2. Макрорівень прогнозування чисельності та складу трудових ресурсів

Прогноз — це аргументоване наукове передбачення майбутнього фун­кціонування певного об'єкта.

Для прогнозу характерний високий ступінь наукового обґрунтуван­ня та об'єктивна оцінка явищ і процесів. Розробка прогнозів сприяє підвищенню наукового рівня і ефективності планування та управління розвитком економіки.

Прогноз завжди повинен випереджати систему заходів, що передба­чаються планом, розкривати ймовірні варіанти розвитку, просторові відношення між окремими елементами цілісних систем і підсистем за певний період часу.

Отже, прогнозування процесів демографічного розвитку, формування трудових ресурсів є необхідною функцією раціонально­го управління. Наукова організація управління людськими ресурсами в сучасних умовах базується на прогнозуванні. А це означає, що в процесі управління необхідно враховувати інформацію про стан розвитку людсь­ких ресурсів у даний момент і прогноз їх розвитку в майбутньому.

В сучасній науці прогнозування поділяється на два види: пошукове і нормативне. Вони відрізняються між собою методами оцінки явищ та процесів.

Пошукове прогнозування ставить за мету дати найбільш близьке до правильного передбачення стану об'єкту або явища на певну дату в май­бутньому (імовірний варіант). Пошукові методи охоплюють розробку варіантів, історичну аналогію, анкетування, екстраполяцію та інші ме­тоди.

Нормативне прогнозування — це оптимальний, бажаний стан об'єкта, явища в майбутньому, що визначається на підставі науково обґрунтова­них потреб і норм.

Довгострокові прогнози визначають загальні принципи і напрями розвитку держави чи окремих регіонів.

Прогнозування кількості та складу трудових ресурсів виступає важ­ливою умовою наукового планування, яке має базуватись на системі багатоваріантного прогнозу. Альтернативні варіанти прогнозу дозволяють більш точно оцінити перспективну динаміку чисельності населення, його структуру і на цій основі розрахувати перспективні плани забезпечення й використання трудбвих ресурсів. Прогноз трудових ресурсів є складо­вою перспективного розвитку народного господарства, розміщення про­дуктивних сил, розвитку соціальної інфраструктури.

Прогноз економічно активного населення включає дослідження кількісних і якісних його характеристик. Його об'єктом є динаміка чи­сельності населення, зміни співвідношень між міським і сільським насе­ленням; структура зайнятості та її зміни в територіальному аспекті; зміни в професійно кваліфікаційній структурі.

Прогнозування застосовують для передбачення змін і динаміки тру­дових ресурсів у майбутньому на основі аналізу минулого й теперішньо­го стану та виходять із цілей розвитку суспільства, яких потрібно досягти на певному перспективному етапі. Динаміка розвитку суспільства обу­мовлена різноманітністю факторів, що на нього впливають. Тому суть прогнозу відтворення трудових ресурсів, шляхів їх удосконалення виз­начається передбачуваними змінами в системі підготовки, розподілу й перерозподілу трудових ресурсів, у демографічній ситуації в регіонах і державі в цілому, зростанні вимог до персоналу Прогнозування базуєть­ся на основі аналізу певної інформації, і його процедура включає такі елементи:

• ретроспекція - вивчення стану відтворення активно трудового на­селення ресурсів за останні 10-15 років;

• діагноз — виявлення тенденції в процесах розвитку людських ре­сурсів та розробка заходів щодо його удосконалення (вибір методів, екс­пертні оцінки, рекомендації наукових досліджень);

• прогноз — передбачення основних змін і зрушень в професійно- кваліфікаційному, соціально-демографічному складі людських ресурсів.

Завдання прогнозу — визначення контингенту працездатного насе­лення, виявлення джерел поповнення народного господарства персона­лом і оцінка тенденції розвитку і структури трудового населення.

Прогнозна кількість населення працездатного віку визначається ме­тодом вікових переміщень з урахуванням демографічної ситуації. Із виз­наченої кількості населення працездатного віку виключаються ті групи людей, які з певних причин (фізичних чи розумових) не можуть бути зай­нятими в народному господарстві, і ця частина населення екстраполюєть­ся на прогнозний період. Своєчасне визначення об'єктивно передбачу­ваних змін має принципове значення в екстраполяційних прогнозах.

Основним джерелом поповнення народного господарства працівни­ками є підростаюча молодь, що вступає в працездатний вік. Також необ­хідно врахувати, що у зв'язку з освітньою реформою, з 2000 року частка молодих людей, що вийде на ринок праці, зменшиться. Загальна кількість працездатного населення в Україні, за прогнозом Державної служби зай­нятості, в період 2000-2005 роки зменшиться до 19 млн чоловік.

При прогнозуванні соціально-економічного розвитку держави необ­хідно враховувати людей пенсійного віку, що продовжують працювати, і незайнятих людей, які шукають роботу. Також необхідно врахувати се­редньорічні темпи приросту (зменшення) населення взагалі і населення працездатного віку та тенденції їх змін.

Важливим фактором, що враховується при розробці соціально-демографічного прогнозу, є статево-вікова структура населення. Еволюція статево-вікової структури населення України має ряд особливостей - переважає частка жінок (54 %), зростає частка людей старшого віку при одночасному зменшенні частини молодих вікових груп. Ці особливості структури населення впливають не тільки на кількісні зміни трудових ресурсів, а й на їх якісний склад. Заданими ЮНЕСКО, прогнозна вікова структура населення Європи і всього світу має тенденцію до постаріння.

Важливим моментом прогнозування трудових ресурсів є оцінка перспективної потреби населення в підвищенні свого освітнього й професійного рівня. При визначенні цієї потреби необхідно виходити із Законів України і Програми «Освіта XXI століття».

Інформаційною базою для прогнозних розрахунків розвитку люд­ських ресурсів слугують матеріали перепису населення, а також вибір­кові дослідження Міністерства праці та соціальної політики України та його підвідомчих установ.

Кінцевим результатом прогнозу змін кількісних та якісних характе­ристик є розробка системи балансів і балансових розрахунків.

Суспільству не байдуже як використовуються його ресурси взагалі,а в умовах ринкової економіки значно зростає значення науково обгрунтованих критеріїв та сис­теми показників ефективності використання трудових ресурсів.

Критерії оцінки використання трудових ресурсів відрізняються на різних рівнях управління. На макрорівні критеріями оцінки виступають:

• рівень життя населення та позитивні зміни в соціальній сфері;

• підвищення темпів зростання національного доходу з розрахунку на одного працездатного;

• збалансованість виробництва за трудовим фактором як найважли­віша вимога забезпечення раціональної зайнятості населення;

• рівень економічної активності населення (відношення чисельності трудових ресурсів до чисельності дорослого населення);

• рівень зайнятості (відношення кількості зайнятих до чисельності населення, старшого 15-ти років).

Перші з вказаних критеріїв характеризуються змінами таких показ­ників: національний доход на одну людину і реальні доходи на одну лю­дину, тому що саме вони відображають кінцеві результати трудової діяль­ності членів суспільства.

Показники величини національного доходу з розрахунку на одного працездатного, зайнятого в народному господарстві і матеріальному виробництві, характеризують відношення різних груп працездатного насе­лення до виробництва національного доходу в залежності від розподілу його (населення) за сферами зайнятості.

Збалансованість трудових ресурсів з основними виробничими фон­дами та робочими місцями в кількісному та якісному виразі можна ха­рактеризувати за допомогою слідуючих показників:

• нестача або надлишок фактичної кількості робітників у порівнянні із передбаченою потребою і взагалі за основними професіями;

• відхилення (у той чи інший бік) розряду робітників від тарифікації виконуваних робіт;

• міра відповідності масштабів та структури підготовки кваліфікова­них робітників і фахівців для галузей народного господарства, додатко­вої потреби у них;

• рівень укомплектованості робочих місць робочою силою з ураху­ванням змінності роботи підприємства.

Оцінку використання трудових ресурсів за вказаними критеріями необхідно доповнювати характеристикою впливу на їх рівень сукупності виробничо-технічних, структурних, демографічних, соціально-еконо­мічних факторів. При цьому такий аналіз можна здійснювати на різних структурних рівнях: місцевому та регіональному, галузевому і національногосподарському.