкоспроможності чи видаткових потреб, або враховують і ті, й інші. Сума субсидій, пов'язаних з обсягом власних податків, прямо пропорційно залежить від рівня місц. оподаткування. При цьому поліпшення стану зби­рання податків одночасно сприяє збільшенню субсидії, що передається до бюджету органу місц. влади.

Перерахування дискреційних субсидій не обумовлено певними об'єк­тивними критеріями. Органи влади вищого рівня надають їх у тому ра­зі, коли розраховані із застосуванням формалізованих процедур суми трансфертів окремим місцевим урядам є недостатніми для задоволення їхніх фіскальних потреб. Досить часто рішення про виділення таких субсидій приймається у політичній площині. Іншою підставою для перерах-ня дискреційних субсидій може бути настання непередбаче­них випадків — стихійних лих, техногенних катастроф тощо. В більшо­сті європ. країн частка цього виду субсидій є незначною і, як правило, не перевищує одного відсотка від сукупного обсягу одержаних трансфертів.

Субсидії спец. призначення мають бути витрачені на кон­кретно визначені цілі. Вони можуть призначатися на інвестиційні або по­точні цілі. Крім того, вони можуть бути обумовленими або безумовними.

Для отримання обумовленої (часткової) субсидії орган місц. вла­ди зобов'язаний профін-ти певну частку сукупних витрат, пов'яза­них з наданням певного виду послуг або реалізацією окремих проектів і програм. Сума такого трансферту прямо залежить від обсягу видатків, виділених на такі цілі місц. урядом. Часткові субсидії бувають від­критими та обмеженими. Заг. сума відкритої часткової субсидії не лімітується.

За рах. субсидій спец. призначення можуть відшкодо­вуватися або всі фактичні витрати місц. органу влади, або тільки нормативні витрати. В останньому випадку в разі перевищення норма­тивних витрат субсидія не надається зовсім, або надається в неповному обсязі.

Частка субсидій спец. призначення в різних інозем. дер­жавах суттєво відрізняється і залежить насамперед від того, наскільки сильно уряд вищого рівня намаг-ся контролювати структуру видат­ків місц. органів влади. Однак спільною для переважного числа зар. країн, особливо європ., є тенденція до зменшення частки цільових субсидій і збільшення трансфертів заг. призначення.

Ін. дуже поширеною світ. тенденцією є викор-ня формульного методу розрахунку вирівнювальних трансфертів, який перед­бачає врахування об'єктивних факторів і критеріїв. Його застосування сприяє раціонал. та справедливому розподілу фін. ресурсів між територіями та запобігає прийняттю суб'єктивних рішень. У за­р. країнах використовуються різні формули, які досить часто враховують не тільки загальноприйняті соц. стандарти, а й певні нац. особливості та пріоритети. В одних країнах вирівнюється лише дохідна спроможність територіальних одиниць (Канада, Естонія) або видаткові потреби (Іспанія, Іт.), в ін. — одне і друге (Авст­ралія, ВБ, країни Скандинавії, Яп.). Формули бува­ють простими, які врах-ть тільки найважливіші критерії, та склад­ними (в Нідерландах береться до уваги більше як 30 факторів), іноді ба­гатоступінчастими (Нім.). В Австралії шляхом застосування фор­мульного підходу розрах-ся "стандартний бюджет" та визначається неспроможність громади його реалізувати.

Ресурсною основою фін. вирівнювання в зар. країнах здебільшого є асигнування з централ. бю-ту та бю-ів органів регіонал. влади, кошти, передані з "багатих" місц. бю-ів, і відрахування від заг.держ. податків.