2. Види і форми зайнятості
Згідно з одним із уявлень, яке можна знайти в нашій економічній літературі, форми зайнятості являють собою організаційно-правові способи та умови використання людської праці й розрізняються між собою:
нормами правового регулювання тривалості та режимів праці, згідно з якими робочий день може бути повним або неповним, а режими праці та відпочинку - жорсткими або гнучкими;
регулярністю трудової діяльності, яка може бути постійною, тимчасовою, сезонною або епізодичною;
місцем виконання роботи — на підприємстві або вдома;
статусом діяльності, відповідно до якої прийнято виділяти основну, додаткову, вторинну та спеціальну зайнятість.
Згідно з іншим уявленням, класифікація зайнятості за ознакою регулярності трудової діяльності розрізняє зайнятість на постійному робочому місці та оперативну, яка включає тимчасову, сезонну, випадкову та епізодичну. Проаналізувавши постійну зайнятість з позицій правових норм регулювання тривалості, та режимів праці, робимо висновок, що вона поділяється на повну та неповну, спричинену тимчасовими виробничими негараздами, наприклад з постачанням сировиною та матеріалами.
Розрізняють види та форми зайнятості. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці професіями, спеціальностями тощо. Загалом, види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками (рисунок 1.):
за характером діяльності: робота на підприємствах усіх видів, у організаціях, установах тощо; робота за кордоном, на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов'язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання в денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих закладах освіти; інші види денного навчання; ведення домашнього господарства: виховання дітей в сім'ї, догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством,
за соціальною належністю: робітники; службовці; управлінський персонал (менеджери); фермери; підприємці (особи, які в інтересах різних підприємств, організацій і в своїх власних вишукують можливості найкращого використання господарських ресурсів,
Рисунок 1. Класифікація видів зайнятості
організують виробництво та обмін, здобувають вигоду та несуть економічну й іншу відповідальність за свої дії):
за галузевою належністю: зайняті в матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, побутове обслуговування тощо); підгалузях (машинобудування, приладобудування, верстатобудування, швейна промисловість тощо),
за територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях;
за рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості;
за професійно-кваліфікаційною ознакою: розрізняють поняття кваліфікація -робітники від першого по шостий розряд; спеціалісти - перша, друга, третя категорія; та професія - вчитель, економіст, слюсар тощо.
за статево-віковою ознакою: чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку; зайняті на початку трудової діяльності, в періоди створення сім'ї, набуття професії, в період активної трудової діяльності, підготовки до пенсії тощо.
за видами власності: зайняті на підприємствах і в організаціях різних форм власності: державної, приватної або змішаної.
У межах кожного з наведених вище видів зайнятості організація праці людей може розрізнятися різноманітними організаційно-правовими формами і нормами регуювання тривалості та режимів робочого дня, а саме: регулярністю та стабільністю трудової діяльності, місцем виконання роботи, статусом діяльності.
З огляду на цю обставину виокремлюються форми зайнятості, які являють собою організаційно-правові засоби та умови виконання людської праці, які можна класифікувати за такими ознаками – рисунок 2.
За формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість.
Повна зайнятість — це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість — це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Виокремлюють видиму та невидиму неповну зайнятість. Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень.
Рисунок 2. Класифікація форм зайнятості населення.
Невидима неповна зайнятість - переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці.
Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють «вимушену» та «добровільну» неповну зайнятість.
Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.
Міжнародною організацією праці виокремлюється примусова зайнятість зі скороченням заробітної плати внаслідок зниження ділової активності підприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробіття. Тривалість робочого тижня значно нижча за нормальну, коли за цим режимом працюють на постійній і добровільній основі, вважається неповним-робочим тижнем.
Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.
Нормативно встановленого порогу тривалості робочого тижня, від якого роблять відлік при визначенні неповної зайнятості, в більшості розвинених країн немає. У деяких країнах зайнятість вважається неповною, якщо тривалість робочого часу менша від нормативної. В інших країнах встановлено точну тривалість робочого часу, нижче якого починається неповна зайнятість. У деяких країнах неповністю зайнятими вважаються ті, хто сам заявив, що працює неповний робочий час.
Неповна зайнятість має дві суттєві ознаки: по-перше, зайнятість може стосуватися лише осіб найманої праці, по-друге, неповністю зайнятими вважаються особи, які регулярно, постійно зайняті протягом певної кількості годин, рідше — кожного місяця.
Саме тому до неповністю зайнятих не належать тимчасові, сезонні та випадкові працівники, хоча тривалість їхнього робочого часу, як правило, менша від нормативної.
За статусом діяльності розрізняють:
первинну зайнятість тобто основну зайнятість на основному місці роботи. Вона є основним джерелом доходів для працівника;
вторинну зайнятість, тобто добровільну додаткову постійну або тимчасову трудову діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно; трудову діяльність осіб, які старші або молодші працездатного віку: додаткову трудову діяльність осіб, які зайняті в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий дохід і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.
За стабільністю трудової діяльності розрізняють:
постійну зайнятість, яка відзначається відносною стабільністю місця роботи
тимчасову зайнятість, яка пов'язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.
За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють:
стандартну зайнятість, яка характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року: наявністю стабільного робочого місця; чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості;
нестандартну альтернативну зайнятість, тобто трудову діяльність працівників певної класифікаційної групи, яка не відповідає стандартним (типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення. До альтернативних форм зайнятості можна віднести надомну працю та форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього періоду трудової активності людини (часткова зайнятість або відпрацювання неповного робочого часу, стиснений робочий тиждень, сумісництво, тимчасова та епізодична зайнятість тощо).
Альтернативні форми зайнятості розкривають додаткові можливості більш повного та результативного використання трудових ресурсів, залучення до праці тих груп населення, дія яких традиційні форми зайнятості неприйнятні або незручні.
За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:
регламентовану (легальну) зайнятість;
нерегламентовану (нелегальну) зайнятість (дикий ринок праці), тобто нерегламентовану жодними державними документами діяльність громадян, вилучену зі сфери соціально-трудових норм і відносин. Це така діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нерегламентована зайнятість може мати вигляд самозайнятості та зайнятості найманою працею. На зайнятих найманою працею не поширюються вимоги Кодексу законів про працю; вони, як правило, отримують заробітну плату меншу, ніж працівники на аналогічній роботі в умовах регламентованої зайнятості. Нелегальна зайнятість найманою працею завжди є дискримінаційною щодо працівника і не обмежується віком.
Розглянуті поняття мають суттєве значення в сфері формування робочої сили.