1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України. Під інформаційною безпекою України слід розуміти стан захищеності інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави і спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.

Об’єктивна сторона злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України може полягати як в активних діях (наприклад, збір відомостей, що становлять конфіденційну інформацію (ст. 330), так і в бездіяльності (наприклад, недотримання встановленого порядку поводження з документами, що призвело до їх втрати (ст. 331).

Злочини у сфері охорони інформаційної безпеки України вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні). Лише у тих випадках, коли кваліфікуючими ознаками вказаних злочинів є настання тяжких наслідків, склади цих злочинів матеріальні.

Час, місце, спосіб вчинення злочину є факультативними ознаками об’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується як умисною формою вини, так і необережністю. У деяких випадках обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони можуть бути мотив і мета (ст. 330).

Суб’єкт злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України спеціальний – особа, якій відомості, що становлять державну таємницю або конфіденційну інформацію, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’яків.

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р., „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.; та підзаконних актів: Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р.

2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність державного кордону України.

Згідно із ст. 1 Закону України „Про державний кордон України” державний кордон – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, може полягати як в активних діях, так і в бездіяльності, коли має місце недотримання певних правил.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення або початку вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні або усічені).

Суб’єктивна сторона злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, характеризується або тільки умисною формою вини (ст. ст. 332, 333), або умислом чи необережністю (ст. 334).

Суб’єкт цих злочинів може бути як загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років), так і спеціальний (особа, яка керує повітряним судном (ст. 334).

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р., „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” від 20 лютого 2003 р., „Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р., Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 р.; та підзаконних актів: Правил перетинання державного кордону України громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р., Правил в’їзду іноземців в Україні, їх виїзду із України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р., Питання Державної служби експортного контролю, затверджене Указом Президента України від 17 квітня 2002 р.