1. Сутність і завдання формування трудових ресурсів на макрорівні

З метою розвитку системи формування економічних і соціальних програм Кабінет Міністрів України прийняв Поста­нову № 396-96-11 від 18 лютого 1996р. «Про заходи щодо реалізації про­грами діяльності Кабінету Міністрів України», де запропоновано про­довжувати щорічну розробку державної програми економічного та соціального розвитку, а також розробляти середньотермінові та довго­термінові, на 10-15 років, прогнози розвитку держави та регіонів. Про­грами розробляються на підставі державної системи індикаторів (показників), що ха­рактеризують стан та зміни в науково-технічному розвитку держави за певний період, а також комплекс заходів, що забезпечує державний вплив на розвиток науки та використання в народному господарстві інновацій, які створюють умови ефективного розвитку людських ресурсів та зайня­тості активної їх частини. Вони конкретизують напрямк, темпи, пропорції розвитку національного господарства, визначають інноваційні пріоритети держави.

Основою формування трудових ресурсів на макрорівні є закони України, урядові рішення з питань соціально-економічної політики, а також фактичні результати госпо­дарської діяльності та наукові дослідження в галузі відтворення людських ресурсів і забезпечення повної їх зайнятості.

Переважна більшість наукових досліджень у галузі відтворення трудового потенціалу й ринку праці лягла в основу розробки таких програм, як:

• Державна та регіональна програми зайнятості;

• Державна програма соціально-економічного розвитку; - програма розвитку підприємництва;

• Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства;

• Програма «Діти України».

Всі ці програми спрямовані на вщтворення якісного трудового потенціалу.

Програми - це розробка політики й стратегії держави щодо відтво­рення людських ресурсів та способів їх досягнення. В більш вузькому розумінні — це розробка офіційних документів — планів середньострокової дії. Програми — це цілеспрямована діяльність суб'єкта управління з питань забезпечення пропорційного й динамічно­го розвитку суспільства, визначення основних його параметрів на май­бутній період та шляхи їх досягнення. Програми є основою управлін­ня економікою держави, оскільки в ринкових умовах з'явилася не­обхідність координованості, збалансованості ресурсів і виробництва. Перехід до економічних методів регулювання як таких, що реалізують систему економічних законів, зумовлює планомірність пошуку нових, більш ефективних форм їх реалізації, вільних від деформації, пристосу­вання до ринкових умов.

Функціонування ринкового механізму та системи державного регулювання ринку праці потребують урахування також об'єктивних тенденцій, їхнього позитивного та негативного впли­ву на функціонування економіки в цілому та окремих підприємств, таких як:

• інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільською господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговування населення.

• включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі праце­здатного віку.

• підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона в кілька разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою еко­номікою).

• зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-ексгілуатаційників), що може значною мірою задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керів­ників та спеціалістів.

• уповільнення темпів зниження частки мало-та некваліфіко- ванної праці у зв'язку з різким скороченням за останні п'ять років технічного переозброєння діючих підприємств.

• інерція системи освіти, яка продовжує відтворювати кваліфі­ковані кадри в основному за старою фаховою схемою.

Формування розвитку людських ресурсів є скла­довою плану соціально-економічного розвитку держави на певний пері­од.

Основними його видами є довгострокові, перспективні і по­точні плани та прогнози.

Довгострокове формування трудових ресурсів виступає у формі цільових комплексних програм, на їх основі розробляються перспективні та поточні плани, які разом і складають єдину систему планування.

Формування розвитку людських ресурсів включає наукове обгрунто­ване визначення перспективи відтворення населення, його загальну кількість та кількість населення працездатного віку; динаміку зайнятості населення в професійному та регіональному аспектах, визначення роз­витку системи освіти і підготовки (перепідготовки) кадрів; перспектив­ної та поточної їх потреби, визначення оптимального переміщення на­селення.

Соціальна спрямованість макроекономічної політики — це основ­ний принцип, що обумовлює необхідність активної участі держави в забезпечення рівних можливостей усім грома­дянам (незалежно від походження, соціального і майнового стану, расо­вої та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії) в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням осо­бистих інтересів і потреб суспільства.

Координація діяльності у сфері розвитку людських ресурсів з інши­ми напрямами економічної і соціальної політики на підставі загально­державних та регіональних програм є одним із важливих принципів, що забезпечує ефективність державних заходів у сфері відтворення людських ресурсів на всій території держави.

Формування розвитку людських ресурсів здійснюється на підставі загальних для всієї системи планування прин­ципів, найбільш важливими з яких є: об'єктивність, науковість, ефек­тивність, неперервність, збалансованість між ресурсами й потребами, поєднання галузевого й територіального підходів.

Важливими принципами є також гнучкість і динамізм; орієнтація на реальні процеси, що відбу­ваються в економіці; збалансованість потреб громадян і обмежених мож­ливостей суспільства; забезпечення соціальних гарантій та соціального захисту населення, випередження; суть якого полягає в прогнозуванні розвитку процесів на ринку праці, зміни його кон'юнктури і прийняття на цій основі конкретних рішень у сфері формування трудових ресурсів.

При розробці програм формування людських ресурсів слід опиратися на всі принципи у взаємодії, тобто розглядати їх як систему. Врахування основних принципів, пріоритетів та стану со­ціально-економічного розвитку суспільства дозволяє обґрунтувати захо­ди з регулювання відтворення, використання трудового потенціалу.

Метою формування трудових ресурсів є узгодження пр­ектів галузевих планів і розробка комплексних регіонально-галузевих програм розвитку народного господарства на основі регіональних демографіч­них і соціально-економічних прогнозів трудових ресурсів.

Формування трудових ресурсів передбачає вирішення таких завдань:

• формування ефективної структури робочих місць і відповідного персо­налу, який відповідає вимогам сучасного виробництва;

• створення умов для ефективної зайнятості працездатного населення;

• забезпечення по­треб галузей народного господарства в працівниках потрібних спеціаль­ностей й кваліфікації;

• раціональне використання трудових ресурсів.

Основним інструментом планування трудових ресурсів є система балансів. Застосування балансового методу здійснюється ще з 20-х років XX століття. Балансовий метод- це встановлення динамічної рівноваги між потребами економіки в трудових ресурсах та їх наявністю. Для виз­начення кількісних і якісних характеристик різних сторін відтворення трудового потенціалу потрібна система взаємопов'язаних балансів та ба­лансових розрахунків. Система балансів включає такі види: зведений ба­ланс робочих місць і трудоактивного населення, балансовий розрахунок додаткової потреби у робочих місцях, балансовий розрахунок потреби підготовки, перепідготовки працівників; балансовий розрахунок потре­бу спеціалістах.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється на рівні областей і в цілому по Україні. За допомогою балансів встановлюються пропорції розподілу й перерозподілу трудових ресурсів, збалансовуються працевлаштування трудоактивного населення і робочих місць.

З розвитком ринкової економіки, впливу внутрішніх та зовнішніх факторів змінюється структура і зміст балансів. Основна тенденція їх розвитку - посилення територіального аспекту планування, оптимізація співвідношень між виробничими і трудовими ресурсами, раціональне поєднання галузевого і територіального розвитку, вдосконалення міжга­лузевих та внутрішньогалузевих пропорцій для забезпечення збалансо­ваного розвитку економіки.

Баланс трудових ресурсів являє собою планово-економічний доку­мент, що характеризує наявність і склад трудоактивного населення, його розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями народного господар­ства. Методичною/основою розробки балансів є всебічне врахування факторів, що впливають на відтворення трудового потенціалу, динаміку й структуру робочих місць в плановому періоді, зміни демографічної структури населення, напрями і масштаби міграційних процесів, дина­міку й структуру зайнятості населення, ефективність використання тру­дових ресурсів, на темпи росту продуктивності праці.

Баланси трудових ресурсів складаються на певну календарну дату, де відображений фактичний стан трудового потенціалу і на перспективу. В планових (перспективних) балансах на підставі аналізу фактичного ста­ну розвитку людських ресурсів і використання активної частини насе­лення, з урахуванням завдань соціально-економічного розвитку визначаються основні джерела та форми забезпечення народного господар­ства персоналом, намічаються зміни в розподілі трудових ресурсів у галузевому аспекті.

Обґрунтування чисельності населення в працездатному віці (Тр) здійснюється з метою складання балансу трудових ресурсів:

Тр = Нпр - (І + Прільг) + ППр+ ПДпр,

де Нпр — чисельність населення в працездатному віці, тис. чол.;

І — чисельність працюючих інвалідів І і II груп у працездатному віці, тис. чол.;

Ппільг — чисельність осіб у працездатному віці, що одержують пенсію по старості на пільгових умовах, тис. чол.;

Пр - працюючі особи пенсійного віку, тис. чол.;

ПДР — працюючі підлітки, тис. чол.

Складання балансу трудових ресурсів здійснюється за фор­мою, наведеною в таблиці 1.

Таблиця 1

Баланс трудових ресурсів

Показники	Тис.осіб.
Трудові ресурси – всього (Тр), у тому числі: 1.1. населення в працездатному віці (Нпр) 1.2. чисельність працюючих інвалідів І та ІІ груп у працездатному віці (І) 1.3. чисельність осіб у працездатному віці, що одержують пенсію по старості на пільгових умовах (Ппільг) 1.4. працюючи особи пенсійного віку (Ппр) 1.5. працюючи підлітки (ПДпр)	9990 9500 600 200 920 370
2. Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості, % (Тр) 2.1. у суспільному господарстві на державних та інших підприємствах і організаціях 2.2. у сільгосппідприємствах; 2.3. у домашньому та підсобному господарстві; 2.4. учні з відривом від виробництва; 2.5. інше працездатне населення	100 70 9 10 5 6

Концепція ефективної продуктивної зайнятості населення України вимагає забезпечення відповідності між потребою працівників у професійно-кваліфікаційному розрізі та попитом ринку праці на певну робочу силу. Для цього необхідно за єдиною методикою по всіх суб'єктах господарювання інвентаризацію відповідності наявно­го персоналу заходам щодо структурної та технологічної перебудови про­мисловості, прогнозним змінам в обсягах робіт та послуг. Це дасть змогу визначити загальну потребу в кадрах, чисельність зайвих працівників та додаткову потребу в кадрах.

Результати розрахунків узагальнюються на регіональному рівні об­ласними держадміністраціями з виділенням показників додаткової по­треби в персоналі в професійно-кваліфікованому розрізі та визначення разом з регіональними органами освіти джерел забезпечення цієї потре­би.

Регіональні баланси з праці узагальнюються Міністерством праці та соціальної політики України із визначенням міжрегіональних джерел за­безпечення потреби в працівниках у професійно-кваліфікаційному розрізі за узгодженням з Міністерством освіти і науки України.