3. Злочини, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України.

Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України, виявляється як в активних діях, так і в бездіяльності.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення діяння (склади цих злочинів формальні).

Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єкт цих злочинів спеціальний – призовники, військовозобов’язані.

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до Конституції України та інших законів України: „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р., „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 р.

Тема 36. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян

Загальна характеристика та види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

Характеристика злочинів у сфері використання державних символів.

Характеристика злочинів, пов’язаних із перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян.

Характеристика злочинів проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань.

Характеристика злочинів у сфері використання документів і засобів отримання інформації.

Характеристика інших злочинів проти авторитету держави та діяльності об’єднань громадян.

Вивчення цієї теми студенти повинні розпочати з з’ясування наступних положень.

1. Основним об’єктом злочинів даного виду є, зокрема, авторитет держави Україна, нормальна реалізації прав, обов’язків, компетенції органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових (тобто, службових) осіб, об’єднань громадян і їх членів, за виключенням тих злочинів даного виду, об’єктом яких є реалізації прав потерпілого на життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість і безпеку, оскільки ці об’єкти злочину не можуть бути додатковими (незалежно від структури Кримінального кодексу України);

2. Збори – це спільна, спеціально організована невелика присутність громадян в громадському або іншому місці, викликана необхідністю обговорення різних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших проблем

(П. 332 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404);

3. Мітинг – масові збори з питань злободенних, переважно політичних питань, які проводяться, як правило, на вулицях, майданах, стадіонах, парках. Неодмінні атрибути мітингу - масова аудиторія, промовці, лозунги, прапори, заклики (усні, друковані, письмові)

(П. 333 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404);

4. Демонстрація – масове находження громадян з приводу висловлення будь-яких громадсько-політичних настроїв, в тому числі з питань протесту або незгоди будь з чим. (Цей захід може проявлятися також у проступку однієї особи, здійсненні нею вчинку з метою підкреслення свого відношення до будь-якої події чи посадової особи тощо.)

(П. 334 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404);

5. Вуличний похід проводиться з тією ж метою, що і демонстрація, мітинг, однак відрізняється меншою динамікою, відсутністю мітингово-демонстраційної атрибутики

(П. 335 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404);

6. Правоохоронні органи – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції

(ч. 1 ст. 1 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. № 3781-XII);

7. Народний депутат України – обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України

(ч. 1 ст. 1 Закону України „Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 р. № 2790-ХІІ);

8. Депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки

(ч. 1 ст. 2 Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2001 р. № 93-IV);

9. Комітет Верховної Ради України – орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій

(ч. 1 ст. 1 Закону України „Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995 р. № 116-95-ВР);

10. Близькі родичі – батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав

(п. 2 ст. 1 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. № 3781-XII і п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України)