Зміст самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

Тема	Зміст СРС
Змістовий модуль 1. Економіка праці і соціально-трудові відносини у сучасній українській економіці.
Тема 1. Предмет, логіка і задачі курсу «Економіка праці і соціально-трудові відносини».	Вивчення літератури за курсом. Написання рефератів з теми.
Тема 2. Праця як основа життєдіяльності людини і суспільства.	Законспектувати і вивчити питання: класифікація праці за ознаками.
Тема 3. Зайнятість населення і безробіття.	Вивчити і законспектувати питання: державна служба зайнятості; види безробіття.
Тема 4. Соціально-трудові відносини в ринковій економіці.	Законспектувати і вивчити питання: типи і принципи соціально-трудових відносин.
Змістовий модуль 2. Трудові ресурси і їх формування на макро- і мікрорівнях.
Тема 5. Населення – ресурси для трудової діяльності.	Законспектувати і вивчити питання: економічно активне населення.
Тема 6. Ринок праці в системі соціально- трудових відносин	Ознайомлення з літературою за темою.
Тема 7. Формування трудових ресурсів на макро – і мікрорівні	Ознайомлення з літературою за темою: рішення рекомендованих задач.
Змістовий модуль 3. Організація праці на підприємстві і її стимулювання.
Тема 8. Організація праці на підприємстві.	Складання кросворду з теми.
Тема 9. Нормування праці на підприємстві.	Вивчення літератури за курсом. Рішення рекомендованих задач.
Тема 10. Ефективність і продуктивність праці.	Підготовка та видання завдань щодо проведення ділової гри.
Тема 11. Мотивація трудової діяльностіі.	Законспектувати і вивчити питання: методи мотивації праці.
Тема 12. Стимулювання і оплата праці на підприємстві.	Вивчення додаткової літератури за курсом і законспектувати: державне регулювання заробітної плати. Рішення рекомендованих задач.

Основні питання:

1. Соціально- економічна сутність праці.

2. Зміст і характер праці.

3. Види праці.

Ключові слова: ПРАЦЯ, ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ, ЗАСОБИ ПРАЦІ, ТЕХНОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ, ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ, УМОВИ ПРАЦІ, ЗМІСТ ПРАЦІ, ХАРАКТЕР ПРАЦІ, ВИДИ ПРАЦІ.

1. Соціально-економічна сутність праці

Кожної миті свого життя людина знаходиться в одному з двох станів – діяльності або бездіяльності. Діяльність - це одна з форм існування людей, активний процес, у якому реалізуються фізичні та розумови сили людини, спрямовані на задоволення певних потреб. Бездіяльність - пасивний процес, пов'язаний з періодами відновлення працездатності (сон, пасив­ний відпочинок), а також з періодами вимушеної (час хвороби) або добровольної бездіяльності.

Праця - це вид діяльності людини. Але не кожна діяльність е працею. Чим же відрізняються ці поняття?

У діяльності можна виділити дві частини: свідому та інстинктивну. Переважна частина діяльності людей свідома, тобто здійснюється на основі внутршньо аргументованих спонукань. Інстинктивна ж діяльність визначаеться безумовними рефлексами, що успадковуються на генному piвнi i не е працею.

Свідому частину діяльності можна підрозділити на працю і нетрудову діяльність. Основними критеріями, що відрізняють працю від нетрудової діяльності, е: зв'язок зі створенням благ; зв'язок iз щлеспрямованістю; відношення до легітимності; затребуваність.

Розглянемо зазначені чотири положения:

• праця - це створення i нарощування матеріальних, духовних, побутових благ або відновлення втраченого. Такою е праця робітника, фермера, інженера, художника, лікаря, прибиральниці тощо. Зауважимо, що транспортування i збереження товаров е необхідними частинами процесу до­ведения їх від виробника до споживача, а тому ці процеси належать до сфери матеріального виробництва. Діяльність, не пов'язана зi створенням, не е працею. Наприклад, iгри як засіб розваги, подорожі i прогулянки як зaci6 відпочинку, проходження лікувальних процедур, приймання їжі. Діяльність людини під час відпочинку, розваг, лікування, харчування на відміну від праці пов'язана зi споживанням благ для відновлення своеї працездатності, розвитку, відтворення життедіяльності;

• працею може бути тільки цілеспрямована діяльність; безцільна діяльність у жодному paзi до праці не належить, оскільки це марнування людської енергії й не має позитивних наслідків;

• до праці відносять тільки легітимну (не заборонену) діяльність; заборонена, нелегитимна, злочинна діяльність пра­цею бути не може, тому що вона деструктивна, спрямова, як правило, на незаконне присвоєння результатів чужої праці i переслідується законом;

• праця - це затребувана діяльність. Якщо людина витратила час i зусилля на виробництво виробу, який виявився нікому не потрібним, то таку діяльність також не можна вважати працею, наприклад, витрати робочого часу на випуск бракованої продукції з вини працівника.

Лише наявність ycix цих якостей діяльності одночасно характеризуватиме трудову діяльність - працю.

Отже, праця — це свідома, цілеспрямована легитимна діяльністъ людини зi створення матеріалъних або духовних благ, що здатні задовольняти певні людскі потреби i затребувані людьми.

Досліджуючи роль праці, відомі мислителі, вчені, філософи, економісти дійшли висновку, що праця – це сутність людини, головна і необхідна умова існування людського суспільства, котра не залежить від тих чи інших суспільних форм, є природною необхідністю, без неї не було б можливим людське життя.

З часу появи людини та формування людської спільності з метою виживання праця стала основною і головною сферою її розвитку. Тому лейтмотивом багатьох світоглядних концепцій різних народів і різних суспільних форм виступає праця як основний спосіб існування.

З точки зору економіки праці як науки в самому загальному виді праця - об’єктивно присутня сфера діяльності людини по перетворенню природних, матеріальних і інтелектуальних ресурсів в необхідний для особистого або сумісного споживання продукт.

За своїм конкретним змістом праця є активним процесом діяльності людини, спрямованої на виробництво суспільно корисних споживчих продуктів, як матеріальних, так і духовних, та надання різноманітних послуг.

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов’язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю більш комплексно. Зокрема, пропонується вивчати щонайменше п’ять елементів праці:

Предмети праці – речі, що дала природа, або предмети, вироблені попередньою працею, тобто те, на що спрямована праця людини для створення життєвих благ – земля і її надра, флора і фауна, сировина та матеріали, напівфабрикати і комплектуючи, об’єкти виробничих та невиробничих робіт і послуг, енергетичні, математичні і інформаційні потоки, наукові знання і нові, присутні в природі матеріали із заздалегідь заданими властивостями;

Засоби праці – провідник продуктивної дії людини на предмети та природні запаси, тобто комплекс речей, за допомогою яких людина у процесі трудової діяльності впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчу вартість – машини, прилади, обладнання, інструменти, пристрої та інші види знарядь технологічної оснастки робочого місця і саме робоче місце, будинки і приміщення, в яких здійснюється процес праці, спорудження, необхідні для забезпечення праці (дороги, мости, естакади тощо).Саме розвиток засобів і предметів праці визначив 3 істотні епохи:

• Доіндустріальну, що тривала тисячоліття. Характерним для цієї епохи є ручне виробництво.

• Індустріальну, що продовжувалася століття (друга половина 19 і перша половина 20 століття). Для цієї епохи характерне зародження, розвиток і удосконалення великого машинного виробництва. Значного поштовху розвитку цієї епохи характерне зародження, розвиток і удосконалення великого машинного виробництва. Значного поштовху розвитку цієї епохи надала науково- технічна революція, пов’язана із провадженням у виробництво атомної енергії, атоматизації і винайденим синтетичних матеріалів.

• Постіндустріальну (друга половина 20 і 21 століття). Розвиток продуктивних сил цієї епохи характеризується компютерізацією виробництва, комплексною автоматизацією, розвитком біотехнологій обробки нових матеріалів. Характерною її рисою є всеохоплююча інформатизація всіх сфер діяльності.

Технології діяльності – способ впливу на предмет праці. Цілеспрямованість діяльності потребує наявності знань і умінь для виконання тієї чи іншої роботи. Суворе послідовне виконання дій, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни або надання йому нових властивостей, форми, взаємного розташування частин, місця розта­шування в просторі складає зміст технології діяльності;

Організація праці - визначений порядок побудови і здійс­нення трудового процесу, що складається із системи взає­модії працівника з предметами і знаряддями праці та ви­робничої взаємодії людей одне з одним у трудовому про­цесі, що створює певний порядок організації для здійснення процесу праці.

Сама праця - осмислений вплив людини на предмет праці з викорис­танням необхідних засобів, технології та організації пра­ці для надання предмету властивостей, що задово­льняють ті чи інші потреби для досягнення конкретного результату.

В уявленні про працю виділяють різні аспекти:

• економічні (ринок праці, трудова зайнятість населення, продуктивність праці, її ціна, організація і нормування, оплата і матеріальне стимулювання, планування, аналіз і облік праці);

• соціальні (змістовність, привабливість, престижність і мотивація праці, соціальне партнерство тощо);

• психофізіологічні (складність, напруженість, гігієна праці тощо);

• техніко-технологічні (технічне і технологічне оснащен­ня, енергооснащеність і техніка безпеки праці тощо);

• правові (законодавче регулювання трудових відносин, від­носин на ринку праці тощо).

У багатьох випадках подібний поділ є досить умовним, тому що проблеми праці охоплюють одночасно різні аспекти, виявля­ються в єдності або мають тісну залежність.

Необхідно мати на увазі, що в процесі праці на людину впливає велика кількість виробничих і невиробничих факторів, сукупність яких називають умовами праці. До них на­лежить сукупність елементів виробничого середовища, які впли­вають на працездатність, здоров'я людини. Це забезпечення безпеки праці, дотримання санітарно-гігіенічних та іститичних вимог за умов праці, повноцінний відпочинок, умови побуту тощо.

В ринкових людина стала суб’єктом праці, тобто свій трудовий потенціал може реалізуватися двояко – з одного боку – самозайнятість (фермерство, підприємництво), з другого – в якості найманого працівника.

В обох випадках працівник, визначаючи мету, засоби і результати трудової діяльності, повинен виробити три основні групи питань, які дають відповідь, що є праця.

Перша група. Які продукти, в якій кількості і коли повинні бути вироблені? Відповідь: праця – це усвідомлена діяльність.

Друга група. Як повинні бути вироблені ці продукт, із яких ресурсів і за допомогою якої технології? Відповідь: праця – доцільна і раціональна діяльність.

Третя група. Для кого виробляють? Відповідь: праця – соціально корисна трудова діяльність.

Чіткіше сутність праці як соціально-економічної категорії виявляється в її функціях. Найголовнішими з них є наступні:

• створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини;

• забезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім'ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами;

• соціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характер праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формуван­ня соціальної структури як конкретного підприємства, так і для суспільства загалом;

• статусна функція праці, зумовлена неоднаковим значен­ням у суспільстві різних видів праці;

• формування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників — матеріально - технічної бази, системи освіти, професійного навчання тощо. Праця має бути сферою самореалізації, самоствердження людини;

• ціннісна функція праці, пов'язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє;

• у праці й завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває окремій людині та людству загалом шлях до свобо­ди, включаючи свободу від природних небезпек, хвороб, матеріальних нестатків.

Трудовий процес можна розглядати як явище, що характеризується такими формами прояву:

1. витратою людської енергії - це біологічна сторона праці;

1. взаємодією працівника із засобами виробництва - це організаційно-технологічна сторона праці;

2. виробничою взаємодією працівників один з одним - тут виявляється організаційно-соціальна сторона праці.

Кожна із зазначених форм прояву має економічний аспект, який полягає в тому, що будь-які рішення щодо зміни біологіч­ного змісту процесу праці, а також процесів взаємодії працівни­ків із засобами виробництва та одного з одним відбиваються на величині витрат праці, а отже, і на загальних економічних пока­зниках діяльності (продуктивності праці, прибутку та ін.). Тому економіка праці розглядає всі форми прояву праці в їх єдності, а також їх економічний результат.

Біологічна (фізіологічна, психологічна та психофізіологічна) форма прояву трудової діяльності полягає у витраті в процесі праці енергії м'язів, мозку, нервів, органів чуттів. Витрати енергії людини залежать від величини фізичних (динамічних і статич­них) та нервово-психічних навантажень на організм людини.

Організаційно-технологічна форма прояву трудової діяльно­сті полягає в певній системі взаємодії працівника із засобами виробництва — предметами і засобами праці.

Така взаємодія залежить:

- по-перше, від технології і техніки виробництва (діяльності), які визначають технічну озброєність праці, ступінь її механізації та автоматизації, досконалість технологічних процесів;

- по-друге, від таких питань організації праці, як організа­ція робочих місць, режими праці і відпочинку, підготовка і підвищення кваліфікації працівників, застосування раціо­нальних прийомів і методів праці.

Організаційно-соціальна форма прояву праці відо­бражає виробничу взаємодію працівників один з одним. Така вза­ємодія здійснюється і в горизонтальному напрямку (взаємодія між працівниками суміжних робочих місць, а також взаємодія між основними і допоміжними працівниками), і у вертикальному (виробничі відносини між керівниками і підлеглими).

Взаємодія між працівниками залежить від таких факторів, як:

1. форми організації праці - індивідуальна або колективна, прийнятий на підприємстві рівень поділу і кооперації праці;

1. склад і чисельність персоналу;

2. організаційно-правова форма підприємства.

Форма організації праці значною мірою обумовлює характер і зміст праці, а також порядок взаємодії між працівниками.

Форми поділу праці (функціональний, технологічний, профе­сійний і кваліфікаційний поділ) та відповідні їм форми коопера­ції праці також характеризують особливості виробничої взаємо­дії між працівниками, створюючи різні можливості використання праці залежно від того, які форми впроваджені на підприємстві. Особливості виробничої взаємодії працівників один з одним залежать також від чисельності персоналу. На підприємствах з малою чисельністю працівників працю кожного, як правило, вид­но всім, що створює умови для організації більш чіткої виробничої взаємодії. На великих підприємствах такі умови характерні для окремих підрозділів, а в різних підрозділах вони можуть істотно відрізнятися один від одного.

На характер взаємодії працівників також впливає організа­ційно-правова форма підприємства. До таких форм належать господарські товариства (акціонерні товариства, суспільства з обмеженою або додатковою відповідальністю), виробничі і спо­живчі кооперативи, державні і муніципальні унітарні підприєм­ства. Тут має значення форма власності підприємства та його розмір.

Усі зазначені сторони прояву праці знаходяться в нерозрив­ній єдності і являють собою єдиний процес праці.