1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146)

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, пов’язані зі свободою людини, а саме з правом вільно пересуватися у просторі, самостійно обирати собі місце знаходження – так звана фізична свобода. Потерпілою від цього злочину може бути будь-яка особа, в тому числі і малолітня.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 146 може вчинюватися у двох альтернативних формах: 1) незаконне позбавлення волі; 2) викрадення людини.

Незаконність позбавлення волі полягає у тому, що воно відбувається: а) всупереч встановленому законодавством праву людини вільно пересуватися, якщо таке обмеження не відбувається на підставі нормативно-правових актів, зокрема Законом України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”; б) за відсутності обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання особи, що вчинила злочин та ін.

Викрадення людини означає заволодіння живою людиною, яке супроводжується захопленням і переміщенням її в певне місце з подальшим обмеженням свободи пересування.

Як і у випадку незаконного позбавлення волі, термін, на протязі якого особа утримується у неволі має оціночне значення і в окремих випадках може свідчити про малозначимість діяння, а в інших – бути обтяжуючою обставиною діяння.

Закінченим злочин викрадання буде з моменту коли особа, яка була переміщена у певне місце фактично обмежена у свободі пересування.

З суб’єктивної сторони незаконне позбавлення волі і викрадення людини вчиняються лише з прямим умислом. Тобто злочинець усвідомлює те, що незаконно обмежує іншу особу у свободі пересування, передбачає, що в результаті свого діяння особа опиниться у положенні, коли вона не зможе пересуватися у відповідності зі своїм волевиявленням і бажає цього.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146, є фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

2. Захоплення заручників (ст. 147)

Основним безпосереднім об’єктом злочину є фізична свобода та особиста недоторканість людини.

Додатковим безпосереднім об’єктом виступає громадська безпека, оскільки злочин, передбачений ст. 147, посягає також на безпечні зовнішні умови існування будь-якої людини як члена суспільства.

Потерпілим від даного злочину може бути: а) заручник, тобто людина, яка захоплена суб’єктом злочину та (або) перебуває під його контролем, життя, здоров’я чи особиста свобода якої є своєрідними гарантіями виконання певних вимог, що висунуті чи можуть бути висунуті до третіх осіб; б) будь-яка інша людина, яка постраждала при захопленні або триманні особи як заручника. Враховуючи те, що захоплення або тримання як заручника неповнолітнього передбачене як кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 147), потерпілим, якщо йдеться про заручника, за ч. 1 ст. 147 КК може бут лише особа, яка досягла 18 років. До кола потерпілих від цього злочину, не входять представники влади, працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі, що захоплені чи тримаються як заручники за обставин, вказаних в ст. 349 КК.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у двох формах: захопленні особи як заручника і триманні особи як заручника.

Захоплення заручника означає будь-яке посягання на особисту недоторканість людини, що призвело до обмеження її фізичної свободи, вчинене з метою подальшого використання цієї людини як заручника.

Захоплення заручника завжди пов’язане з незаконним позбавленням волі чи викраденням людини, за допомогою яких вчинюється цей злочин. При цьому додаткова кваліфікація за ст. 146 не потрібна.

Тримання особи як заручника передбачає фактичний контроль над нею, що дає можливість спричинити їй певну шкоду, якщо не будуть виконані вимоги злочинця.

Злочин слід вважати закінченим з моменту фактичного обмеження у свободі пересування людини, яка захоплена чи утримується у якості заручника, незалежно від тривалості такого обмеження.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Обов’язковою ознакою захоплення заручників є мета – спонукання осіб, зазначених у ч. 1 ст. 147 КК до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Характер вимог на кваліфікацію не впливає. Вони можуть бути як законні, так і незаконні. До них можуть відноситися такі, як вимога відмовитися від укладення угоди, звільнення заарештованого чи засудженого, змінити запланований курс руху літака тощо.

Суб’єктом цього злочину є особа, яка досягла 14-річного віку.