2. Зміст і характер праці

Працю можна розглядати стосовно суспільства загалом (суспільна праця) та окремої особистості (індивідуальна пра­ця). Незважаючи на різні характеристики, і суспільна, й ін­дивідуальна праця мають загальні ознаки. Суспільна праця визначає, зрештою, індивідуальну працю, з боку як її суспіль­ної організації, так і матеріально-технічного змісту. Будь-яка індивідуальна праця є виявом суспільної праці, бо праця й відно­сини, пов'язані з нею, завжди мали й матимуть суспільну фор­му, оскільки люди так чи інакше працюють один на одного. На рівні суспільства праця виступає як взаємопов'язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у ви­гляді окремих функцій та операцій. Шляхи вдосконалення суспільної та індивідуальної праці різні. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресив­них технологій, другі — у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удоскона­лення суспільної праці повинне випереджати зміни змісту ін­дивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між; складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (по­казник змісту індивідуальної праці).

Суспільна праця виступає загальною базою, витоком усіх соціальних явищ. Вона змінює становище різних груп праців­ників, їх соціальні якості, у цьому й виявляється сутність пра­ці як базового соціального процесу.

В умовах ринкового виробництва суспільний характер праці опосередковується через обмін. І в цій якості виявляється абстрактний характер праці, що створює вартість, обумовлену кількіс­тю суспільно необхідного часу праці. Звідси очевидно, що різні види праці і їх продукти можуть бути якісно різними, але кількі­сно порівнянними, тому що в їх основі може бути певна кількість затрат суспільної праці, вимірювана суспільно необхідним часом. Така праця створює вартість, величина якої визначається серед­німи витратами часу, при середній кваліфікації працюючих і се­редній інтенсивності їхньої праці.

Соціально-економічний характер праці відображає форму її громадської організації і являє собою сукупність відносин між учасниками трудового процесу при певному способі вироб­ництва.

Праці властива певна громадська організація. Завдяки поділу праці виробництво продуктів у суспільстві одночасно створює певні суспільні відносини людей у процесі праці щодо розподілу, обміну і споживання її продуктів.

Такий чином, праця є умовою життєдіяльності окремих людей у структурі суспільства будь-якої його організації, підприємства.

Зміна і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві поєднаний з такими важелями економічного регулювання ними, як потреби, інтереси, мотиви і стимули до праці.

Ринкові відносини багато змінили у приоритеті інтересів і стимулів до праці. Особисті інтереси стали головними в реалізації інтересів колективів і суспільства. Якщо реалізованими є особисті інтереси, то відповідно будуть реалізовані і колективні. Визнання первинності особистих інтересів стало найважливі­шою умовою визнання значимості проблем мотивації трудової діяльності, стимулювання праці, а також необхідності підвищення статусу працівника в системі соціально-трудових відносин. Завданням суспільства є забезпечення узгодженості інтересів різних соціальних груп, суспільних, колективних, особистих інтересів та подолання протиріч між ними. Суспільні інтереси полягають у розвитку продуктивних сил і виробничіх відносин, охороні навколишнього середовища, підвищенні рівня добробуту людей.

Найповніше суть праці розкривається в категоріях «зміст праці» (рисунок 1.) та «характер праці» (рисунок 2.). Зміст праці характеризує функціональні особливості кон­кретного виду трудової діяльності, зумовлені предметом праці, засобами праці й формою організації виробничого процесу. Поняття "зміст праці" включає ступінь відповідальності й склад­ності праці, рівень творчих можливостей, співвідношення ви­конавських та

Засоби праці

Машини

Регламентована

Рисунок 1. Складові категорії „зміст праці”

управлінських функцій, рівень технічної осна­щеності, ступінь різноманітності трудових функцій, монотон­ності, самостійності й т. ін. Зміст конкретного виду трудової діяльності формує певні вимоги щодо освіти, кваліфікації, здібностей індивіда.

Це основний чинник, що характеризує можливості розвитку особи у процесі праці, визначає спрямо­ваність трудових навичок та реалізації творчих, фізичних та інших здібностей індивіда. Він впливає на ставлення до праці, задоволеність нею, ступінь інтересу до праці, плинність кад­рів, рівень продуктивності праці.

Головними чинниками прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових функцій: функції безпосеред­нього впливу на предмет праці переходять від виробника до ма­шин, зростають витрати робочого часу на управління й техніч­не обслуговування обладнання, а також частка складної квалі­фікованої праці, вдосконалюється її змістовність, актуалізу­ються самостійність і відповідальність працівників. Тому по­ява нових знарядь і предметів праці, зростання продуктивно­сті праці позначаються на структурі видів діяльності, пере­розподіл зайнятих видами праці з різним змістом: фізичним — розумовим, монотонним — творчим, некваліфікованим — кваліфікованим тощо. Слід розрізняти соціальний і функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяль­ності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної робо­ти) рівнях.

Функціональний зміст праці виявляється в конкретних ролях, функціях, які виконує працівник. При аналізі змісту праці у виробничому процесі реалізуються такі функ­ції:

• логічна — визначення мети й підготовка системи необ­хідних трудових операцій;

• виконавська — приведення засобів праці в дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосеред­нього впливу на предмети праці;

• контрольно-реєстраційна — спостереження за техноло­гічним процесом, ходом виконання виробничої програми;

• регулювальна — коригування, уточнення заданої вироб­ничої програми;

• управлінська — реалізація планів для забезпечення оптимального функціонування системи загалом.

Кожна з перелічених функцій може бути наявна тією чи ін­шою мірою в діяльності окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці.

Характер праці — соціально-економічна природа трудово­го процесу, суспільна форма його організації, спосіб взаємодії людей у процесі праці (рисунок 2.).

Рисунок 2. Складові категорії „характер праці”

Характер праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Соціально-економічна сут­ність праці відображає характер суспільного ладу. Праця лю­дини завжди включена до певної системи економічних відно­син, здійснюється в умовах історично визначеного способу ви­робництва. Характер праці відображає її соціально-економіч­ну неординарність, відмінність у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації. Він вказує на соціально-економічний статус працівників, їх місце в системі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ.

До показників характеру праці належать:

• форма власності;

• ставлення працівників до праці;

• співвідношення розподілу виготовлених продуктів і послуг;

• ступінь соціальних розбіжностей у процесі праці.

У ринковій економіці розрізняють дві форми власності: державну і недержавну. Державна власність як система відносин забезпечує життєздатність всієї економічної системи. До недержавної належить приватна власність з усіма модифікація­ми, тобто акціонерна, корпоративна тощо.

Ставлення до праці виражає зв'язок між працівником і працею стосовно виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ. Це об'єктивна категорія, що відображає типові відносини між людьми щодо їхньої спільної участі у виробниц­тві. Ставлення до праці як соціальне явище характеризується такими основними чинниками: оплатою праці, умовами праці, її організацією, змістом, соціально-психологічним кліматом у трудовому колективі, стилем керівництва тощо.

Відносини розподілу — це відносини між людьми щодо ви­значення частки кожного члена суспільства в новоствореному продукті. Власники робочої сили, котрі беруть участь у виробничому процесі, одержують прибуток за­лежно від того, яку роботу вони виконують і як вони це роб­лять, тобто основним критерієм розподілу виступає праця. Дохід власників засобів виробництва і грошового капіталу ви­значається розміром власності й умовами її реалізації.

Характер праці виражає соціально-економічні відмінності. Відмінності у складності й, відповідно, у продуктивності праці є соціально значимими, а виконання роботи певної складності дає соціально-економіч­ну характеристику (кваліфікацію) працівникові. Відмінності у кваліфікації — одна з форм вияву соціальної неоднорідності праці. Характер праці задає параметри і межі кваліфікаційних відмінностей у праці.

Таким чином, характер праці зумовлений двома компонентами. По-перше, змістом операцій, які працівник виконує у процесі праці. По-друге, суспільними відносинами, в яких відбувається процес праці.

Розглядаючи категорію „характер праці”, варто звернути увагу на існування двох поглядів на це поняття. Один полягає в тому, що поняття характеру праці відображає особливості процесу праці, який здійснюється в тих чи інших організаційно-технічних умо­вах (наприклад, ручна чи механізована праця, проста чи складна за характером праця, творча чи рутинна тощо). В цьому випадку поняття "зміст" і "характер" праці накладаються одне на одне, оскільки за їх допомогою виражаються одні й ті самі явища зі сфе­ри взаємодії людини і природи. Саме тому варто звернути увагу на інший погляд, що визначає характер праці як категорію, котра відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці (праця приватна і наймана, індивідуальна і колективна). Взагалі від одностороннього трактування характеру праці потрібно відмовитись, а розглядати це поняття необхідно комплексно — з погляду суспільної форми праці, і як категорію, що формується під впливом особливостей змісту праці за ознака- кваліфікації, умов праці, частки фізичної та розумової праці тощо.