Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Местные фин_буржуй вариант[1].doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
1.35 Mб
Скачать

131. Європейська хартія місцевого самоврядування про основні принципи організації місцевих фінансів.

Розвиток місцевого самоврядування у світв був підкріплений прийняттям низки міжнародних актів (Європейська хартія про місцеве самоврядування – 1985, Всесвітня декларація місцевого самоврядування – 1985, Європейська хартія міст та Європ декларація прав міст – 1992, Деклар-ія про принципи місц само вряд-я в країнах СНД – 1993).

Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята під егідою Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи (не плутати з Радою Європейського Союзу) і була відкрита для підписання державами-членами Ради Європи 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року. Хартія зобов'язує держави закріпити у внутрішньому законодавстві і застосовувати на практиці сукупність юридичних норм, що гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність муніципальних утворень. Вона також встановлює необхідність конституційного регулювання автономії місцевого самоврядування.

Україна приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування, ратифікувавши цей акт 15.07.97.

У хартії дається вісім принципових положень про фінансову діяльність місцевого самоврядування:

1. Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами.

2. Фінансові засоби органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом.

3. Частина фінансових засобів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону.

4. Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових засобів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень.

5. Необхідно запроваджувати процедури фінансового вирівнювання чи еквівалентні заходи, призначені для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування.

6. Слід відповідним чином погоджувати з органами місцевого самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів.

7. Субсидії, котрі надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів.

8. Органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

132. Бюджетний федералізм як принцип побудови фінансів місцевого самоврядування в розвинутих країнах.

Бюдж. федералізм – це законодавчо закріплена стратегія розподілу функціонал. повноважень та відповідальності держ., регіонал., місц. влади з компромісним розмеж-ям на цій основі доходів і видатків між ланками бюдж. сис-ми на засадах політ. доцільності, соц. етики, міжрегіонал. й міжнац. солідарності.

Важлива функція б.ф. – за адекватних пропорцій розподілу зібраних податків забезпечити витрачання завжди обмеж. бюдж. коштів на тому рівні держ. влади, де вони дають макс. ефект.

Б.ф. точніше було б назвати фіскально-бюдж. федер-ом, що означає пряме зарах-ня податків за встан-ми однак. квотами в бю-ти 3-ох рівнів за належного фін-ня потреб усіх бю-ів. Правильно побуд-ий б.ф. має регулюючий характер, тому що дає змогу оптимізувати зіставляння потреб територій з їх. фін. Можливостями. В разі застос-ня дозвільних чи розподільчих форм надання бюдж. ресурсів в умовах їх хроніч. дефіциту об’єктивно форм-ся передумови для корупції. Нерац-но організовані відносини б.ф. спричинюють ситуації, коли місц. влада не бачить для себе фін. вигоди від ек. піднесення регіонів, якими вона управляє.

У зх. країнах б.ф. не обмеж-ся те ритор. перерозподілом ресурсів у вигляді фін. допомоги (за винятком екстраординарних випадків). Головною метою сучасного б.ф. є активне прагнення до самодостатності територ. Формувань в розрахунку на власні сили, нарощ-ня ек. потенціалу. Ринок і конкуренція змушують місц. владу форм-ти привабл. образ своїх територій з метою залучення інвестицій, реалізації вигідних проектів, проведення між нар. ярмарків, виставок, конгресів, чемпіонатів.

Б.ф. виконує політ-консолідуючу і соц-психолог. функції. Рух бюдж. ресурсів у напрямку від територій до центру об’єднує регіони з різним фін-ек. потенціалом в єдиний держ. організм і тим згуртовує націю.

Сучасний бюджетний федералізм має важливу соц.-психоло­г. перевагу, яка полягає в тому, що він згладжує фін-ек. ущербність окремих регіонів і так забезпечує заг.нац. єдність, не протиставляючи регіони-донори регіонам-реципієнтам. Така ситуація, неможлива на ринку, в бізнесі, коли сильний допомагає слабкому, на державно-політ. рівні реалізується засобами б.ф.

За класифікацією, запропонованою спеціалістами МВФ, залежно від форм політичної взаємодії та ступеня фі­н. самостійності ланок бюдж. системи склалися 3 типи міжбюджетних відносин:

  • класичний федералізм (США);

  • кооперативний федералізм (ФРН);

— режим амін. опіки над органами місцевого самовряду­вання (Франція, Скандинавські країни).

Відповідно фін. взаємовідносини верх. й нижчих рівнів влади у 1ому випадку характер-ся чітким розмежуванням бюдж. надходжень, комбінуванням власних доходів місц. бю­джетів із трансфертами з вищих бюджетів; у 2ому — застосуванням механізму солідарного розподілу доходів та системи міжбюдж. суб­сидій; у 3ому — залежністю від дотацій центрального уряду.

Важливим елементом б.ф. є розподіл видатків між рівнями бюдж. системи відповідно до встановленого розмежу­вання владних повноважень і компетенції між центральною, регіонал. та місц. владами, яке в кожній країні сформувалося під впливом іст., нац., ек., політ. та ін. чинни­ків.

У всіх країнах достатньо значна частка державних видатків фін-ся з централ. бюджету: від 14—16 % ВВП у Ні­меччині, Нідерландах і Словаччині до 40—50 % ВВП у Греції, на Кіпрі, Мальті, у Великій Британії та Норвегії. На частку бюджетів членів фе­дерації (у Бельгії, Нім., Нідерландах і Австрії) припадає фін-ня держ. видатків в обсязі від 9 до 16,5 % ВВП; частка бю­джетів громад у країнах ЄС у 2003 р. коливалася від 0,7 % ВВП на Мальті до 33,5 % ВВП у Данії.

Таким чином, б.ф. як певний розподіл повнова­жень між окремими рівнями влади з відповідним розмежуванням дохо­дів і видатків бюдж. системи існує як у федеративних, так і в унітар­них державах. Але особливу увагу привертають держави з федератив­ним устроєм, де проблеми міжбюдж. відносин особливо складні.

Американський федералізм. Загалом своєрідність ам. схеми б.ф. полягає в існуванні практично автономних бюдж. систем трьох рівнів на основі чіткого розмежування урядових функцій і податкових надходжень.

Федеративної Республіки Німеччини. ФРН властивий комбінований б.ф., що передба­чає використання регулюючих і закріплених податків, доповнених си­стемою субсидій. Загалом нім. федералізм, особливо після об'єд­нання країни, характеризують дві ключові риси — субсидіарність і солі­дарність. Тому німецька модель має назву кооперативного федералізму.

Канада. У Канаді діє субсидіарний механізм вирівнювання фін. потенціалу провінцій за рахунок спец. фонду, створеного з коштів федерального бюджету. Величина субсидій визначається залеж­но від суми кожного з податків, які надходять у бюджети провінцій. У результаті уряди всіх провінцій розпоряджаються фін. ресур­сами, достатніми для фін-ня заг.нац. стандартно­го рівня видатків з урахуванням кількості населення. Система фіскал. вирівнювання доповнюється федеральними цільовими субсидіями на фін-ня соц. сфери.

Російська система б.ф. ґрунт-ся на пайово­му розподілі бюдж. доходів і трансфертах регіонам із федерат. фондів; за формальними ознаками вона близька до німецької моделі. Але рос. фахівці називають принаймні чотири її вади: 1) асиметричність — множинність і "різносуб'єктність" РФ зу­мовлює неоднакові фін. взаємовідносини з центром автономій не тільки з різним статусом (республік, країв, округів та ін.), а й з однако­вим; 2) використання грошових сурогатів або негрошових форм пла­тежів при виконанні бюджетів є середовищем для зловживань; 3) від­сутність чіткого розмежування витратних повноважень між владою різ­них рівнів; 4) правова невизначеність інституту фін. неспромож­ності (банкрутства) регіональної і місцевої адміністрації.