5. Експлуатація дітей (ст. 150)

Безпосереднім об’єктом злочину є свобода людини. Потерпілим від цього злочину може бути лише дитина, яка не досягла віку, з якого відповідно до Кодексу законів про працю України дозволяється працевлаштування.

Потерпілими від цього злочину є особи: 1) молодше 14 років; 2) у віці від 15 до 18 років з порушенням умов, передбачених ст. ст. 188 та 190 КЗпП.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в експлуатації дитини, яка відноситься до однієї з названих вище категорій потерпілих.

Експлуатація дитини, у контексті ст. 150 КК означає:

а) фактичне виконання дитиною певної роботи. Така робота може здійснюватись у будь-якій сфері виробництва, торгівлі, наданні різноманітних послуг, однак до неї не може бути віднесена діяльність, яка за своїми об’єктивними ознаками передбачена КК як злочин певного виду і на яку дитина погодилась, усвідомлюючи її протиправний характер (виготовлення або збут порнографічних предметів, проституція, збут наркотичних засобів тощо);

б) залучення дитини до виконання певної роботи відбувається з наміром отримати прибуток; такий прибуток може пов'язуватись, зокрема, з тим, що: 1) дитина взагалі не буде отримувати винагороду за свою працю; 2) дитина буде отримувати таку винагороду за свою працю, яка не відповідає її характеру, тривалості чи інтенсивності; 3) дитина буде отримувати належну винагороду за свою працю, однак при цьому винний також отримає прибуток.

Злочин вважається закінченим з моменту початку роботи дитиною, праця якої використовується суб’єктом злочину. Фактичне отримання прибутку не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов’язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини може характеризуватися тільки необережністю.

Суб’єктом злочину виступає особа, яка досягла 16-ти років. Якщо зазначені в ст.150 КК діяння вчинить службова особа, то її дії кваліфікуються за сукупністю ст.150 та ст.364 або ст.365 КК, якщо діяння, передбачені останніми статтями, містять всі ознаки складу відповідного злочину.

6. Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151)

Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля та фізична недоторканість особи. Додатковим факультативним об’єктом злочину може бути життя та здоров’я особи.

Потерпілим від цього злочину є психічно здорова особа.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні в психіатричний заклад психічно здорової особи. Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею. Способами вчинення можуть бути і насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.

Злочин слід вважати закінченим з моменту, коли психічно здорова особа поміщена в психіатричну лікарню.

Місцем цього злочину є психіатричний заклад – це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги.

З суб’єктивної сторони цей злочин здійснюється з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що поміщує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього.

Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише лікар-психіатр, який відповідно до встановленого законодавством України порядку одноосібно чи у складі комісії приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад. Якщо людина поміщується до психіатричного закладу без такого рішення приватною особою, вона несе відповідальність за відповідною частиною ст. 146 КК.