1. Соціально- економічна сутність зайнятості населення

Зайнятість розкриває один із важливіших аспектів соціально-економічного розвитку людини у зв'язку з задоволенням її потреб у сфері праці. Досягнення високого рівня зайнятості - одна із основних місій сучасної макроекономічної політики любої держави.

Сучасна економіка виділяє:

• зайнятість працездатного населення (трудових ресурсів);

• зайнятість економічно активного населення (робоча сила);

• зайнятість населення на ринку праці (зайнятість найманого працею).

Законодавство України про зайнятість регулює саме першу із трьох зазначених сфер зайнятості. Відповідно до законодавства, зайнятість як соціально-економічне явище - це суспільно-корисна діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням власних і суспільних потреб та, як правило, приносить дохід, заробіток.

Що стосується зайнятості населення, сучасне законодавство відносить до зайнятих громадян України, які проживають на території країни на законних підставах:

а) працюючі за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах чи на організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та місцевих організаціях в Україні та за кордоном;

б). громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, які зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їхніх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені чи затверджені на оплачувальну посаду в органах державної влади, управління та громадські об'єднання.

г) які проходять службу в Збройних силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову службу);

д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих закладів освіти;

є) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні й виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Що стосується інших країн, то і в них віднесення населення до зайнятого різні. Так, у США зайнятими вважаються:

а) особи, які протягом тижня працюють на момент статистичного опитування за плату або на власних підприємствах;

б) особи, які працювали не менш 15 годин на тиждень безплатно на підприємствах, що належать членом їхніх сімей;

в) тимчасово непрацездатні й ті, хто перебуває у відпусках.

Відповідно до законодавства, зайнятість населення – це діяльність, пов'язана із задоволенням власних і суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не лише на державних підприємствах, айв особистому, фермерському та іншому господарстві, садівництві; індивідуальна трудова діяльність; підприємництво тощо, тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці й праві власності на засоби виробництва для виконання цих робіт.

Зясуємо, що собоє являє зайнятість з економічних і соціальних позицій.

Зайнятість з економічних позицій суспільства — це діяльність працездатного населення, пов'язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість щодо корисності для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як еконо­мічний потенціал суспільства, так і рівень і якість житть населення загалом і добробут окремих громадян.

Зайнятість з економічних позицій можна розглядати як продуктивну зайнятість — це така зайнятість населення, яка завдяки високопродуктивній праці створю необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає кожному працівникові доход, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, щонайменше, забезпечує просте відтворення робочої сили. За умов продуктивної зайнятості за рахунок продуктивності праці в сфері матеріального виробництва забезпечується заробіток кожному членові суспільства на рівні або вище законодавчо встановленої вартості мінімального споживчого бюджету (в тому числі пенсіонерам, дітям. інвалідам, безробітним, працюючим у невиробничих галузях, військовослужбовцям, студентам, учням), а також різні необхідні дер­жавні витрати для нормального, всебічного розвитку суспільства (вит­рати на утримання армії, розвиток науки, культури, охорони здоров'я, розв'язання надзвичайних ситуацій тощо).

Аналіз продуктивної зайнятості дає змогу зробити такі висновки:

• чим вище економічне навантаження на працюючих у сфері мате­ріального виробництва, тим вищою має бути продуктивність праці в цій сфері, щоб забезпечити продуктивну зайнятість населення, а от­же належний рівень життя;

• зниження продуктивності суспільної праці нижче вказаного рівня означає, що зайнятість населення на макрорівні не є продук­тивною і тому необхідно або знижувати вартість МСБ і загально­державних витрат, або взагалі змінювати МСБ та межу малозабезпеченості;

• подальший розвиток суспільства і належний рівень життя всіх членів суспільства можна забезпечити лише за умов продуктивної зайнятості за рахунок впровадження новітніх,технологій і прогресивної техніки. Тільки за таких умов можна збільшувати вартість МСБ, чисельність зайнятих у невиробничій сфері, запроваджувати додаткові пільги, збільшувати пенсії, різноманітні дотації і загалом зміцнювати соціальний захист населення.

Зайнятість із соціальних позицій — це, наприклад, зайнятість та­кими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайня­тість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хво­рими і людьми похилого віку, участь у роботі громадських орга­нізацій.

Ці два види зайнятості належать до корисної діяльності й пов'язані з поняттями економічно активного і економічно пасивного населення. За межами економічної та суспільно корисної діяльності залишаються ті, хто з різних об'єктивних або суб'єктивних причин не зміг знайти для себе корисну сферу діяльності, що не суперечить закону.

Соціально – економічна система зайнятості виконує три функції:

• економічну – як фактор створення суспільного продукту;

• доходну – як засіб одержання трудових доходів;

• суспільну – як засіб задоволення потреби в праці.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві й пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення лю­дей в суспільно корисну працю, з процесами формування; розподілу і використання трудових ресурсів. Зайнятість вказує на рівень за­безпечення працездатного населення робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття «зайнятість», його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням пра­цездатного населення робочими місцями та їхньою участю в сус­пільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход (прибуток). Аналіз переліку категорій населення, які законодавство України відносить до зайнятих, показує, що при цьому певною мірою враховувалась схема поділу економічно активного населення на зайнятих і безробітних. За цією схемою до зайнятого населення відносяться особи, яких не можна визнати безробітними.