3. Служби зайнятості: структура, функції, фінансування, альтернатива

З метою реалізації інституціональних прав громадян України на вільний вибір зайнятості, реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігіозних переконань в Україні на базі бюро зайнятості створено державні служби зайнятості, діяльність яких здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України.

Окрім державного центру зайнятості АРК, обласних і районних центрів до державних служб зайнятості входять:

• центри організації професійного навчання незайнятого населення;

• центри професійної орієнтації населення;

• інспекції по контролю за дотриманням законодавства;

• центри реабілітації населення;

• інформаційні центри;

• територіальні і спеціалізовані бюро зайнятості,

• рекламні агенства (бюро), з працевлашутвання.

В своїй діяльності Державна служба зайнятості населення України виконує такі функції, здійснюючи:

• оцінку стану ринку праці (аналіз і прогнозування попиту і пропозиції робочої сили);

• інформування органів влади, населення, роботодавців державних і недержавних структур про стан ринку праці;

• реєстрацію безробітних і надання фінансової допомоги і соціальних виплат у вигляді допомоги по безробіттю, надання матеріальної та іншої допомоги членам сімей безробітних, які знаходяться на їхньому утриманні;

• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування (одержуючи від підприємств статистичні дані про наявність вакансій, характер і умови праці на них, а також про всіх прийнятих і звільнених);

• надання додаткових консультацій громадянам у підборі належного робочого місця, а роботодавцям – в підборі необхідних робітників;

• організацію при необхідності професіональної орієнтації, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та навчання безробітних новим спеціальностям;

• територіальний перерозподіл робітників з району в район, з міста в місто, з села в село міста в село тощо;

• квтотування робочих місць для інвалідів, молоді, демобілізованих військових службовців й інших груп безробітних, які потребують соціального захисту і незадтні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

• допомогу і підтримку в розвитку підприємництва і самозяйнятості;

• допомогу в розробці і реалізації державної, територіальної, й інших цільових програм сприяння зайнятості населення, включаючи програми сприяння зайнятості громадянам, які знаходяться під ризиком звільнення, а також громадян, особливо потребуючих спеціального захисту і тих, що зазнають труднощі у пошуку роботи.

Державна програма і територіальні програми зайнятості спрямовані на:

• сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямовування вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі на­родного господарства;

• запобігання розвиткові безробіття і його скороченню підви­щенням економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими форма­ми зайнятості:

• поліпшення системи відтворення робочої сичи в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

• формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Регіональні (районні) програми сприяння зайнятості являють собою механізм державного впливу на регіональні ринки праці і включають заходи, спрямовані на:

• розширення ролі органів державної влади і місцевого самоврядування в рішенні специфічних, регіональних проблем ринку праці;

• здійснення пріоритетного фінансування за рахунок державного бюджету і соціальних позабюджетних фондів;

• мінімізацію негативних наслідків масового безробіття в індустріальних рамках, у тому числі в малих, середніх містах і селищах;

• запобігання масових звільнень робітників, створення нових і збереження існуючих економічно доцільних робочих місць;

• забезпечення захисту трудових прав робітників неспроможніх підприємств, установ і організацій, ефективну підтримку громадян, що втратили роботу і забезпечення їх професійною орієнтацією.

Послуги державними службами зайнятості надаються безкоштовно. Фінансуються служби зайнятості з державного позабюджетного фонду сприяння зайнятості населення згідно діючому законодавству. Він формується за рахунок таких джерел:

• обовязкові спеціальні внески роботодавців;

• обовязкові спеціальні внески з заробітка працюючих;

• асигнування у випадку необхідності з держбюджету і місцевих бюджетів;

• добровільні внески юридичних та фізичних осіб тощо.

Розвиток ринкових відносин в країні сприяв створенню недержавних структур приватного характеру, які умовно можна поділити на дві групи.

Комерційні агенства по підбору персоналу для задоволення потреб роботодавців як державних, так і недержавних структур, а також закордонних роботодавців, маючих за мету отримання прибутку.

Установи, які не переслідують комерційної мети. Вони за звичай створюються при теріторіальних профспілкових союзах і при вищих учбових закладах.

Як перші, так і другі сприяють на ринку праці задоволенню потреб підприємств в конкретних спеціалістах, а непрацюючим громадянам допомагають підібрати відповідну роботу.