Тема 24. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Загальна характеристика і система злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Під час вивчення цієї теми студентам необхідно ознайомитися із змістом положень Конституції України, що закріплюють права і свободи людини і громадянина, Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р., Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 21.03.1950 р., Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4.11.1950 р., Міжнародної конвенції про боротьбу із захопленням заручників від 18.12.1979 р., Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., Декларації про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18.12.1992 р., Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р. та інших нормативних актів, які знайшли відповідну регламентацію в статтях Розділу III Особливої частини КК.

Кримінальний кодекс України у Розділі Ш Особливої частини «Злочини проти волі, честі та гідності особи» передбачає відповідальність за вчинення таких злочинів: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147), підміна дитини (ст. 148), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149), експлуатація дітей (ст. 150), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151).

З приводу визначення родового об’єкта злочинів, закріплених у цьому розділі, існують такі точки зору: М.Й. Коржанський вважає, що родовим об’єктом злочинів проти особи є “суспільні відносини, які визначають суспільні властивості особи: її громадянство, вік, освіту, ім’я та ін.”. А.І. Рарог відмічає, що родовим об’єктом таких злочинів є “сама по собі особа – людина, яка розглядається не лише як біологічний індивід (hоmо sapiens), але й як істота соціальна, як учасник (суб’єкт) існуючих суспільних відносин”. Існують й інші, подібні визначення родового об’єкту цих злочинів, виходячи з яких можна зробити висновок, що ним є відносини, які забезпечують існування людини в суспільстві. Тобто відносини, пов’язані з її життям, здоров’ям, волею, гідністю та іншими цінностями людини.

Виходячи з назви розділу, можна припустити, що видовим об’єктом усіх злочинів, що містяться у Розділі ІІІ, є свобода, честь та гідність людини. Проте, перш ніж дійти такого висновку, необхідно встановити, який зміст вкладений в такі поняття, як «свобода», «честь» та «гідність», оскільки в Кримінальному кодексі України їх визначення відсутнє.

В юридичній і філософській літературі питання щодо змісту такого явища як свобода досить активно обговорювалося на протязі усього часу існування людства.

Серед визначень цього поняття найбільш відомі такі: свобода полягає саме в тому, що ми можемо діяти або не діяти відповідно до нашого бажання чи вибору; свобода – це основана на пізнаній необхідності здатність вибору і діяльність з урахуванням цієї необхідності, свобода - надана людині можливість думати і поступати у відповідності до своїх переконань, поглядів, домагатися здійснення своєї мети і, таким чином, реалізовувати своє „я” в об’єктивному світі, змінюючи його на основі законів розвитку природи і суспільства”.

Проаналізувавши усі точки зору щодо поняття „свобода”, ми пропонуємо наступне його визначення: свобода – це можливість людини до певної поведінки у відповідності до своїх бажань, потреб та інтересів, яка здійснюється в межах закону та на основі можливостей і умов, що надаються суспільством і не суперечить інтересам оточуючих.

Щодо таких понять як честь та гідність, то в законодавстві також відсутнє їх визначення. Найбільш розповсюдженою є точка зору згідно якої, честь – це оцінка, яка дається суспільством конкретній людині; гідність – це позитивна самооцінка людини.

Визначивши сутність понять, ми можемо стверджувати, що серед злочинів, які закріплені у ІІІ розділі лише склад злочину ст. 149 має своїм об’єктом волю, честь та гідність людини, оскільки, здійснюючи торгівлю людьми, злочинець, обмежуючи свободу людини, поводиться з нею як з товаром, передаючи її за плату чи безоплатно. Інші злочини, закріплені у Розділі ІІІ, посягають лише на суспільні відносини, пов’язані з волею людини.

З об’єктивної сторони усі злочини, закріплені у цьому розділі здійснюються шляхом активної поведінки. Більшість із них вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією свого основного складу. Лише окремі вважаються закінченими з моменту настання злочинного наслідку. Зокрема, в ст. 146 КК наслідком є фактичне обмеження потерпілого у свободі пересування. Для окремих злочинів обов’язковими є інші ознаки об’єктивної сторони, зокрема місце – психіатричний заклад у злочині, передбаченому ст. 151 КК.

Суб’єктивна сторона основних складів аналізованих злочинів характеризується виною у вигляді прямого умислу. Для окремих із них обов’язковою є мета. Так, у ст. 147 КК вказується, що захоплення заручників здійснюється з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Ст. 149 КК також передбачає мету, як обов’язкову ознаку цього складу злочину. Окремі статті вказують на мотив, як обов’язкову ознаку злочину, зокрема ст. 148 КК передбачає, як обов’язковий, корисливий або інші особисті мотиви.

Суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності є фізична, осудна особа, які досягли 16-річного віку. Лише у ст. 147 КК допускається відповідальність особи, яка досягла 14-річного віку.

З’ясувавши наведені вище питання можна перейти до аналізу окремих складів злочинів проти основ національної безпеки.