34. Переваги і недоліки боргового фінансування місцевих потреб

Сьогодні через нестачу фінансових ресурсів українські міста зіткнулися з комплексом соціально-економічних проблем, розв'я­зання яких неможливе без збалансованості функцій місцевої вла­ди та обсягів фінансових ресурсів, які є в її розпорядженні. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування , до якої приєдналась і Україна, органи місцевого самовряду­вання повинні мати право доступу на ринки позичкового капіта­лу. Це потрібно для того, щоб дістати можливість залучення до­даткових фінансових ресурсів для соціально-економічного розвит­ку відповідної території . Так, питання щодо можливості боргового фінансування місце­вих потреб завжди викликало багато суперечок та запитань . Річ у тім, що обслуговування боргу стає важким тягарем бюджетів майбутніх років.

На відміну від них, одержання кредитів на відкритому ринку з економічного погляду є не остаточним перенесенням ку­півельної спроможності з приватного сектору в муніципальний, а лише тимчасовим. Ця обставина особливо важлива з огляду на поведінку кредитора. Кредитор надає свої кошти в обмін на обі­цянки повернути борг і виплатити відсотки добровільно та з го­товністю, оскільки він, маючи різні можливості розміщення своїх коштів, вибирає пропозицію місцевої влади. З іншого боку, для місцевого органу влади це означає, що на даний момент часу ви­трати, що пов'язані з кредитним фінансуванням, виявляються нижчими від витрат додаткового податкового фінансування. Проте місто, будучи в ролі позичальника, повинно завжди аналізувати, а чи не стануть ці легко одержані гроші важким тя­гарем для майбутніх бюджетів. Адже кредити пов'язані з випла­тою відсотків та основної суми боргу, і для їх фінансування знову греба брати кредити (котрі необхідно також повертати з відсот­ками) або збільшувати податки (скорочувати витрати). Інакше кажучи, гроші, з такою легкістю одержані сьогодні, у майбут­ньому перетворюються на важкий тягар. Місцеві органи мають дуже вузьке коло можливостей упора­тися з майбутнім фінансовим тягарем, спричиненим одержанням кредитів сьогодні. Отже, усе викладене дає можливість дійти висновку, що міс­цеві органи влади повинні залучати позичковий капітал, причому під невеликі відсотки та на відносно тривалий строк. Тому сього­дні слід розпочати, подібно до багатьох міст розвинених країн, активно використовувати місцеві запозичення для забезпечення розвитку територій, активізації інвестиційної діяльності в Україні.

35.Проблемні питання формування та використання власних коштів у бюджетних установах.

Функція фінансування за рахунок закріплених доходів практично не діє, оскільки передбачені в Законі "Про бюджетну систему України" частки відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у повному обсязі не виконуються. Це стосується насамперед відрахувань 20% надходжень по подат­ку на додану вартість до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів. Фактично в Україні склалася практика щорічного регулювання нормативів відрахувань до місце­вих бюджетів Законом "Про державний бюджет України". Законодавці, користуючись юридичною нормою переваги документа, прийнятого останнім, постійно змінюють принципи фінансування місцевих бюджетів. Ключовим питанням у практиці формування і розподілу коштів само­врядування є самостіііність місцевих бюджетів. Згідно з законодавством, вони в Україні самостійні і не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим або до інших місцевих бюджетів. Фактично незалежність місцевих бюджетів забезпечується наявністю власних джерел доходів. Згідно з Конституцією України, власних доходів немає у бюджетів районів та областей, оскільки вони формуються за рахунок коштів Держав­ного бюджету. Це положення призводить до відчутної залежності регіональ­ного самоврядування від дій виконавчої і законодавчої влади, що створює передумови до нестабільності і невпевненості в проведенні економічної політики, оскільки обсяги фінансування не можуть бути прогнозовані на близьку і тривалу перспективу внаслідок щорічної зміни сум фінансування та порядку їх обчислення. Існуюча система наповнення обласних і районних бюджетів створює передумови до залежності фінансових потоків від особис­тості посадової особи місцевого самоврядування, його стосунків з розробни­ками відповідно Державного, обласного або районного бюджету. Процес формування доходної частини місцевих бюджетів здійснюється, виходячи з підходу покриття видатків. Місцеві органи розроб­люють проект витратної частини бюджету. Проектний показни бюджету роз­роблюють на підставі нормативних показників з урахуванням прогнозних даних змін індексу цін і тарифів, рівня заробітної плати і т.д. Верховна Рада затверджує нормативи бюджетного забезпечення. Далі місцеві органи влади визначають, скільки є власних та закріплених доходів. Потім зіставляється сума власних та закріплених доходів. Суму, якої не вистачає, компенсує ви­щестоящий рівень. Таким чином не витрати визначаються загальними над­ходженнями на даній території, а навпаки доходи визначаються за сумою ви­трат. Ефективність такої системи низька через практично повну залежність розвитку міста, села, селища від рішень інших органів управління, відсут­ності зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні власних фінансо­вих надходжень. З прийняттям Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виникає ще одне протиріччя — обласні і районні бюджети (60% загального обсягу місцевих бюджетів) залишаються без влас­них доходиих джерел, оскільки вони мають формуватись із коштів держав­ного бюджету для їх подальшого перерозподілу між територіальними грома­дами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на до­говірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-еко­номічних та культурних програм. Механізм передачі таких коштів ще не виз­начений, та й можливість реалізації його в сучасних економічних умовах до­сить проблематична

Отже, в законодавстві виділяються три основні проблеми, які виника­ють у процесі формування місцевих бюджетів:

• удосконалення законодавчої бази формування місцевих бюджетів;

• законодавчий перегляд механізму закріплення за кожною гілкою влади довгострокових доходних джерел;

• встановлення гарантій судового захисту бюджетних прав територій.